Симон Наріжний — історик гетьманщини, дослідник української еміграції

До переліку видатних українців, пам’ять яких цьогоріч пошановується на державному рівні, внесено й постать уродженця Кобеляччини Симона Наріжного.
Народився С. Наріжний 120 років тому, 1898 р. у містечку Сокілка неподалік Кобеляк Полтавської губернії. Отримав середню освіту у кобеляцькій школі, вищу освіту здобув у Полтаві на історикофілологічному факультеті університету (1918—1921 рр.). Після окупації УНР російськими більшовиками був вимушений емігрувати до Чехословаччини. У цій країні 1922 р. став студентом філософського факультету Українського вільного університету в Празі, де отримав диплом доктора філософії (1927 р.). Тоді ж став викладачем кафедри всесвітньої історії середніх і нових віків Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі, де викладав протягом чотирьох років (1928—1932), видав навчальний посібник “Нариси з історії середньовіччя. Мусульманський світ”, огляд “Українські публікації до всесвітньої історії” та постійно вів рубрику аналізу матеріалів з україніки в часописі “Слов’янський огляд”. Залишивши УВПІ, Наріжний перейшов на кафедру історії України і Східної Європи Українського вільного університету у Празі, де був обраний спочатку доцентом, згодом — професором. У Празі Наріжний жив і працював до кінця Другої світової війни. У 1929—1944 рр. учений виконував обов’язки секретаря Українського історичнофілологічного товариства. Три роки (1945—1948) Наріжний був директором Музею визвольної боротьби України. У 1951 р. назавжди переселився до Австралії, відмовившись від продовження наукової праці.
Симон Наріжний був учнем видатного історика і дипломата часів Української революції 1917—21 років Дмитра Дорошенка. Під його впливом плідно займався історією козаччини, особливо діяльністю гетьмана Івана Виговського, Гадяцькою угодою, московськими посольствами в Україні у XVII ст., запорізьким судочинством. З цієї тематики у 1928—1942 рр. він опублікував кілька цінних досліджень: “Гетьманство Івана Виговського”; “Гадяцька умова в світлі української історіографії”; “Приняття московських посланців в Україні в др. пол. XVII в.”; “Судівництво і кари на Запоріжжі” та ін. Низку статей автор присвятив також діяльності наукових товариств та організацій.
Особливо цінний доробок Наріжного — у вивченні української еміграції, її культурних, наукових, громадських установ та інституцій. Навіть сьогодні неперевершеною та інформативно найповнішою є фундаментальна книга Наріжного “Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами”, що вийшла під егідою Музею визвольної боротьби України. Ця праця виконана на унікальних матеріалах цього музею, який був вивезений у 1945—1946 рр. до СРСР і до цього часу його матеріали не віднайдені. Друга частина книги загинула (чи не віднайдена) разом із музеєм.
Уже після виїзду автора до Австралії наприкінці 1950х років вийшли друком підготовлені ним “Матеріяли до історії Музею Визвольної Боротьби України в Празі”. Велика його розвідка про історичне товариство НестораЛітописця була опублікована “Українським істориком” у 1975—1976 рр.
Помер Симон Наріжний 23 липня 1983 р. Похований у Сіднеї.

Прес-центр Полтавського обласного товариства “Просвіта”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment