Народознавство з фальшивим післясмаком

Олесь ПОШИВАЙЛО,
керівник Відділення керамології Інституту народознавства НАН України, генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства, голова правління ГО “Конгрес українських керамологів”, доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України
Останніми роками в Україні прокотилася хвиля дисерґейтів, пов’язаних зі скандальними захистами дисертацій. Проте резонансні публікації в ЗМІ щодо наукових праць відомих персон виявилися “невинними непорозуміннями” порівняно з псевдонауковим шабашем, ганебно-комедійно розіграним 5 червня у Львові. Там Спеціалізована вчена рада двох академічних наукових установ — Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України — завзято ґвалтувала нормативно-правові документи, що визначають обов’язкові в країні вимоги до атестації наукових кадрів, а заодно й українську академічну керамологію.
Цілком ігноруючи відповідну постанову Кабінету Міністрів України, нормативні накази Міністерства освіти і науки України, нехтуючи законодавчими принципами академічної доброчесності, рада ухвалила рішення про присудження наукового ступеня доктора історичних наук зі спеціальності “етнологія” скандально відомій самозваній “експертці з етнології та етнографії”, докторанту й викладачу кафедри музеє­знавства та пам’яткознавства Харківської державної ака­демії культури
О. В. Щербань за аматорську дисертацію “Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування українців Наддніпрянщини другої половини ХІХ—початку ХХІ століття”. При цьому присутні члени ради були поінформовані, що дисертація містить академічний плагіат, самоплагіат, фабрикацію, фальсифікацію; замість обов’язкових мінімальних 15 авторських аркушів основного тексту містить лише 11,97; з 20 мінімально необхідних публікацій у наукових фахових виданнях України та інших держав має лише 8, зокрема жодної з обов’язкових чотирьох — у наукових періодичних виданнях інших держав; частину статей фальсифікувала, а частина виявилися фейковими, тобто взагалі неіснуючими; упродовж 2012—2017 років зі своїми клонованими псевдонауковими статтями постійно фігурувала в номінації “Керамґандж” (публікації з нікчемними керамологічними сюжетами) щорічних Національних конкурсів публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні.
Дисертантка особливо відома масованим поширенням в українських ЗМІ фальшивої інформації про свої наукові звершення: проголосила себе членом ученої ради академічної наукової установи, членом неіснуючої національної творчої спілки, головою неіснуючого осередку майстрів народної творчості, співавтором колективних монографій, автором наукових проектів та фальшивих польових експедицій, а ще — “науковцем-маркетологом”, “експерткою з етнографії та етнології”, “провідним популяризатором традиційної культури Полтавщини та Слобожанщини”, “провідним популяризатором українських традицій Полтавщини, Харківщини та Сумщини”, “провідним популяризатором-експертом традиційної культури Полтавщини, Харківщини та Сумщини, творів українського традиційного мистецтва та народного побуту”, “експертом із народної обрядової, гончарської та гастрономічної культури українців”, а також — “експертом-консультантом у сфері розвитку сільського зеленого туризму в Україні”, “популяризатором гастрономічної культури всієї Лівобережної України”. Нарешті, 25 травня 2016 року оголосила себе єдиним експертом з обрядової культури всіх сущих українців з містично-патріотичним меседжем: “Заповнюю прогалини українським контентом”!
Три офіційні опоненти надали фальшовані висновки про наукову й практичну цінність дисертації, про кількість і обсяг публікацій та про повноту опублікованих матеріалів. Рішення про присудження наукового ступеня було безсоромно ухвалено за браком кворуму, підкиданням в урну для таємного голосування бюлетенів за відсутніх членів ради.
Резонансний фарс став яскравим прикладом групового (“вченого”) ґвалтування “Етичного кодексу ученого України”, ухваленого загальними зборами Націо­нальної академії наук України 15 квітня 2009 року, викликаного до життя потребою суспільства “бути впевненим у чесності науковців та достовірності результатів їх досліджень”. Нагадаю лише кілька цинічно зігнорованих принципів кодексу: “Обов’язок ученого протидіяти… присудженню наукових ступенів і звань за роботи, які не відповідають досягненням світової науки або виконані з порушенням норм етики, зокрема рішуче викривати плагіат та інші форми порушень авторського права…; активно протидіяти псевдонауковій діяльності, виступати проти розповсюдження в суспільстві її поглядів і рекомендацій…; учений має забезпечувати бездоганну чесність та прозорість на всіх cтадіях наукового дослідження і вважати неприпустимим прояви шахрайства, зокрема фабрикування та фальшування даних, піратства та плагіату…; всі, хто брав творчу участь у роботі, мають бути зазначеними як автори; учений не повинен повторювати свої наукові публікації з метою збільшення їх кількості…; учений повинен бути максимально об’єктивним в оцінці власних досягнень. Преса, радіо та телебачення можуть бути використані для пропаганди наукових досягнень, але не власної особи…; учений несе персональну відповідальність за чесну й об’єктивну оцінку кандидатських та докторських дисертацій. Виступаючи в ролі опонента при захисті дисертаційних робіт, вчений має бути неупередженим…; учений, який порушує Етичний кодекс, несе моральну відповідальність перед науковим співтовариством та суспільством” (див.: https://www.znu.edu.ua/etychnyj-kodex-uchenogo-Ukrajiny.pdf). Як випливає з цього переліку, О. В. Щербань разом з ученими, причетними до її захисту, своєю псевдонауковою діяльністю порушили всі ці основоположні принципи “Етичного кодексу вченого України”.
Фактично дисертація й опублікована на її основі монографія О. В. Щербань дискредитують сучасну українську академічну етнологію, і насамперед керамологію. Вони постали своєрідними підручниками з керамґанджу й псевдонаукової творчості, не тільки спробою антинаукової провокації, а й виявом наукової корупції, коли вчені з ім’ям закривають очі на нікчемність начебто наукової праці. Водночас це й певне випробування сучасних учених на спроможність відстоювати наукові ідеали й принципи.
Отже, у пріснопам’ятного львівсь­кого “доктора Пі” з’явилася достойна послідовниця — заохочена у тому ж таки Львові “доктор Екс (перт)”.
Здається, маски знято: відомі імена тих “нових” учених, які активно долучилися до лобіювання й поширення псевдонауки в Україні. Невідомо тільки, як реагуватиме Міністерство освіти і науки України й особисто міністр Лілія Гриневич на успішно апробовану у Львові цинічну маніпуляційну технологію клонування псевдодокторів-етнологів та відвертого ігнорування чинного законодавства. Але про це дізнаємося вже невдовзі, коли з’явиться атестаційний вердикт цього центрального державного органу в справі атестації наукових кадрів. А поки що гнітюче відео й вражаючі документи про практичний досвід застосування науки фальшування дивіться ТУТ:
http://ceramological-defect.com.ua/archives/388;
https://www.facebook.com/ceramological.defect

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment