Сини і пасинки луганської університетської освіти

Олексій НЕЖИВИЙ,
професор, письменник

Звісно, що причини сучасного нелегкого становища вищих навчальних закладів, які тимчасово евакуйовані з Луганська, відомі всім: воєнна агресія сусідньої держави, її геополітичні інтереси, а також зрадницька поведінка частини населення. Саме того населення, яке в більшості своїй не потребує ніяких високих почуттів, а головними духовними цінностями вважає масові видовища й розваги.
Однак коріння цієї проблеми сягає значно глибше, тобто тих недалеких часів, коли керівники області патріотизм пояснювали коротко і ясно: “В луганских собственная гордость”.
Одним із результатів такої гордості й стало виникнення 1993 року класичного університету, який невдовзі став називатися Східноукраїнський національний університет імені В. Даля, однак для мешканців Луганська, а особливо водіїв маршрутних автобусів так і залишався “машінститут”, бо створений був на базі колишнього Луганського машинобудівного інституту. Отже, як бачимо, майбутніх тепловозобудівників, металургів, економістів стали готувати в класичному університеті, де незабаром ті ж керівники області, вони ж “отцы Луганска” захищатимуть кандидатські, а потім і докторські дисертації з економічних наук.
А відсутність гуманітарних спеціальностей теж вирішили із притаманною “гордостью и решительностью”, бо до складу недавнього машинобудівного інституту “ввели” Луганський державний педагогічний інститут імені Т. Г. Шевченка, що готував педагогічні кадри з 1921 року. Ось так старійшина або, образно кажучи, батько вищої освіти в Луганську, за чиновницьким хотінням і велінням став сином, а потім, як виявилось, і пасинком машинобудівного інституту. Так тривало аж до вересня 1998 року. Варто зазначити, що стосунки сина із “названим батьком” були непростими. Так, брак кадрів для гуманітарних спеціальностей у молодому університеті теж вирішували “революційно”, масово зараховуючи на роботу вихідців із педагогічного.
Авторові цих рядків найбільш близька українська філологія, а тому можу сказати, що на кафедрі української мови і літератури СНУ імені В. Даля працювали лише колишні викладачі або випускники педагогічного інституту. У кінці минулого й на початку нинішнього століття, коли кількість випускників у ЛНУ ім. Тараса Шевченка (у квітні 2008 року став класичним університетом) спеціальності “українська мова і література” сягнула 250ти (денне й заочне відділення), то в сусідньому СНУ імені В. Даля їх не набиралося й двох десятків.
Після трагічних подій весни й літа 2014 року кафедри української філології СНУ імені В. Даля опинилися в Сіверськодонецьку й розмістилися в колишньому структурному підрозділі — технологічному інституті. Однак зауважимо, що значна частина їх викладачів залишилася в Луганську, і вже, маючи досвід “переходу”, без жодних труднощів знову “перейшла” й почала викладати на спеціальності “російська мова і література” в руслі ідеології так званої лнр.
У Сіверськодонецьку, де переважно у ВНЗ готували хіміківтехнологів і програмістів, вирішили об’єднати аж три кафедри й створили одну — української філології і журналістики, а дефіцит кадрів із науковими ступенями вирішили поповнити за рахунок того ж таки ЛНУ ім. Т. Шевченка, адже в місті Старобільську (там тепер факультет української філології) та прилеглих сільських районах кількість потенційних абітурієнтів значно менша ніж у Сіверськодонецьку, Лисичанську, Рубіжному.
До того ж, ніхто із штатних викладачів кафедри української мови ЛНУ ім. Т. Шевченка не залишився працювати в Луганську (один доктор наук, професор, інші — кандидати наук, доценти), тобто дотримується академічної доброчесності, хоча через невелику кількість студентів змушений працювати на частину ставки.
Яке майбутнє української філології на Луганщині? Те, що необхідно готувати таких фахівців, особливо вчителів української мови і літератури, не викликає сумніву, як і той факт, що потреба в них особливо зросте після нашого повернення на територію, що тимчасово непідконтрольна Україні. Саме вчителісловесники найбільш причетні до національнопатріотичного виховання.
Чи є для цього необхідні умови в Сіверськодонецьку? Однозначно скажемо — немає. Щоб переконатися у цьому, варто хоча б познайомитися з бібліотечним фондом СНУ імені В. Даля, а особливо передплатою періодичних видань фахового спрямування за останні десять років. Їх тут не знайдеш. Не випадково й лаборанти на кафедрі української філології і журналістики навіть не мають спеціальної освіти, а єдина доктор наук уже четвертий рік періодично приїздить із Луганська…
Об’єднавчий процес не буде легким, однак об’єктивні передумови для цього давно назріли, задовго до вимушеної евакуації з Луганська.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment