Вічна пам’ять Герою

Василь ОВСІЄНКО

8 липня 2018 року помер, не доживши півтора місяця до свого 90ліття, Левко Григорович Лук’яненко — видатний діяч українського національного руху, організатор Української робітничоселянської спілки (УРСС, 1960), члензасновник Української Гельсінської Групи (1976), Голова Української Гельсінської Спілки (1988), Голова Української республіканської партії (1990). Герой України, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка. Поховали народного улюбленця 10 липня в Києві на Байковому кладовищі.

Левко Лук’яненко — це ім’я відоме кожному в Україні. Його завжди пам’ятатимуть як автора Акта про незалежність України, виголошеного 24 серпня 1991 року. Саме 24 серпня 1928 (за документами 1927го) року Левко Лук’яненко народився в с. Хрипівка Городнянського району Чернігівської області у селянській родині. Служив у війську. Закінчив юридичний факультет Московського університету (1953—1958).
З осені 1958 року працює в Радехівському районі Львівської області. Там, на Львівщині, зустрів однодумців, з якими вирішили створити Українську РобітничоСелянську Спілку (УРСС) — підпільну партію, яка б боролася за вихід України з СРСР шляхом референдуму, опираючись на Конституцію. 7 листопада 1960 року у Львові відбулася перша, організаційна зустріч, а вже 21 січня 1961го були заарештовані її учасники І. Кандиба, С. Вірун, В. Луцьків, О. Лібович і Л. Лук’яненко, пізніше Іван Кіпиш та Йосип Боровницький.
У травні 1961 р. Львівський обласний суд засудив Левка Лук’яненка до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР, звинувативши в тому, що він “з 1957 р. виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизмуленінізму”.
Через 72 доби Верховний Суд замінив смертну кару Левку Лук’яненку 15ма роками позбавлення волі. Інші дістали терміни від 10 до 15 років позбавлення волі.
Кару відбував у мордовських таборах, з 1967го — 3 р. у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії.
1966го в мордовські табори прибувала нова генерація політв’язнів — шістдесятники. Вони ведуть боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в’язнів. Про цю боротьбу стає відомо світовій громадськості. Лук’яненко бере в ній активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв’язнів переводять у пермські табори. У 1974 р. за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціаторів, зокрема й Лук’яненка, до тюремного ув’язнення у Владимирській тюрмі.
10.12.1975 р., у День прав людини, разом з іншими політв’язнями Лук’яненко оголосив голодівку. Саме цього дня його вивезли в Чернігівську тюрму, де утримували до закінчення терміну. Після звільнення замешкав у Чернігові, був під адміністративним наглядом.
09.11.1976 р., на пропозицію Миколи Руденка, увійшов до складу членівзасновників Української Гельсінської групи (УГГ), підписав усі документи УГГ.
12.12.1977 р. Лук’яненко знову заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, оголосив голодівку, відмовився давати покази, також відмовився від громадянства СРСР.
1720 червня 1978 р. засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 р. позбавлення волі і 5 р. заслання. Левко Лук’яненко визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
Карався в таборі особливого режиму в селі Сосновка в Мордовії. Разом з іншими політв’язнями продовжує боротьбу. У лютому 1980 р. всіх в’язнів особливого режиму, зокрема й Лук’яненка, переводять у спеціально збудовану зону в с. Кучино Пермської обл., за 200 м від 36ї зони суворого режиму.
13.12.1986 р. Лук’яненка з Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську, де з ним понад місяць “працював” слідчий КГБ. Повернули в Кучино. 08.12.1987 р. етапували на заслання с. Березівка Парабельського рну Томської обл.
У березні 1988 р. заочно обраний головою відновленої УГГ, яка з 07.07 діє як Українська Гельсінська Спілка (УГС).
23.04.1988 р. Л. Г. Лук’яненку запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії.
Указом ПВР від 30.11.1988 р. помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989го повертається в Україну.
29.04.1990 р. на Установчому з’їзді УГС Л. Г. Лук’яненко обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом Верховної Ради України, був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови фракції “Народна Рада”. Балотувався на посаду Президента України, на виборах 1.12.1991 р. набрав 4,5 % голосів виборців.
У травні 1992го склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв’язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993го через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.
Доктор права Альбертського університету, Канада. Автор книг, брошур, численних статей. Голова Української асоціації дослідників голодоморів (з 1998).
Народний депутат І, ІІ, ІV і V скликань (2002 і 2006 рр. — за списком БЮТ). Член НСПУ (2002). Нагороджений медаллю “Борцям за волю України ім. Св. Володимира” (1991), почесною відзнакою Президента України (1992), Герой України (19.04.2005), лауреат Національної премії імені Т. Шевченка 2016 р.
Україна ніколи не забуде незламного борця за її волю.

 

ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка глибоко сумує з приводу всенаціональної втрати — смерті Левка Григоровича Лук’яненка. Левко Григорович прожив довге і гідне життя, присвячене боротьбі за волю України й утвердженню її волі. За неї карався 27 років у радянських концтаборах, їй вірно служив 27 років Незалежності, понад усе ставлячи Українську Справу. Заповіти Л. Г. Лук’яненка відображені в його 13томному зібранні творів, виступах, політичних програмах. Він був і залишається символом незламного українця, дисидентом, якого не скорила тоталітарна система, воістину народним депутатом, провідником національної ідеї. Левко Лук’яненко — Почесний просвітянин, пошанований серед багатьох державних нагород медаллю ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка “Будівничий України”.
Ми, просвітяни, виконаємо заповіти Левка Лук’яненка і збережемо в своїх серцях вічну пам’ять про цю світлу людину, справжнього Героя України, якого не забуде вільна Україна.
Висловлюємо глибокі співчуття родині, друзям і близьким покійного.
Герої не вмирають!
Слава Герою!

Центральне правління ВУТ “Просвіта”
ім. Т. Шевченка, всі просвітяни України

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment