Філософія долання української Руїни

Володимир ФЕРЕНЦ,
м. Івано-Франківськ

“Хто не здатен до об’єднання або, вважаючи себе істотою самодостатньою, не відчуває потреби ні в чому, не становить собою частини держави, — той є або тварина, або божество”.
(Аристотель)

Про фетишизовану історичну неприкаяність української Руїни написано чимало. Та досі не маємо солідного натурфілософського, зрозумілого народові, трактату, як подолати українську Руїну назавжди. Можливо, таке завдання доволі незручне поважним дослідникам, адже доведеться говорити своєму народові неприємну правду і очікувати неприємну реакцію у відповідь. Є ще одна важлива причина — традиційна філософія потребує модернізації методології, щоб адекватно описати феномен Руїни. Світ змінився, і на українську дійсність потужно впливає світова інформаційногібридна змагальність держав та корпорацій. Попри все ми нація, яка не втримала у собі родової потреби у власній державі як великої турботи власного життя. Зараз ми про це говоримо, імпровізуємо з прикладів історії та порад світу, дискутуємо в соцмережах, але це ще не стало єдиною традицією громадянської поведінки. Схоже на те, що відродження державницької традиції лише шляхом реконструкції нації нам не допоможе — це треба робити, опираючись на філософський аналіз глобалізованого, швидкозмінного світу. Потрібна праця розумних особистостей, а з боку суспільства — подолання депресії, анархізму і неймовірними зусиллями змушення себе до громадянської дисципліни. Народ ще не готовий підпорядковуватися лідерампровідникам для досягнення спільної мети. Атмосфера постійної стихії боротьби, коліївщиннокозацькомайданний дух, який ми зараз прагнемо емоційно видавати за дух свободи, поступово зруйнували соціальну дисципліну народу, здатність маси підкорятися волі особистостейпровідників і підтримувати верховенство права.
Проблема сучасної української Руїни зримо постає не лише через ці причини. Новітні технології впливу на людину і соціум уможливили створення ситуації руїни для будьякого слабкого світового конкурента, не лише для України. Саме в цьому полягає диявольська спокуса сильних світових гравців чи навіть агресорів щодо України. В історії української незалежності можна зауважити ознаки дії чинників, які від початку провокували ситуацію української Руїни. Безумовно, це збереження потужного імперського впливу Росії, до якого додалося бажання потужних конкурентів із цивілізованого світу вигідно скористатися українською слабкістю і недовершеністю політичної та громадської самоорганізації. Найболючішим ударом у серце нації був потужний генератор охлосу — штучна гіперінфляція і несправедлива приватизація народного майна. Це різко загальмувало створення лідерського ядра державників. Особистість не може існувати без власності. Злиденність її пригнічує, позбавляючи можливості впливати на соціум. Своєю чергою бідніючий соціум втрачає доступ до дорогої політики, ним легко маніпулювати інформаційно і головне — він втрачає довіру до авторитетів із власного ж середовища. Народ на власній шкурі вимушено засвоює стійку науку безсилого анархізму, не довіряючи нікому і не слухаючи доброї ради особистісного проводу нації, не знаючи, що таке дисципліна спільної дії для досягнення єдиної мети. Масове розчарування, депресія і недовіра маси до нових і відомих особистостейполітиків та громадських діячів свідчить про те, що подібний стан не міг сформуватися природним чином, без втручання сторонніх чинників — технологій провокування української Руїни. Тому політичним домаганням вдосконалити державу для потреб життя суспільства мусить передувати втілена нова філософія життя людини і спільноти в Україні.
Не маючи тривало узвичаєної державницької практики, українці мали тільки один спосіб державного самовираження — формування образу ідеалу, національні ідеї. Ми надто довго говоримо про національну ідею, а це означає, що ми не готові до її втілення і мимоволі перекладаємо тягар власних сподівань на майбутнє покоління. Ми далеко зайшли у власних ілюзіях і поки відбувається інтелектуальна суперечка стосовно ідеального проекту держави, державу вже збудовано за законами формальної демократії переважно практиками ділового, глобалізованого світу. Найболючіша проблема — це повернення від вічної національної ідеї до щоденної національної практики, до реального розуміння, чим є для нас держава і що хоче від нас світ. Наївно думати, що закликами до громадянської самоорганізації і пильності на виборах вдасться відновити дієве, самодисципліноване громадянське суспільство. Поки не зміниться поведінка домінуючої в масі посередньої людини, а суспільство не навчиться дисципліни, довіри до особистостей і не опанує ази поведінки виживання в глобалізованому світі, доти не варто очікувати кращого. Це складний і тривалий процес, який можна значно прискорити, якщо особистісне ядро нації знайде спосіб відновити самодисципліну маси, її здатність почути розумне слово, добровільно підкорятися новим, розумним правилам життя з метою досягнення загального успіху. Це і є рецепт лікування від руїнної хвороби. І не секрет, що лікування суспільства є лише справою рук хворого суспільства і особистостей з народного середовища. Саме цьому найбільше заважатиме домінуюча надбагата верства, адже дисципліноване, з вищим рівнем особистісної поведінки суспільство генеруватиме принципово нову політику, в якій домінуватимуть інтереси більшості населення держави. Вочевидь не політикою, а силою громадянської мудрості можна вдосконалити систему влади, щоб відтак сильна держава змогла реально захищати інтереси людей в конкурентному світовому змаганні.
Беручись до остаточного долання задавненої хвороби української Руїни варто чітко визначити реальне вихідне становище суспільства. Особистісне ядро розрізнене, малочисельне, спровоковане соцмережами до безконечних утопічних дискусій, єдине бачення своєї місії і практичного механізму її реалізації відсутнє. Соціум доведений до деградації особистісного начала інформаційними впливами і прогресуючою бідністю. Запиту на суспільну працю особистостей і бажання суспільства підкорятись єдиному планові досягнення успіху очікувати не скоро. Суспільство депресивно не дасть собі допомогти уникнути ще більших проблем. Публічний діалог особистісного ядра з депресивною масою майже неможливий, через тотальну недовіру. В таких умовах будьякі дискусії у середовищі особистостей на тему політичної зміни системи влади, перезавантаження України чи вдосконалення демократії шляхом реформ є передчасними і по суті відволікаючими увагу провокаціями з інформаційного простору. Адже передусім треба повернути масі здатність сприймати конструктивний план досягнення успіху і самодисципліни. Це складна праця всередині суспільства, напротивагу практиці посилання йому менторських порад і настанов від елітарних груп, на які воно в не зважатиме. На жаль, народ без ентузіазму, але вимушено сприйматиме лише інформаційно рекламованих популістівфарисеїв. Тому особистісне ядро не скоро зможе відновити конструктивний діалог та єдність у суспільстві, якщо першочергово не виявить і не зробить публічними чинники, які генерують слабкість і маніпульованість суспільства, його відстороненість від реальної політики і такого механізму демократії, який працюватиме на інтереси більшості суспільства. Особливу увагу слід звернути на державні й суспільні структури та інституції, які формують і відтворюють особистісно орієнтоване громадянство — систему освіти, армію, працівників, утримуваних з бюджету, ЗМІ та інформаційну сферу, релігійні організації і громадські структури, економіку виживання. Ситуація не безнадійна, але українська інтелектуальна сила повинна нарешті братися за подолання першопричин української слабкості, дочасно не переймаючись сподіваннями на політику. Передовсім треба знайти підтримку маси, щоб домогтися хоча б обмеження дії тих чинників, які генерують анархію, депресію, бідність і деструктивну інформацію. Таким чином буде інтенсивніше відновлюватися особистісний потенціал суспільства і його здатність діяти цілеспрямовано під керівництвом лідерів. Відтак суспільство, яке має високий освітній потенціал, доволі швидко відновить необхідний вплив особистісного ядра нації та зможе конкурувати зі світом.
Це тільки початок пробудження українства до життя в громадянстві національної європейської держави. Для усвідомленого руху до успіху необхідне правдиве розуміння реальних процесів у світі: чого очікувати і як успішно реагувати на одвічне намагання світу зловити нас (з добрими намірами для власної вигоди). Правда про це завжди буде прихована під шаром пропаганди, політкоректності і складної ігрової боротьби за всілякі універсальні права та цінності. Тільки підготовлені особистості посправжньому розумітимуть світ, тому їхня місія повинна підтримуватися народом під острахом чергової Руїни. В українському житті таки забагато відчуженої політики і вселенської пропаганди, але бракує вивіреної філософії життя в новому світі. Бракує мудрості безсторонньої, вищої, вільної від інформаційного спаму як запоруки правильної реакції національного розуму на реалії сучасної світової битви без правил. Треба пам’ятати, що Руїна завжди починалася тоді, коли ми поступалися своїми цінностями хоч на час, нехтували самодисципліною, не шанували еліту і шукали допомоги у “друзів зі світу”, а насправді одвічно корисливого світу сильних гравців замість плекати силу в собі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment