Нині перед Вселенською Патріархією стоїть зобов’язання і відповідальність повернути Україну до істини і канонічних рамок Церкви. Про це заявив Патріарх Варфоломій у день своїх іменин, 11 червня, під час Літургії у патріаршому храмі св. Георгія на Фанарі. “Існування розколу не аргумент, щоб позбавляти весь народ зв’язків з церковною правдою та канонічністю, заперечуючи нашу відповідальність перед Богом і історією, а навпаки, радше стимулом для пошуку рятівних та об’єднувальних рішень”, — сказав “перший по честі” у світовому православ’ї.
Цій заяві передували звернення до Вселенського Патріарха представників української влади та церков з проханням надати Томос про автокефалію УПЦ. Патріарх Філарет, Президент, український народ (за незначним винятком) сподіваються, що українське питання через багато століть неправди і глуму над нами Костантинополь вирішить позитивно, приурочивши його до святкування 1030-ліття хрещення Руси-України. Про це ми говоримо з Патріархом Київським і всієї України-Руси Української Православної Церкви Київського патріархату ФІЛАРЕТОМ.
— Яке співвідношення православних парафій нині маємо в Україні і Росії?
— В Україні близько 18 тисяч православних парафій. У Росії, разом з Білоруссю, їх нараховується 12 тисяч. Тож за кількістю парафій Україна попереду Росії. Відповідно майбутня єдина помісна Українська Автокефальна Церква може бути більшою ніж російська. Чому зараз Москва веде боротьбу за українську Церкву і за Україну? Бо усвідомлює: без України Російська Церква не буде найбільшою церквою у світовому православ’ї. Хоч за кількістю парафіян РПЦ переважатиме.
Але церковна релігійність в Україні вища, ніж у Росії. По-перше, в Україні за роки незалежності побудували близько 4 тис православних храмів: це більше, ніж побудовано у будь-якій іншій країні. По-друге, на Великдень, за підрахунками поліції (і нашої, і російської), у нас у церквах було 12 млн при 45 млн населення, а в Росії при 142 млн усього 8 млн — населення утричі більше, а на Пасху прийшло втричі менше, ніж в Україні. Це неголослівне підтвердження того, що релігійне життя в Україні активніше, ніж у Росії.
У ЗМІ шириться інформація про те, що в світовому православ’ї давно вже розпочалася боротьба Москви з Константинополем. Росія претендує на перше місце в світовому православ’ї на підставі того, що вона найбільша. Це деструктивна, руйнівна позиція північного сусіда. Якщо Українська Церква після надання Томосу стане єдиною і помісною, то РПЦ відповідно не матиме жодних підстав змагатися з Константинополем за першість. Тому нині, коли постало питання про надання Вселенським Патріархом Томосу Українській Церкві як автокефальній, Москва запанікувала, відчувши, що Московський патріархат в Україні відокремиться від неї і створиться єдина Православна Церква. В українців нема жодних підстав бути розділеними.
— Нині з усіх амвонів проросійські попи переконують українських парафіян, а Москва — весь православний світ у тому, що УПЦ КП неканонічна, що ми — розкольники…
— Зараз вважається, що Київський патріархат не був визнаний, а Московський — визнаний, тому що належить до російської Церкви. Не розповідатиму ще раз історію появи в Україні УПЦ МП. Коли визнають українську Церкву, все стане на свої місця і не буде причини для розділення українців. Створення єдиної незалежної і помісної УПЦ дасть нам бути, як кажуть одесити, хоч і не першими, але й не другими. Але найголовніше те, що Москва втратить основу для боротьби з Константинопольським Патріархом за першість. Тепер ви розумієте, чому Москва в особі патріарха Кіріла і Путіна кинула всі сили, щоб не допустити надання Київському патріархату і автокефальній церкві, і тим московським архієреям, які звернулися до Вселенського Патріарха, надання Томосу?
— Ваша святосте, як відомо, — і про це неодноразово доводилося читати у російській пресі — Російська православна церква в особі патріарха Кіріла є однією з найбагатших і найуспішніших у бізнесі структур: свій банк, торгівля алкогольними напоями і тютюновими виробами, релігійний туризм і т. ін. Зрештою, далеко не треба ходити, подивімося в Києві. Не тільки архієреї, а й несановиті священики УПЦ Московського патріархату мають розкішні вілли і роз’їжджають на дорогих іномарках. Навіть так званий “настоятель” Десятинного монастиря Харон, яким зараз займаються слідчі органи, має дві машини (кожна з яких вартістю більше мільйона гривень) і дві квартири. А кілька місяців тому журналісти оприлюднили чергову оборудку “святих та божих” з Києво-Печерської лаври. Вони закуповували в Італії дешеве вино, напевно, в келіях розливали і продавали пляшку за три з половиною тисячі гривень. Тож моє наступне запитання стосується того, які обсяги фінансових відрахувань бодай приблизно робить УПЦ МП у свій центр — Москву?
— Аж надто великого внеску Україна в російську Церкву не дає. Вона бере товари церковні з Москви і тут продає. Ось цей прибуток і є внеском УПЦ у бюджет Російської православної церкви. Звичайно, фінансова підтримка УПЦ для Москви має значення, але є для неї другорядною чи й третьорядною. Головне — це боротьба за першість у світовому православ’ї і вплив Москви через Церкву на Україну як державу, на її громадян. Для Кіріла, як і для Путіна, головне, щоб Україна була частиною Російської імперії. Не випадково ж московський патріарх став пропагандистом “русского міра”. Для всіх давно стало зрозуміло, що “русскій мір” — це Російська імперія. У цей “мір” чомусь втрапила й Молдова. Ще можна було б зрозуміти — українці, білоруси, інші слов’яни. Але Молдова!? Як бачимо, імперська хвороба Москви — небезпечна річ. На неї хворіє і російська держава, і Церква.
Ось чому за безпосередньої участі Російської церкви точиться боротьба за створення нової Російської імперії. Цим продиктована вся церковна політика патріарха Кіріла, який неодноразово приїжджав в Україну і пропагував тут “русскій мір”. Кіріл і Путін роблять одну чорну справу, і мета у них одна — загнати Україну в стійло Російської імперії.
— Вражаюча бездуховність, споживацька, меркантильна психологія серед священиків УПЦ (даруйте, Ваша святосте, бо так і хочеться назвати все своїми іменами: російських і проросійських попів) чомусь особливо разюче почала проявлятися нині, на тлі цинічних і відвертих виступів проти українців і всього українського, проти всього святого і високодуховного. Для них Церква стає джерелом матеріального, а не духовного збагачення. У біблійні часи Ісус Христос виганяв таких крамарів з храму…
— Церква повинна займатися очищенням від гріхів, проповідувати не тільки любов до Бога і до ближніх, а й жити нею, жити правдою. А коли Церква не живе цим, то вона відступає від християнства. І ми спостерігаємо це в російській Церкві, особливо звертають увагу на патріарха Кіріла… Хоча він такий не один, бо це розповсюджене явище серед багатьох архієреїв Московського патріархату. Нам храми українські чи вчорашні російські олігархи не будують, фінансово не підтримують… Київський патріархат бідний. І слава Богу, що ми бідні! У нас є все необхідне, щоб жити на землі, служити Богові і своєму народові, щоб утримувати Церкву, духовні навчальні заклади. У нас немає надлишку, розкоші у нас нема. Для справжнього християнина не це головне…
— Неодноразово бачив у солдатських бліндажах, особливо військово-польових госпіталях там, на Східному фронті, уже порожні картонні коробки з-під якогось медичного обладнання чи ліків, де надруковано: “Ця допомога придбана на кошти Святійшого Патріарха Київського і всієї України-Руси Філарета”. Не кажу вже про самовіддану пастирську службу військових капеланів з Київського патріархату на передовій…
— Ми збираємо через наше духовенство все, що необхідне для Української армії, чого їй не вистачає. І залучаємо до цього не тільки українців в Європі, Америці, особливо Канаді, а й інші церкви в Європі й Америці. Вони через нашу Церкву допомагають нашим захисникам. Нашій Церкві, Київському патріархату довіряють скрізь — у Європі, Америці, Австралії. Їхні щедрі пожертви завжди доходять до пункту призначення.
— Ваша Святосте, чи має принципове значення в Церкві мовне питання?
— Запитаймо себе: українці ми чи не українці? Якщо українці, то шануймо своїх батьків-прадідів і доведімо самі собі, що ми таки українці: говорімо рідною, українською мовою. Ось тоді всім буде зрозуміло, що ми — українці. Мови можете знати всі: і російську, і англійську, і французьку, і румунську, — будь-які. Але громадянин України повинен знати свою мову, українську. Чому ми говоримо, що правдива українська Церква це є Київський патріархат? Тому що в нас і проповідь, і богослужіння українською мовою. А Московський патріархат, хоча й називається українською Церквою, а служать слов’янською, проповіді — російською. А якби почули лекції, які читають у Духовній академії у Києво-Печерській лаврі, то ви б здивувалися. Так, ніби це не Україна, незалежна і суверенна держава, а…
Українська єдина помісна Церква, за яку ми боремося і яка все одно постане, буде українською за духом, тобто богослужіння і проповіді будуть українською. І правдиву історію нашу пам’ятатимемо і вшановуватимемо наших святих, наших героїв.
— Я міг би додати до сказаного, які книги і якого змісту продають російські чи проросійські монахи у тій же Почаївській чи Києво-Печерській лаврі. І ще багато чого, що викликає подив не в їхній антиукраїнській діяльності (тут усе зрозуміло), а бездіяльність наших правоохоронних органів. Звідси логічно постає запитання: чи повинна УПЦ Московського патріархату як антидержавна і антиукраїнська Церква бути заборонена, як того вимагають і деякі політичні партії, і прості громадяни. Бо ніхто з притомних українців не забуде, як “святі та божі” Києво-Печерської лаври під час Революції гідності приймали, годували і переховували у себе тітушок; як у Святогірській лаврі переховувався полковник ФСБ Гіркін з російськими бойовиками перед тим, як розпочати бойові дії проти Української держави; як, зрештою, зневажили (а тепер зневажають і всілякі русскоміровські попи) святу пам’ять загиблих захисників України архієреї Московського патріархату на засіданні Верховної Ради.
— Ми передбачаємо, що не всі єпископи, не всі священики, не всі парафії Московського патріархату приєднаються до єдиної помісної незалежної Церкви. Вони мають право існувати. Про це і Президент говорив. Того вимагає і справедливість, але вони повинні називатися так, ким є насправді: РПЦ в Україні. Користуватися в Україні тими ж правами, що й українська Церква, але всі повинні знати, що це є російська Церква. Хто хоче молитися в храмі російської Церкви, нехай молиться. Але якщо вони продовжуватимуть вести антидержавну діяльність, то повинні каратися за законами Української держави. І держава, якщо вона хоче бути державою, мусить карати зло і захищати добро. Інакше ні суспільство, ні держава не матимуть миру і спокою.
— Якою буде подальша доля Києво-Печерської лаври, хоча в Україні їх три. Після Революції гідності народ вимагав (за відверту антиукраїнську діяльність) забрати її у Московського патріархату і передати УПЦ КП. Ви тоді були проти такого рішення. Але й досі ми є свідками того духу моральної розпусти, ненависті проти всього українського, якоїсь суміші войовничого “русскоміровського” православ’я і азійського фанатизму, який там незмінно присутній… Дійшло до того, що там просто накидаються на парафіян, які розмовляють рідною, українською мовою…
— Насправді ми маємо дві лаври: Києво-Печерську і Почаївську. Святогірська — це творіння Януковича, ми її за лавру не вважаємо. Кому вони повинні належати? Якщо УПЦ буде одна, а друга Російська, то звичайно Українській Церкві, бо це українські святині. Коли ми отримаємо Томос, то наша Верховна Рада мусить ухвалити закон про перереєстрацію всіх православних парафій, або на УПЦ, або на РПЦ. Другий закон — про механізм обрання релігійного центру. Тобто парафіяни, громада мусить обрати свій центр, бо відомо, що не всі українці однаково почуваються громадянами Української держави і думають. Тому ми пропонуємо передавати храми тій частині громади, де є більшість парафіян чи то російської Церкви, чи єдиної помісної української. Зібрали всю парафію і відкритим чи таємним голосуванням визначили, кому належить храм. У нас, на відміну від Росії, реально існує свобода совісті.
Ось ці два закони Верховна Рада України конче мусить ухвалити, щоб в Україні запанував порядок і припинилася міжрелігійна боротьба. Щоб всі діяли по закону. Так само, як ми виборюємо право українців мати свою єдину помісну Українську Церкву через Томос, який чекаємо з дня на день від Вселенського Патріарха Варфоломія і подальші кроки щодо нашого визнання у православному світі.
— Яка вірогідність того, що справдяться наші сподівання, що ми отримаємо, попри шалений опір і протидію Москви, Томос?
— Вірогідність 99 %. Не розкриватиму підстав Вселенського Патріарха іти на це, але він твердо вирішив надати Томос українській Церкві. У цьому велику роль відіграє саме Президент Порошенко, який зумів переконати Вселенського Патріарха Варфоломія, щоб він пішов на цей крок.
Щоб Томос надати, треба рішення Синоду. Його засідання призначено на першу половину липня у Стамбулі, в Константинопольській церкві. І буде вирішено: бути Томосу чи не бути. Це по-перше. По-друге, Патріарх Варфоломій хоче заручитися підтримкою інших Церков. Тому створив комісію з трьох митрополитів, які роз’їжджають по всіх православних автокефальних Церквах (їх у нас 15) і ведуть з ними перемовини.
Москва ж, дізнавшись про рішення Патріарха Варфоломія щодо Томосу, спочатку вважала, що це фантазія, пустопорожні розмови, які тривають вже 25 років, і все закінчується обіцянками. Кіріл з Путіним думали, що і цього разу закінчиться тим же. Але зараз по-їхньому не виходить. І тому Москва задіяла всі свої можливості, щоб перешкодити. Вона посилає своїх представників по тих же Церквах і агітує їх не підтримувати Вселенського Патріарха. Сюди підключилася вся сила російської держави: політична, дипломатична, фінансова, еміграційна… Тобто Церква і держава працюють пліч-о-пліч в одному напрямі. Чому вони разом, я вам уже пояснив.
— За яких умов може не відбутися засідання Священного Синоду? Бо ж на пам’яті ще свіжий демарш Москви на Всеправославному соборі два роки тому. Більшість Церков тоді прибули на Крит, і Москві не вдалося його зірвати. Тоді від участі разом з нею відмовилися залежні від неї Антіохійська, Грузинська і Болгарська…
— Зрозуміло, що Москва хоче, щоб Синод не схвалив Томос. Але він уже є, його написали і обґрунтували відомі богослови. В його основі беззаперечний факт, що приєднання Київської митрополії до Московського патріархату 1686 року було незаконним — юридично і канонічно. І тому Вселенський Патріарх і досі вважає Київську митрополію своєю канонічною територією. На цій же підставі 1924 р. Константинопольський Патріарх надав автокефалію польській Церкві. А оскільки Київська митрополія була незаконно приєднана до Московського патріархату, а польська церква — це частина Київської митрополії, тому він вважає справедливим надати Церкві автокефалію. З одного боку, Київська польська церква є частиною митрополії, яка є канонічною територією Константинопольського патріархату, з другого боку, Польща стала незалежною державою. Так само і українська Церква — це Київська митрополія, канонічна територія Константинопольського патріархату, і Україна також стала незалежною державою. Це й було юридично-правовою і канонічною основою для того, щоб 1924 року до Вселенського Патріарха звертався очільник Польщі Пілсудський і єпископат польської Церкви. Так само щодо України: Вселенський Патріарх просив Президента, щоб звернувся єпископат Київського Патріархату, автокефальної Церкви, і представники Московського патріархату, але ті, які хочуть. І звернувся сам Президент і Верховна Рада. Все це Україна виконала.
— Отже, Україна за крок до визнання єдиної помісної Української Церкви. Але якщо Москва, задіявши всі свої можливості, вкотре поглумиться над Україною і Томосу не буде ухвалено, то як це позначиться на українцях і світовому православ’ї?
— Для нас, українців, єдина помісна Українська Церква — це ще один крок до реальної незалежності і побудови національної держави. Це крок до миру, спокою і процвітання. Неухвалення Томосу означатиме, що Москва перемагає, і Москва реально є першою і найвпливовішою Церквою в православ’ї. Тому і для Вселенського Патріарха цей Томос має велике значення: він Вселенський Патріарх чи ні?
Спілкувався
Микола ЦИМБАЛЮК
