Ольга РУДАНЕЦЬ,
заслужений працівник культури України, просвітянка, Коломия
8 червня 1848 року в Коломиї сталася непересічна подія: вперше грекокатолицький священик отець Іван Озаркевич поставив українську виставу “Дівка на виданню, або На милованє нема силованє” (творча інтерпретація “Наталки Полтавки” Івана Котляревського).
З огляду на сучасну політичну драму, сценою для якої знову стала багатостраждальна українська земля, не завадило б нашим державним мужам і політикам, хоч інколи, вдаватись до екскурсу за сторінками національної історії, аби намагатись віднайти в них ту доцентрову консолідуючу силу, до якої завжди тяжіло патріотично свідоме українство, незалежно від політичних кордонів, в прагненні національного єднання і творення власної незалежної держави. Такими сторінками щедро прошита українська історія від Сяну до Дону в різні періоди свого виживання і відродження в умовах різних окупаційних режимів. Одна з них — постання “Просвіти” 150 років тому. Але ця подія також мала свої передумови і чинники. З огляду на їхню значимість і актуальність для сьогодення хочу привернути вашу увагу до події, яка не потрапляє у поле зору тих, від кого сьогодні значною мірою залежать процеси націєтворення.
За 20 років до постання “Просвіти”, далекого 1848 року під потужним подихом “весни народів” вдихнуло подиху свободи галицьке українство, розбуджене до вільнодумства “Руською трійцею”, яка започаткувала в Галичині нове українське письменство з новими громадськополітичними й художніми ідеями. Як свідчать історичні джерела, під впливом цих ідей у Львівській грекокатолицькій семінарії наприкінці 30х років ХІХ століття відновлюється раніш заборонене навчання рідною, українською мовою і навіть дозволено семінаристам здійснити інсценізацію українського весілля (1838 рік). Але, як стверджував світлої пам’яті, академік, кандидат мистецтвознавства заслужений діяч мистецтв України, театрознавець Ростислав Пилипчук, “треба було чекати аж 1848 року, коли на хвилі австрійської революції, що дала поштовх українському національному рухові, виник український театр”.
І це сталося в Коломиї! І не безпідставно. Головна руська рада — орган українського самоврядування з центром у Львові, мала найміцнішу окружну філію в Коломиї, яка взяла на себе ініціативу створення українського театру.
Перша вистава “Дівка на виданню, або На милованє нема силованє” відбулась у Коломиї 8 червня 1848 року, друга — десь до 10 вересня цього ж року. А вже до 12 жовтня була показана і третя вистава — цього разу прем’єра “Жовнірчарівник”. Дослідники припускають, що в цей період коломийські театрали, окрилені успішним дебютом і розголосом, досить успішно мандрували з виставами околичними районами. Є підтвердження, що на прохання делегатів Конгресу української інтелігенції Галичини, що відбувся у Львові 19 жовтня 1848 року, коломияни також зіграли “Дівку…”. Академік Ростислав Пилипчук стверджує, що саме ця подія спричинилась до започаткування українського театрального руху у Львові, а звідти він поширився до Тернополя і Перемишля. Імовірно, що цей вплив міг поширитись і на Чернівці, адже маємо точну інформацію, що свої перероблені тексти п’єс Іван Озаркевич віддруковував у друкарні “Яна Екгарта і сина” в Чернівцях.
Тож активна театральна діяльність розворушила в середовищі українства притлумлені національні почуття, пробуджувала потребу гуртування і усвідомленого просвітницького згромадження і стала добрим підґрунтям для формування “Просвіти”. Для цього знадобилося цілих 20 років! І точкою опори в цьому процесі став наш, Коломийський театр.
Цей факт є тим найважливішим критерієм, який спонукає сьогоднішніх коломийських театралів підпорядковувати художньомистецьку концепцію насамперед міркам духовної і просвітницької місії, чи, хоч як банально сьогодні це звучить — української національної ідеї. І тільки театри, зорієнтовані саме на такі засадничі принципи, відчувають, як це непросто — в умовах модернових пошуків і новаторства не допускати спрощення і вульгаризації театрального мистецтва (за настійною вимогою Леся Курбаса); і зміцнювати його національний стержень.
Прикро, що сьогодні ця подія (таке враження складається), має значення лишень для Коломийського театру. На жаль, не стала вона пам’ятним карбом для очільників театральної галузі, владних органів місцевого, обласного і державного рівня. Не цікава вона і нашим медіагрупам. Адже жоден з національних теле чи радіо каналів не бачить її в національному календарі і не говорить про це зі своїми користувачами, відводячи переважаючу частину свого ефіру важливішим, на погляд творців програм, подіям, сенсаціям, інтригам… Але ж погодьтесь: вона мала б бути подією загальнонаціонального, загальнодержавного рівня! Адже, відбувшись в умовах окупаційних режимів, єднала українство Галичини і великої Наддніпрянської України, стала тією доцентровою силою, якої і сьогодні нам не вистачає.
Коломийський театр запросить всіх своїх шанувальників на відзначення цієї пам’ятної події у вересні. Адже з 9 до 16 вересня у Коломиї відбудеться Х Всеукраїнський театральний фестиваль “Коломийські представлення”, на пошанування 170ї річниці започаткування українського театрального руху в західноукраїнських землях.
