Хто прийде на зміну таким?

Микола ТИМОШИК,
доктор філологічних наук

Про роль і місце цієї Особистості в новочасній українській історії ми ще маємо написати. Але пізніше. Виважено і глибоко. А поки що в кожного, хто близько знав Івана Федоровича, — перші емоційні картинки-миттєвості, що закарбувалися в пам’яті. В мене їх низка. Пощастило тісно співпрацювати з колишнім першим Головою Держкомпреси в пору мого редакторства в журналі “Друкарство”, нерозважливо загубленого його наступниками, і в час виконання обов’язків експерта держпрограми “Українська книга”.
Але на першім місці — оживають зустрічі зі студентами-журналістами та редакторами в КНУКіМі.
Він легко відгукувався в останні роки на мої пропозиції учергове “запалити молоді серця”, охоче приходив у вщерть переповнену 506 аудиторію. Драйв, емоції, іскринки захоплення в юних очах, царювання поезії і мудрості, відверті й сміливі посили в розбурхані й відкриті душі, черги по автограф на титулках його книг… Коли не вистачало книг, студенти дружно передавали свої конспекти, щоб класик-літератор і справжній державник написав кілька особистих побажань. Нікому не відмовляв. Сам бачив: кожному писав осібне. Таке, щоб запам’яталося, брало за душу…
Таке й зафіксоване студентом-фотографом для історії. Тут, на світлині, — чергова і, на жаль, остання зустріч моїх вихованців із живою Українською Легендою на Коновальця, 36. Було то теплого вересня 2016-го.
Шкодую тепер, що за суєтою суєт так і не встиг доставити ці світлини за призначенням… Ще на одного талановитого, мудрого, мужнього і патріотичного Великого Українця, який невтомно і вперто творив Україну українською, стало в нас менше… Хто прийде на зміну таким?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment