Ми воліємо перемогу

Галина ПАГУТЯК,
лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка

Доки мовчить історична пам’ять
Військові злочини мусять бути покарані і не забуті, щоб уникнути їх повторення. До них не можна приліпити штамп локальної історії, бо вони належать історії глобальній. Це — урок, який треба вивчити, аксіома, яку треба прий­няти як метод. Злочини окупаційної влади на Донбасі мають той самий почерк, що і злочини енкаведистів у червні 1941 року, коли в Галичині було замордовано десятки тисяч українців і поляків: членів “Просвіти”, вчителів, лікарів, адвокатів, науковців, священиків. Усього лише за кілька днів. Як і тепер, тіла закопували, вкидали в шахти, топили, щоб приховати злочини. Суспільство не вивчило уроку. Ті самі методи розправи і та сама наївність, що сусіди не донесуть, що окупанти виявлять гуманність. Минуло понад двадцять років Незалежності України, і досі не проведено ексгумації в урочищі Саліна, не встановлено меншої частини імен людей, яких вбивали просто дерев’яними молотами для трамбування солі і вкидали в соляні шахти на околиці Добромиля. Пам’ять — це не лише каплиці та молебні чи впорядкування масових поховань. Це — дослідницька робота задля створення в майбутньому Міжнародного трибуналу над злочинами комуністичного режиму. Золото партії фінансує досі лівацькі фонди по всьому світу, терористичні угруповання, тоталітарні режими, використовується для підкупу європейських політиків та чиновників з міжнародних організацій. Підлість і ницість наших сучасників щодо мільйонів невинно загублених жертв вражає, як і кількість тих, хто за гроші фальсифікує історію. Не менше вражає і байдужість, бо масова культура країни-окупанта відбила мізки не лише старшому поколінню, а й народженим у незалежній Україні. Активістів громадських рухів піддають обструкції або просто оминають. Ну й що, що хтось хоче побудувати на львівській Цитаделі житлові будинки, вигортаючи бульдозером останки тисяч не ідентифікованих жертв? Це ж яка користь місцевій владі, які відкати! Може, посполитим щось перепаде у вигляді робочих місць. Правда, почався скандал, процес призупинили. Але десь у Дрогобичі на місці бійні будують ресторан, розважальний комплекс, а на місці Саліни планують зробити санаторій, бо там вода цілюща, а місцеві мародери розбирають катівні на цеглу, бо нема роботи. Та й у 50-ті роки там був уже санаторій. Скільки ж робочих місць з’явилося б! Тому й історичну пам’ять намагаються зам’яти, принизити, бо вигода переважує біль. Чи було знято хоча б один документальний фільм про Саліну, про розстріли в Броницькому лісі і Раві-Руській? І чи показав би його Перший національний? Дивіться Шустера і Шоу холостяків. І День Перемоги на “Інтері”. І мрійте про “жорстких менеджерів” на кшталт Сталіна і Чаушеску.
Місто Соколів поблизу Стрия було знищено за 5 років у Другу світову війну. Невже не можна було поставити за 26 років бодай каменя з пам’ятним написом на пустирі? Хай би водії проїжджали і читали. Бодай щось, бо тема трагедії Соколіва абсолютно не досліджена. Погугліть — я кажу правду. Нікому це не потрібно. Ні порядним стрийчанам, ні районній владі. Мешканці сусіднього села Великі Дідушичі знайшли на цвинтарі фігуру Мадонни, яка колись стояла в центрі Соколіва, і поставили край дороги. Одна рука в неї відбита. Оце все, що залишилось від міста з 500-літньою історією. Ні словечка…
Хто зна, як воно буде далі. Де мовчить історична пам’ять, там починають промовляти доноси і розстрільні списки.

Вибачте нас, українців…
Вибачте нас, українців, за те, що кожного дня вбивають наших синів і братів на війні, і це заважає вашому бізнесу. Вибачте, що країна, яка захопила наші землі, збила ваш літак і забрала життя мирних громадян. За те, що вам доводиться відмивати від крові гроші і обійматися з кремлівським монстром. Що у вас уже болить язик висловлювати занепокоєння і ховати очі щоразу, коли брутально порушують наші фундаментальні людські права.
Вибачте, що ми також, як і всі люди на планеті, заслуговуємо право на життя, чисте довкілля, гідну оплату праці, освіту, ЗМІ і обслуговування державною мовою у своїй країні. Вибачте, що ми не меншини, бо тоді б ви кричали на цілий світ про порушення наших прав і захистили б нас. Хоча б не заважайте нам відстоювати свої права у власній державі.
Вибачте, що не здатні донести до вас правду про історію України, про наших героїв, нашу тисячолітню культуру, бо годі пройти через сито політкоректності й толерантності. Вибачте за недоречний патріотизм, ми не знали, що любити Україну — це злочин і націоналізм. Вибачте за нашу історію, написану чужинцями, сфальшовану прислужниками Московської імперії.
Вибачте за нашу владу, яка слабка і ница, і не готова відстоювати національні інтереси. Вибачте, що ми не достойні називатись європейцями після Голодомору, який ви не помічали, сталінських, хрущовських і брежнєвських репресій, лінгвоциду української мови. Зате ви здатні повірити, що ми найбільші у світі антисеміти, гомофоби, расисти і фашисти.
Вибачте, що ми не хочемо у себе неомарксизму після майже столітнього панування комуністичної ідеології і мільйонів знищених комуністичним режимом українців. Ми починаємо розуміти, що тієї Європи, про яку мріяли, уже немає. Є бюрократична, корумпована і лицемірна.
Вибачте, що погано боремось з корупцією, але ж капітали наших корупціо­нерів працюють на вашу економіку, бо знаходяться у вас.
Вибачте, що ми не завжди дотримуємось ваших вказівок, що ми не всі слухняні й не покірні, і що вважаємо деякі з цих вказівок абсурдними і смішними.
Врешті, вибачте, що ми воліємо перемогу, а не мир будь-якою ціною, бо ми нація воїнів, а не рабів, і більше не хочемо бути буферною зоною і колонією ні для кого.
Вибачте, що вас втомлюємо і не даємо насолоджуватися комфортним життям повною мірою.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment