або Як за ініціативою кардинала Йосифа Сліпого пошановували найулюбленішого небесного покровителя українців
Микола ТИМОШИК,
доктор філологічних наук, професор, журналіст
У цьому травні виповнюється дві маловідомі нашому загалу дати: 931 рік всесвітньому дню Святого Миколи і 54 роки як італійське місто Барі відзначало його під українськими рушниками та з українськими піснями.
Може б, і пропав назавжди для історії цей промовистий епізод, якби не зафіксував його безпосередній свідок тієї події — безіменний автор рідкісного сьогодні періодичного українськомовного видання “Вісті з Риму”, що видавався у 50—60-х роках ХХ століття років у Ватикані й поширювався незначним накладом у машинописному вигляді по чужинських бібліотеках Заходу.
Авторові цих рядків під час недавнього наукового стажування в Італії пощастило віднайти в Бібліотеці Українського католицького університету в Римі повну підшивку цього часопису, а в ній — спецвипуск, присвячений двом українським дням у Барі теплої травневої пори 1964 року.
Якщо знати історію
Пошанування упродовж усього травня Всесвітнього святого Миколи запровадив 1087 року папа Римський Урбан ІІ після того, як італійські моряки потайки доправили з Туреччини до історичного італійського міста Барі нетлінні останки небесного покровителя моряків, дітей, а також усіх знедолених.
До речі, Українська церква — одна з небагатьох на Сході, яка підтримала це починання майже відразу після рішення Папи Римського, — 1089 року. Отож наступного року матимемо своєрідний ювілей — 930 літ пошанування цього святого на українських теренах.
За два роки до цього на мальовничій морській набережній Барі спеціально для мощів святого італійці побудували в романському стилі величну базиліку.
Відтоді саме в цьому місті наприкінці травня за активної підтримки місцевої влади з великою помпезністю стала відзначатися кожна річниця такої непересічної в історії християнства події. Особливо пишними та емоційними були церемонії у травні 1964 року.
А сталося це за таких обставин.
Після мужнього і безкомпромісного відбуття 18літньої каторги в сибірських таборах ГУЛАГу майбутній кардинал від усіх українців і один із найнебезпечніших для радянської системи “в’язнів совісті” Йосиф Сліпий опинився в лютому 1963 року в Італії і набирався сил неподалік Риму в славному стародавньому монастирі Гроттаферрата.
Справжній ажіотаж зарубіжної преси, викликаний перемогою Ватикану в багатолітньому змагу з Москвою за визволення українського великомученика за віру, Йосиф Сліпий вирішив використати з користю для української справи. Підлікувавши в Гроттаферраті обморожені сибірськими морозами ноги, він запропонував Ватикану, а затим і Барському архієпископу Нікодему вшанувати в Барі травневе свято Миколая з українським національним колоритом. Запропонував, бо добре знав історію – світу й свого народу.
І ту пропозицію радо прийняли та реалізували 1964 року.
Спробуємо відтворити кілька деталей тих знакових в історії світового українства подій за публікацією “Вістей з Риму”.
Молебень під італійським сонцем із двома українськими хорами
…Уранці напередодні святкового дня під звуки оркестрів одягнені в автентичну форму лицарів далекої епохи молоді хлопці виносять із головної базиліки міста яскраво прикрашену статую Св. Миколи. Її цього разу увінчує пречудовий український рушник. А по обидва боки статуї — чотири хоругви, орнаменти яких суголосні з тим, які на рушникові.
Багатолюдна святочна процесія пішки прямує до морського берега, що поруч. Тут місцевий єпископ і митрополит Йосиф Сліпий разом відправляють молебень за тих, хто подорожує, благословляють море і саму статую святого, яку потім переносять до спеціально пришвартованого на пристані човна. Урочиста відправа, що відбувається двома мовами — італійською та українською — поширюється через гучномовці на вщерть заповнений людом широкий майдан довкола базиліки.
Молебень супроводжують два хори — італійськомовний єпископський і зведений українськомовний. Останній — із числа вихованців двох українських навчальних закладів Риму: колегії і семінарії, а також убраних у національні строї парафіян української церкви Святих Сергія і Вакха. Усі вони спеціальними автобусами прибули до Барі з Риму. У морську далечінь із берега раз по раз розносяться хвилюючі душу рефрени: “Христос Воскрес!” і “Буди ім’я господнє!”.
Морська церемонія прийняття лику святого з білого лайнера
Церемоніальний човен прикрашений квітами, сяє вогнями, яскраво розмальованими в українському стилі хоругвами. Під залпи гармат, численних феєрверків і супровід десятків менших човнів процесія відпливає від пристані й за якийсь час губиться за морським небокраєм.
Десь далеко, що не видно від берега, процесію човнів чекає великий святково прикрашений корабель, контури якого здалеку чітко увиразнюють різнокольорові гірлянди. Статуя тепер цілий день перебуватиме тут, на білому лайнері, в оточенні лицарів, щоб надвечір, так само урочисто, як і відпливала, повернутися з теплої Адріатики до берега цього дивовижно красивого і напрочуд дружелюбного південноіталійського міста.
Розпочате зранку свято триває весь день — у численних парках і скверах, в кафе і ресторанчиках старого Барі, де грає музика, майорять святкові вогні, гурти туристів смакують різноманітні страви. Спеціально віддруковані до цієї події меню направду особливі. Адже всі вони — від Святого Миколи.
На головній площі навпроти історичної базиліки в хід іде миро від мощів святого, іконки, подієві листівки, сувеніри та знаменита на весь світ барська майоліка.
Увечері вся ця розвеселіла публіка знову прямує до берега. І знову — залпи, фейєрвеки, вогні, славні, співи — так вітають появу великого білого корабля, що поволі припливає до пристані.
Фольклорноісторична частина свята, яка ніби повертає учасників дійства у давні часи й відтворює благородний вчинок італійських моряків з порятування мощів святого від наруги варварів, закінчується пізньої ночі урочистим внесенням статуї Св. Миколи до базиліки.
Чим була вражена італійська преса?
Наступного дня розпочинається друга частина свята — релігійнообрядова. З урочистою Літургією та молебнем — за єднання всіх християн, за добро, милосердя, безкорисливу поміч ближньому, опіку над дітьми та інші людські чесноти, чому все життя самовіддано служив Св. Микола. І знову в центрі уваги численних учасників — український акцент дійства: митрополит Йосиф Сліпий, два українські хори, національна символіка українців.
Головною публікацією травневого числа “Вістей з Риму” за 1964 рік став розлогий репортаж “У стіп Святого Миколи в Барі”. В один матеріал авторам вдалося вмонтувати кілька логічно зв’язаних, але самостійних сюжетів: історію святого; опис базиліки; сценарій проведення свята; участь українців у морській процесії, церемонія урочистої літургії в українській вимові й українським співом.
Цікавими є відгуки італійської преси про цю подію.
Ось висвітлювала цю подію місцева “La Gazetta del Mazzpgiorno”. Пошануванню святого Миколая в українському стилі було присвячено два числа цієї газети: в числі напередодні — анонси участі українців у морській процесії та участь українського митрополита в урочистій літургії, а після завершення — ґрунтовний репортаж із фотографіями українців.
Ця ж газета пише про Й. Сліпого таке: “Митрополит Йосиф, що провів 18 літ по совітських в’язницях, перебуває в Барі, де відправить торжественну святу Літургію за з’єднання християн. Цього митрополита, що перебуває у Ватикані вже понад один рік, Папа Павло V назвав “героєм віри”.
Незабаром після свята українців у Барі центральний канал італійського телебачення транслював розлоге інтерв’ю з митрополитом Йосифом Сліпим.
“Вісті з Риму” подали повний текст того інтерв’ю в перекладі українською мовою, супроводивши його такою врізкою:
“Мільйони італійських телеглядачів мали в такий спосіб можливість побачити геройського українського митрополита, що втішається в цілому культурному світі, а особливо тут, в Італії, що є його нинішнім тимчасовим осідком, глибокою пошаною й щирою прихильністю… Під час промови телебачення час від часу ширяє також і по інших місцях Риму, де митрополит Йосиф відправляв Богослуження або висвячував нових священиків. Телепередача справила на італійських телеглядачів дуже глибоке позитивне враження. Митрополит говорив точною італійською мовою”.
Чому нині мляво
пропагуємо українство
— в себе вдома і в світі?
Нині з прикрістю доводиться стверджувати гірку істину: упродовж усіх років незалежності зарубіжний дипломатичний корпус Української держави, де й нині не густо патріотично налаштованих особистостей, украй мляво промоціював Україну. І це за умов, коли керівництво Росії продовжує вкладати колосальні кошти не стільки в пропаганду, скільки в неприховане насаджування на Заході “русского міра”.
Одним із прикладів такого насаджування стало недавнє встановлення кількаметрової бронзової статуї Святого Миколая біля тієї ж історичної базиліки його імені в Барі, де більш ніж півстоліття тому бездержавні українці влаштували імпрезу світового значення. Напис, звісно ж, російською, на постаменті того пам’ятника голосно засвідчує, що це — подарунок Італії від російського президента Путіна.
Отож повернення до подій, пов’язаних із успішними спробами українців достойно представити себе і свій народ у західному світі (а їх, не оприлюднених і непізнаних нами, ой як багато!), надто актуальні сьогодні. Але такі результативні акції стануть системними і реальними лише тоді, якщо в коридорах нашої влади у центрі і в краях помітно більше стане справжніх професіоналів і патріотів, а не пристосуванцівперекинчиків із чуттям хохламалороса, а то й неприхованого україноненависника.
Київ—Рим—Барі—Київ
