Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
У Музеї книги і друкарства України відкрили виставку, на якій представлені графічні та живописні роботи народного художника України Василя Перевальського та триптих авторства Марії Перевальської “Народна криниця” — дарунок дружини з нагоди його 80-ліття і 55-ліття творчої діяльності. Привітати митця з ювілеєм завітали відомі діячі української культури, друзі та шанувальники творчості художника.
Василь Перевальський народився у селі Бубнів, яке в середині ХХ ст. спіткала доля багатьох знищених сіл-пам’яток Подніпров’я.
Навчався у Художньо-ремісничому училищі № 16 (вчителі — В. Рязанов, О. Криворучко). Закінчив Республіканську школу ім. Тараса Шевченка (вчителі — М. Родін, В. Клімов, В. Жаров), Київський державний художній інститут (вчителі — В. Касіян,
О. Данченко, Г. Якутович, В. Болдирев, П. Білецький), Творчі майстерні Академії мистецтв СРСР (керівник — М. Дерегус).
З 1963 року працює над оформлення та ілюструванням книжкових видань: серії ілюстрацій до українських народних пісень про кохання (1964—1965, 1965—1967, не видані), ілюстрації до книжок “Українські народні пісні про кохання” (вид-во “Мистецтво” 1967—1968, 1971), “Українські народні пісні в записах В. Гнатюка” (“Музична Україна”, 1971), двотомник поезій М. Рильського (“Дніпро”, 1974), ювілейний альбом І. С. Нечуя-Левицького (ТВО “Художник”, 1978), “Веснянки” (“Дніпро”, 1984), драма-феєрія Лесі Українки “Лісова пісня” (“Веселка”, 1984—1986), видання поезій П. Перебийноса (1983), П. Тичини (1987), І. Драча (1991, 2007—2011), Б. Олійника (2006), до козацьких пісень (1999—2011). Автор гравюр — “Колядувальний міхоноша”, “Нащо мені чорні брови” (1967), “Свобода” (2013), “Їхав козак на війноньку” (2015), близько сотні екслібрисів, видавничої марки видавництва “Мистецтво” (1968). З середини 1990-х також працює в техніці олійного живопису (пейзаж, натюрморт).
Автор проекту пам’ятного знака жертвам Голодомору-геноциду 1932—1933 рр., встановленого 1993 року біля Михайлівського Золотоверхого собору в Києві (копія — в місті Торонто, Канада, 2012); співавтор вітража “Тарас Шевченко” Червоного корпусу Київського національного університету
ім. Тараса Шевченка (з В. Задорожним та Ф. Глущуком, 1967).
Василь Перевальський — завідувач кафедри графічних мистецтв Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, дійсний член Національної академії мистецтв України.
Вітаючи ювіляра, голова НСХУ Володимир Чепелик назвав його надзвичайно щирою та інтелігентною людиною. Щирою є і вся творчість Василя Євдокимовича. Він ілюстрував книжки багатьох українських письменників. Працює в цікавій техніці, створює гравюри на дереві і лінолеумі. Він прекрасний педагог, якого люблять студенти. А ще самовідданий патріот своєї держави, добрий сім’янин.
Громадський діяч та мистецтвознавець Богдан Горинь переконаний: Василь Перевальський не зміг би створити всесвітньо відомого знака вшанування пам’яті жертв Голодомору, якби не пережив у дитинстві той страшний період, якби його батько та дід не зазнали репресій.
Подальші роки мали великий вплив на його творчість. Це період культурного відродження в Україні. Рух шістдесятництва, до якого приєднався Василь Євдокимович. Цей рух відомий своїми іменами в літературі, мистецтві, архітектурі та кіно. Поряд з прозаїками Євгеном Гуцалом, Володимиром Дроздом, Валерієм Шевчуком він формував свій талант.
Також Богдан Горинь вважає пана Василя ліриком від народження і ліриком за покликанням. Це засвідчили ілюстрації до його дипломної роботи — книжки “Українські пісні про кохання”. І найчастіше митець звертається не до прози, а до поезії. Це твори Максима Рильського, Андрія Малишка, Івана Драча. А “Лісова пісня” у гравюрах В. Перевальського зазвучала по-новому і сприймається особливо глибинно.
Лауреат Шевченківської премії Петро Перебийніс впевнений: Василь Перевальський у своїх творах показав красу українців, їхню душу і їхню землю. Це можна побачити в кожному полотні, кожній графічній роботі.
Мистецтвознавець Ольга Лагутенко зазначила, що коли згадується ім’я Василя Перевальського, то відразу перед очами постає книжка “Українській пісні про кохання”, яку він ілюстрував. Це вже класика, на яку рівняються українські графіки. Ці роботи неперевершені, хоча вже минуло п’ятдесят років. Інші його шедеври — графічні роботи до драми-феєрії “Лісова пісня”. Сьогодні маємо новітні технології, нові комп’ютерні засоби, але створене Василем Перевальським — це верхній щабель, до якого ще треба підійматися.
Як викладач, Василь Євдокимович щиро ділиться своїми величезними творчими надбаннями, його виступи можна чути на різноманітних презентаціях і слово митця завжди влучне.
Український вчений Дмитро Степовик згадав, як на початку дев’яностих років протягом
дев’яти місяців стажувався
в Українському музеї в Нью-Йорку. До США з собою він взяв тоді графічні роботи Василя Перевальського і Василя Лопати. За час стажування провів три виставки, на яких представив ці гравюри, і всі виставки мали величезний успіх.
Заступник директора Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України Сергій Гальченко розповів про свою творчу співпрацю з ювіляром і подарував йому перше найповніше ілюстроване видання “Кобзаря”, яке готувалося до друку ще 1845 року, але побачило світ лише через 162 роки завдяки старанням пана Сергія.
Про свою творчу дружбу з Василем Перевальським розповів заслужений діяч мистецтв України Василь Чебаник, який познайомився з ним, коли той ще був студентом. Своє бачення творчості митця висловили член НСХУ Олександр Мельник, журналіст і громадський діяч Віталій Абліцов та заслужений діяч мистецтв України Марина Соченко.
Ювіляра привітали Міністерство культури України, Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури України, Національна академія мистецтв України, Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука, Київська міська організація НСХУ. Чоловічий народний хор “Чумаки” Товариства “Знання” та гості з Національної академії керівних кадрів культури та мистецтв подарували всім зустріч із піснею.
Криниця творчості Василя Перевальського
