Від реклами до хама

ЧИТАЧ ПРОДОВЖУЄ РОЗМОВУ
Лариса МОРОЗ,
доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України

Дуже слушно пише В. Ференц (Слово Просвіти, ч. 15 за 2018 р.) про проблему хамства, яке “псує молоде покоління українців”.
Та шановний автор захищає від хамства державу і владу. Це, ясна річ, необхідно (незалежно від того, що деякі персони на пошану не заслуговують, адже вони раніше чи пізніше зміняться, а йдеться тут про принципове явище).
А як у нас із повагою влади до громадян, із повагою між нами самими, з повагою до людей, що нас оточують, до рідних батьків? Що пропагує наше телебачення, зокрема через рекламу, якої стало вже аж надто багато, і вона лізе в очі й вуха, зрештою, у підсвідомість?
Спочатку була (і донині є) ніби безневинна реклама печива “Oreo”, про споживання якого малий хлопчик розповідає таткові, а далі, скориставшись довірливістю дорослого, — вихоплює з його руки смачний продукт.
Не надто чемно. Не надто гарний зразок для дітей. Але зроблено з усмішкою — і сприйнято з усмішкою.
Тож можна далі розвивати ідею.
Ось дівчинка, що сидить за столом разом із дорослою жінкою (найімовірніше, матір’ю), вириває щось із її руки, зі злістю (!): “Перехочеться!” І далі — вже спокійніше, тоном переможця: “Кетчуп для дітей…” Інша дівчинка, також малолітня, із гнівом каже батькові (очевидно, бо показано затемнену кімнату, де вони дивляться телевізор, з якого чути регіт клоуна): “А по попі?!” — адже він вмочив кусник хліба у ту саму тарілку, що й вона. А той кетчуп “Чумак” — “для дітей”, і тепер “нові правила”…
Дорослі в усіх цих (та інших подібних) картинах дуже розгублені й слухняні…
З одного боку, зрозуміло, що тут пародіюються виховні методи батьків. А з іншого — така “демократичність” уже трохи насторожує.
Знаю, що хтось обов’язково скаже: “І що тут такого? Це ж жарти!”. Та що виросте зрештою з таких жартів?! (Маю на увазі не лише дітей, що знімаються у такій рекламі, а й тих, які її обов’язково бачитимуть, і неодноразово). І дедалі настійніше стукає у голову думка про необхідність моральної цензури…
Пам’ятаю, що діти у селі обов’язково зверталися до батьків на “Ви”. У місті такої звички, на жаль, не було за моєї пам’яті. Та все ж нас учили шанувати — не тільки батьків, а й усіх старших людей, і нерідних теж. Хоча й не могли цитувати відповідних повчань зі Святого Письма — “Шануй батька свого і матір свою”. А там же ті повчання були не випадкові…
Адже без цієї — основоположної! — поваги — яка повага до всіх і до всього іншого може сформуватися?
Принижуючи іншого — принижуєш себе. Так і житимеш у комплексі неповноцінності.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment