Олена ЛЕОНТОВИЧ,
письменниця, член НСПУ, корінна киянка
Однозначно підтримую справедливу критику києвознавця Сергія Вакулишина в статті “(Без)надійно хворе назовництво” (“СП”, ч. 27 за 2018) роботи назовницької комісії КМДА, яка не ставиться принципово і зі знанням справи до найменування і зміни назв київських площ, проспектів, вулиць і провулків. Депутати, що входять у цю комісію і, часто буваючи новоприбульцями в столиці, чомусь дуже легковажно підписують рішення, підпадаючи під вплив москвофілів. Я маю на увазі імперську назву “Кінь грусть” мальовничого ландшафтного парку, що розташований у селищі Шевченка за площею Шевченка, між вулицями Сошенка і Кобзарської, яка пішла від фрази, нібито кинутої своєму фаворитові Потьомкіну гнобителькою України Катериною ІІ. І хоч яка б там не була вірогідність її, але залишати таку для парку, заснованого Стефаном Кульженком, патріотом України, почесним громадянином Києва, який підніс українську поліграфію на європейський рівень, відомим громадським діячем, це ніщо інше, як блюзнірство. І ця комісія не зважає на звернення мешканців селища та громадських організацій і на своєму засіданні в листопаді 2016 року залишила проімперську назву, мотивуючи це тим, що ім’я С. Кульженка вже вшановано в назві вулиці родини Кульженків (тобто гамузом з сином і невісткою). Але не полінуйтеся та приїдьте подивитися, що це за вулиця!!! (Пригадується із статті С. Вакулишина ганебне “вшанування” пам’яті української гордості Євгена Маланюка в назві Богом забутого провулочку. Які невігласи це зробили?!) Та на вулиці Кульженків ані домів не було, ані авта не їздили, лише містечко гаражів ощасливило її своєю присутністю. Тільки недавно, щоб розвантажити площу Шевченка, КМДА надумалася цю так звану вулицю реконструювати…
Дуже цікаво, чи бачили пани депутати з комісії по назовництву хоч одну вулицю, яку нагороджують іменами славетних українців. Не треба їхати враз на всі вулиці, щоб в голові стався вінегрет, а на ті, що винесені на обговорення, — слід, щоб знати місто, в якому їм випало порядкувати. Бо виходить одне неподобство. До речі, в Києві ще є вулиці, які потребують перейменувань, Ось, будь ласка, Електротехнічна та Індустріальна, від яких тхне проклятими 30-ми роками минулого століття…
Та повернемося до чудового парку, який теж не бачили депутати з комісії. А в ньому є і дерева, посаджені Стефаном Кульженком, із дивовижною “плакучою” сосною, і могучі дуби аж п’ятисотлітні, і бювет з цілющою водою, яка напуває багатьох киян з округи, і затишні алеї, і лави для відпочинку. А поруч ставки, найбільший з яких невігласи намірилися приватизувати, і в ньому раптом подохла риба. Мальовнича мало відома місцина київська, де до побудови ендокринологічного інституту зберігалася скромна одноповерхова дача Стефана Кульженка, піддається зазіханням. Правда, до цього часу мешканці селища змогли відстояти спробу “відломити” частку його території під дачу якогось бонзи.
Приїдьте подивитися на цю паркову українську красу!
І тому бажання побороти імперський пережиток не покидає душі справжніх киян. Розповіла про цей епізод в діяльності назовницької комісії, щоб побільшало небайдужих киян, здатних до утвердження справедливості. А статтю Сергія Вакулишина вважаю дуже своєчасною і важливою, і вдячна редакції тижневика “Слово Просвіти” за те, що вона підняла таку нагальну тему.
