Василь БОЙЧУК,
кандидат фізико-математичних наук, м. Чернівці
Від стану функціонування української мови як єдиної офіційної і державної значною мірою залежить єдність нашої держави й суспільства.
Стаття 7 Закону України “Про освіту” є своєрідним “троянським конем” для майбутнього України. Ця стаття, зміст якої, за несприятливих політичних умов, може поширитися на інші нормативно-правові законодавчі документи, здатна законсервувати в Україні право окремих груп людей не знати державну українську мову, оскільки “гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної і загальної середньої освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідного корінного народу” (ст. 7, п. 1, абз. 3). Отже, можемо отримати повну рівність і законні права мови національних меншин і державної української мови.
Імплементація мовної статті 7 Закону України “Про освіту”, що його активно ініціює Міністерство освіти і науки України, є порушенням Конституції України, а отже, є неконституційною дією. Оскільки офіційне тлумачення частини першої статті 10 Конституції України в Рішенні Конституційного Суду України № 10-рп/99 від 14.12.1999 р., п. 2 вказує, що “…у навчальному процесі мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є УКРАЇНСЬКА МОВА”.
На жаль, маємо постійний спротив від Міністерства освіти і науки українізації системи освіти в Україні. Якщо ця неправова норма статті 7 Закону України “Про освіту” буде підтримана у наступних законопроектах “Про загальну середню освіту”, “Про вищу освіту”, буде передбачена в освітніх стандартах і навчальних планах загальноосвітніх навчальних закладів, то такі дії сприятимуть деінтеграції українського суспільства і будуть передумовою небезпечних проявів сепаратизму та війни.
З метою захисту української мови, єдності української держави необхідно ввести у сферу освіти стовідсоткову українськомовну основу. Українські освітні стандарти, навчальні плани вже 2018—19 навчального року мають містити чітку динаміку виходу на цю норму в загальноосвітніх навчальних закладах і вищій школі. Правда, враховуючи те, що у деяких школах діти 1-4 класів не мали змоги вивчати державну мову, можна було б тимчасово, як виняток на перехідний період для шкіл, де більшість дітей представники нацменшини з рідною неслов’янською мовою, встановити мовне співвідношення 50х50.
Тільки через піклування про справжню національну освіту, національну культуру і національну економіку можна збудувати успішну міцну країну.
