Село в терновому вінку

Богдан Андрушків. Метенів — дорога додому. — Тернопіль, 2017. — 414с.

Оксана ВІВЧАР
Нова книжка Богдана Андрушківа “Метенів — дорога додому” передбачувано-непередбачувана в його творчому доробку. Адже за всіма прикметами його творчого руху він мав написати цю книгу, присвячену рідному селу (бо хто ж, як не він?!), а з іншого боку вона настільки незвична і несподівана за композиційною побудовою і змістом, така різностороння і поліфонічна, стільки в ній описано визначних дат, подій, концептуальних засад, програм економічного і соціального розвитку села, історичних екскурсів і поглядів у майбутнє, що її можна назвати своєрідною антологією про Західну Україну.
“Метенів” — це погляд на історію нашого краю, суперечливу і складну, драматичну і трагічну, охарактеризовану людиною небайдужою і здатною на глибоке співпереживання. Автор демонструє різносторонні зображення: то з вузького віконця селянської хати, то з висоти пташиного польоту, то з віддалі часу і простору, — і саме це дозволяє йому роздивитися кожного зі своїх героїв ніби на долоні, побачити найважливіше і найцінніше, і разом з тим не упустити найменшої дрібниці з сільського побуту і головних тенденцій розвитку нашого краю та України загалом.
Фахова і зацікавлена розмова про “Метенів…” вимагає уважного і повільного проникнення в її живу стихію, відкриті й латентні думки, і про це, безперечно, писатимуть ще не раз, до книги звертатимуться як до живого джерела фактів, дат і разом з тих художніх узагальнених оповідей та народних переказів, але вже сьогодні можна з певністю сказати, що це видання — хвилююча і високохудожня розповідь про галицьке село — ту живу клітинку України, в якій, мов світ у краплі води, відбилася доля роду і народу, — небуденна з’ява на духовному полі нашої історії, науки і літератури.
Цікавим аспектом є те, що архітектоніка книги незвична, складна і мозаїчна, але лінійна манера викладення матеріалу нічим не порушена, інформація подається динамічно та у простій формі. А також манера викладення літературного твору тримає читача у постійній зацікавленості, нагадуючи повноводу ріку, де на поверхні все начебто спокійно, але великі сили нуртують в її глибині, у прихованих підводних течіях. Книга складається з п’яти частин, кожна з яких має численні підрозділи, які міцно злютовані між собою провідною ідеєю — повноцінно розкрити історію села з його віковими традиціями і звичаями, драматичними і трагічними людськими долями.
Хотілося б зауважити, що своїм головним завданням автор постановив — правдиво і реалістично відобразити непросте селянське життя, яке легко проектується на долю всього українського народу з незапам’ятних часів до наших днів.
“Метенів…” — книжка, в якій постійно звучить надія на відродження, віра в переміни у державі, любов до праці й своєї землі. Не випадково ці слова автор поставив епіграфом, як і своєрідним болючим закликом до читача: “Все, що тільки можна, зробімо для розвитку рідного села. Тільки спільними зусиллями досягнемо успіху”.
Українське село дало світові хліборобство, промисловість, але народ не одержав того, чого достойний, і це не може не боліти. Саме тому в цій книзі так багато болю і справедливих скарг на драматичну покривду долі. Скарг, але не безнадії, не відчаю і розпачу.
Тут усе пропущено крізь призму серця і душі автора, все зігріто святим вогнем його великої синівської любові. Він присутній не тільки на кожній сторінці, а й у кожній фразі і титлі, бо не мислить себе відірваним від рідного села, усвідомлює себе його живою клітинкою, хоч, здавалося б, висока доля повела його у широкі світи, вивела на іншу орбіту, що ніби не дотичною з сільською глибинкою. Проте духовну пуповину не змогли розірвати ні час, ні віддаль, ні успіхи, ні запаморочливі перспективи подальшого зростання.
Протягом усього творчого життя Богдан Миколайович залишається ідеалістом у високому сенсі цього слова, осяйною особистістю, одержимою невситимою працею та гарячою любов’ю до науки, літератури і людей рідного краю.
У підтексті книги постійно звучить глибока думка про те, що робота біля землі й робота зі словом глибоко споріднені. Хлібороб і письменник — ніби два рівновеликі крила. А також не можна навчитися любити рідну землю, кохану жінку, матір і зорі в безмежному небі. Це дається від народження, з молоком матері. Це вищий дар Неба. Якщо це є, людина почувається щасливою, душевно багатою, її переповнюють світлі емоції і слово її проситься на папір. Якщо ж людина любить тільки себе, думає тільки про матеріальний добробут, то хоч яким би вправним версифікатором вона була, написане нею залишиться голою філологією. У Б. М. Андрушківа є та рідкісна особливість, що робить його письмо цікавим, хвилюючим і потрібним людям — це душевне уміння любити. Саме з великої любові виросла ця його книга про рідне село, колиску щасливої долі багатьох знаменитих людей.
Світ Метеніва хвилює і бентежить, приваблює і притягує, у ньому комфортно душі, оскільки він світить сонячним світлом і душевною теплотою. Здається, слово в цій книзі пахне польовими травами, луговими квітами, росяними ранками і полиновими зорями.
Відчуваю, що автор вище ставить село, ніж сучасне індустріальне місто, позначене холодним духом глобалізації. Так, наприклад, із цитувань О. Шпенглера “у селі живе Бог, а місто віддане на відкуп темним силам зла”. А ось Пантелеймон Куліш зазначав з цього приводу: “Залишайтесь собі при своїй городянській філософії, а ми залишимося при сільській, взявши її прямісінько з Євангелії, а там, у грядущих віках, побачимо, кому люди будуть дякувати за працю”.
Б. М. Андрушків постає у цій книзі співцем селянського життя, тому що за духом є селянською дитиною, що кровно вболіває за долю села, його людей, майбутнє покоління. Звичайно, село для Богдана Миколайовича, економіста і вченого, який добре знає всі ключові соціальні проблеми, не ідилія, але він полюбляє змальовувати красивих і духовно багатих людей, візуально зримі краєвиди, розповідати з поетичною піднесеністю про тих, хто спроможний піднятися над прозою життя, поєднати красиве і корисне. Про це найбільше розповідається в першій частині в підрозділі “Метенівський калейдоскоп”.
Книга містить багато віршів, пісень, поширених прислів’їв і приказок, легенд, переказів і навіть художніх новел та оповідань. Усе це дає таку чудову і незабутню панораму життя, яка глибоко проникає в пам’ять і душу, до якої хочеться повертатися знову й знову.
Захищаючи одвічні духовні цінності, Б. Андрушків постійно удосконалює свою поетичну техніку, розширює систему сформованих засобів і художніх образів. Він розуміє: найбільш новаторським і сучасним може бути тільки той автор, хто стоїть на ґрунті вікових традицій. Слово автора архетипне, тобто духовне, що сягає своїм корінням вікових, незамулених джерел.
“Метенів — дорога додому” — книга, яка кожною фразою і кожним словом покликана перевіряти світ на милосердя, співчуття, доброту і людяність.
Письмо тут густе, напружене і не позбавлене того особливого емоційного чару, яким наповнити його може одна тільки душа.
Відчувається, що автор любить людей, цінує і поважає їх. Скромність і глибока обдарованість у ньому гармонійно поєднані, до простої людини він ставиться з особливою повагою і навіть підкресленим поєтетом, вважаючи, що той, хто живе в суголосній єдності з природою, не тільки поособливому мудрий на світі, а й найбільш щасливий у ньому. Щастя — ось авторський ідеал та апогей.
Книга “Метенів…” — це енциклопедія народного життя.
Писати про цю книгу, як і про її автора, водночас легко і важко. Легко тому, що він відомий в Україні вчений і письменник, автор багатьох популярних і прикметних для нашого часу книг, численних високих відзнак і премій. А діаметрально протилежно  важко, бо він складна особистість, багатогранна і завжди несподівана, а творчість його непроста для сприйняття.
Якщо говорити про стилістику творчого почерку Богдана Миколайовича, то найприкметніша її особливість — афористичність висловлювання. Тут багато влучних, цікавих сентенцій, в яких акумульовано життєвий досвід, небуденні спостереження чи висновки, крилаті фрази і влучні вислови. Його афоризми часто нагадують сіль, якою він приправляє хліб оповіді, тобто сюжет, фабулу і живу розмовну мову. До речі, іронічність — одна з найприкметніших особливостей авторського стилю.
Не секрет, що особлива любов автора — світ дитинства з його незайманою і чистою красою, відкриттями і зачудуваннями, які може пережити тільки дитина. Радісно та життєво приємно, що того дитинного зачудування світом він не розгубив на дорогах життя і щедро осяює ним своє письмо.
Ця книга бентежить і полонить, справляє незабутнє враження, спонукує до глибоких роздумів.
Видана вона з нагоди 485ї річниці від часу першої згадки про с. Метенів, що на Зборівщині, а присвячена батькам автора — Миколі та Анастасії Андрушківим — метенівським потомственним селянам, за розповідями яких переважно і написано цю книгу.
У виданні багато світлин, які сприймаються як візуальне продовження авторської розповіді і слугують чарівним віконцем, через яке відкривається світ минулий і сучасний, видимий і невигаданий, живий і автентичний.
Впевнені, що книгу з нестихаючою зацікавленістю читатимуть не тільки метенівчани, а й усі, кому вона потрапить до рук, тому що має узагальнюючий характер і в ній, як у краплі роси, відбився весь український світ.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment