Війна у наших душах

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото надані театром
Молодий режисер Давид Петросян на Камерній сцені ім. Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка нещодавно здійснив постановку вистави “Війна” за однойменною п’єсою Ларса Нурена. Це вже друга режисерська робота Давида у провідному драматичному театрі країни. Першою була “Земля” за повістю Ольги Кобилянської.
П’єса “Війна” сучасного шведського драматурга, сценариста, театрального режисера і поета Ларса Нурена вирізняється поміж численних літературних творів на військову тематику. Вона позбавлена будь-яких військових реалій, точніше, наших уявлень про ці реалії, у ній немає пострілів, катувань, вибухів.
Авторові важливіші стосунки однієї родини, яка ­пережила війну.
Драматург повільно і поступово знайомить із головними персонажами. Але з перших фраз героїв стає зрозуміло, що все найстрашніше вже відбулося. Він не акцентує ні на місці дії, ні на країні, де відбувся чи відбувається військовий конфлікт.
Мати і дві дочки — одна доросла, а друга ще підліток. Сталий плин їхнього повоєнного життя руйнує батько своїм неочікуваним поверненням із війни. Він виявляється тут зайвим. І навіть не тому, що повернувся сліпим, а просто його тут уже ніхто не чекає. Адже в кожного особисте сформоване життя. Мати (заслужена артистка України Інна Капінос) зійшлася з братом чоловіка, старша донька (Віра Зінєвіч) у пошуках “жіночого щастя” ладна заради жуйок і кока-коли піти з першим ліпшим, хто виявить до неї інте­рес. Лише молодша донька (Христина Федорак) ще вагається, кого обрати: батька-інваліда, який потребує опіки та захисту, чи влаштувати “свій маленький рай”, як це зробили мати і старша сестра. Батько сподівається, що все буде “як раніше…”, “як завжди…”, але намарно, “як раніше” — неможливо. І найжахливіші наслідки вій­ни полягають у тому, що людина під їхнім впливом може перетворитися на істоту, яка призвичаюється, пристосовується існувати за її законами і асимілюється згідно з її потребами.
Про роботу над новою постановкою ми попросили розповісти творчу групу спектаклю.
Давид Петросян, режисер-постановник:
— Наша вистава про співчуття один до одного, про порозуміння.
Дуже не хотів, щоб це була кон’юнктурна вистава про ті реалії, що сьогодні відбуваються в Україні. Прагнув уникати спецефектів. Хотілося, аби все було побудовано на психології, розкритті внутрішніх мотивів. Адже війна починається в душах кожного з нас.
Автор залишає у своїй п’єсі відкритий фінал. Знаю кілька постановок, де цей фінал закритий. У деяких виставах за цим твором родина наприкінці повертається обличчям до батька. Але така кінцівка, як на мене, фальшива. Думаю, фінал має відбутися в глядацькій залі, а не на сцені. Я уникаю моралізаторських вистав. Ми показали все, що є в п’єсі, а висновки робить глядач.
Український переклад зробив Максим Яковлєв. За його перекладом на сцені театру Франка йде вистава “Ерік ХІV”. На мою думку, це дуже професійний перекладач, який працює і з класикою, і з сучасною драматургією.
Олексій Богданович, народний артист України, виконавець ролі Батька:
— Ця вистава показує, до чого може призвести будь-який конфлікт. Що відбувається з людьми, як вони перетворюються з Божих створінь на створіння не зовсім божі. Насамперед руйнується людська душа. Втрачену територію можна відвоювати, а людина перестає бути людиною — і це найстрашніше.
Інколи мені говорять, навіщо ми ставимо такі речі, що все це набридло, а хочеться веселощів і краси. Але життя, на жаль, — не тільки красиві історії. Якби було так, то ми б давно жили в раю. Люди самі винні у проблемах, які їх переслідують.
Остап Ступка, народний артист України, виконавець ролі Дядька:
— Уперше працював із Давидом Петросяном. Це людина, яка віддана своїй професії. В процесі роботи доповнювали п’єсу різними ідеями, режисер зі свого боку, актори — зі свого. До кожної мізансцени було по 10—15 варіантів. Намагалися задіяти весь сценічний простір.
Також це було моє перше знайомство з творчістю шведського драматурга і режисера Ларса Нурена.
Петро Богомазов, художник-постановник, художник по костюмах:
— Брався за цю роботу з великим інтересом. Це була не лише моя робота на цій сцені, а й перша робота з сучасною драматургією. Попередні рішення були дуже театральними, а тут п’єсу читаєш як кіносценарій.
Я був присутній майже на всіх репетиціях. Всі герої чудові, а головний герой для мене — справжнє відкриття. Думаю, що для Олексія Богдановича ця роль стане однією з визначальних у його творчій кар’єрі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment