«Свята криничка» у Слобідці-Шелехівській

Василь ГОРБАТЮК
Два об’єкти, які приваблюють багатьох людей, має село Слобідка-Шелехівська Деражнянського району на Хмельниччині: літературно-меморіальний музей Анни Ахматової та “Свята криничка”.

Марія Іванівна Скорбатюк, нині покійна, колишня завідувачка літературно-меморіального музею Анни Ахматової в Слобідці-Шелехівській, записала легенду, що колись на свято пророка Іллі (2 серпня) над селом бушувала страшна буря. І раптом люди побачили вогняну колісницю, на якій їхав пророк Ілля. Проїжджаючи над лугом, він кинув свій плащ, і на тому місці з’явилося джерело із цілющою водою. І почали люди набирати чудодійну воду і лікуватися нею — зцілює вона рани, поправляє зір.
Інша легенда записана
М. І. Скор­батюк від Оксани Іллівни Гончарук. Вона розповідає, що в полі, за селом, жив поміщик. У його дворі була звичайна копанка, з якої панські наймити поїли коней і корів. А по селу ходив чоловік, тіло якого було вкрите ранами. Напередодні свята пророка Іллі йому приснився сон: пророк Ілля прийшов до нього і сказав, щоб він до сходу сонця помив рани водою із копанки, і рани зникнуть з його тіла. А він має ходити по селах і розповідати людям про чудодійну силу води. Людям же заповідано 2 серпня святити цю воду і лікуватися нею.
Чоловік насилу пробрався до копанки, бо наймити не пускали туди, помився водою, і рани справді загоїлися. Він почав ходити від села до села і розповідати людям про цілющу воду Святого джерела.
Наймити розповіли поміщикові про чудодійну силу води, однак той лише сміявся. Сказав кинути у воду його пса, який осліп від старості. Якщо собака прозріє, поміщик дозволить людям йти і їхати через його поля до джерела і набирати воду для лікування. Пес не прозрів, але поміщик осліп. Тоді його дружина зробила біля кринички цебрини і дозволила людям брати воду.
Ще одну легенду розповіла Марії Іванівні Ольга Петрівна Магильницька. Йдеться в ній, що на свято пророка Іллі прийшла по воду до кринички в поле дівчина із Шелехова. Ноги її по коліна були в ранах. Біля кринички сидів старенький сивий дідусь. Дівчина злякалась і почала тікати. Дідусь спокійно заговорив: “Не бійся, дівчино! Підійди до джерела, набери води і полий рани на ногах”.
Дівчина так і зробила, і рани погоїлися. Вона почала розповідати людям про чудодійне джерело. І пішла слава по світу про цілющу воду Святої кринички.
Люди йшли і їхали до Святої кринички, набирали води і лікувалися нею.
Коли ділянку землі з джерелом купила церква, біля Святої кринички побудували капличку, а над криничкою звели позолочений купол.
У Державному архіві Хмельницької області зберігається справа “про дослідження води колодязя в с. Слобідка-Шелехівська в Летичівському повіті, оголошеної селянами “цілющою”. Вела цю справу Подільська духовна консисторія з 5 серпня 1838 року до 21 червня 1841 року. І зацікавлює вона вже з першого ж аркуша.
“Кириллу, Архиепископу Подольскому и Брацлавскому, орденов святого Александра Невского, святого Владимира 2-ой степени, Большого Креста Святой Анны первого класса кавалеру Летичевського духовного правления
Покорнейший рапорт…” [арк. 1].
У “покорнєйшому рапорті” йдеться про те, що Летичівське духовне правління слухало рапорт благочинного священика Йосипа Стрембицького від 23 липня і прилучений до “такового” пояснення від священика села Шелехова Олександра Синицького, з яких стає відомим, що в його парафії нинішньої весни дочку селянина Антона Мельника 11-річну Олександру, яка хворіла тривалий час, віднесли в Татарську долину на ґрунтах Слобідки-Шелехівської до кринички, де, як запевняє її батько і люди, “получила исцеление от терпимой ею болезни”. З цього приводу Антон Мельник обгородив криничку, спорудив капличку і закопав стовпа, видовбав у ньому своєрідну чашу та обкував її залізом — для збирання грошей. При цьому заявив, що все має бути віддане на користь церкви.
Далі Летичівське духовне правління просить архієпископа Кирила надати дозвіл на вивчення цієї справи, а саме: доручити першосвященному протоієрею Григорію Левицькому разом із земським чиновником виїхати на місце подій, з’ясувати деталі й доповісти про все правлінню.
8 серпня в Подільській духовній консисторії слухали резолюцію архієпископа Подільського і Брацлавського Кирила, в якій, після викладення суті справи, давалось розпорядження “немедленно учинить по сему законное рассмотрение” відповідно до наказу, надісланого Святійшим Синодом 2 липня цього ж року. Зокрема в його параграфі 51 йшлося про те, що “если откроются в каком-либо приходе суеверные действия или разглашения, производящие движение умов, особенно с признаками неблагонамеренного вымысла или корыстных видов”, парафіяльний священик має негайно донести своєму благочинному, а той єпархіальному першосвященному. Параграф 52 гласив, що “по таковому донесению Первосвященный немедленно принимает надлежащие меры, а между тем, смотря по важности оного доносит святейшему Синоду и относится к начальнику губернии для распоряжения о полицейском надзоре для предупреждения могущих произойти беспорядков”. Параграф 53 зазначав, що “дознания о случаях сего рода надлежит призводить негласным образом” [арк. 3].
Далі йшов наказ: про події в Слобідці-Шелехівській від імені його високопреосвященства архієпископа повідомити Подільського цивільного губернатора і просити “предписать кому следует уничтожить немедля построенные подле прописанной криницы столб и каплицу и воспретить чинить к той кринице стечение народа, а собранные деньги и вещи внести в приходскую села Шелехова церковь, о причине же такового стечения к той кирнице народа учинить негласным образом при Духовном Депутате удостоверения и что по сему откроется, уведомить о сем и Летичевскому духовному правлению дать знать указом. Но прежде доложить протоколом Его Высокопреосвященству” [арк. 3, зв.].
12 серпня рапорт про події та прохання “прописать кому следует” дії щодо споруд біля кринички був надісланий Подільському цивільному губернаторові “действительному статському советнику и кавалеру” Григорію Сергійовичу Лошкарьову [арк. 2].
7 вересня з канцелярії губернатора архієпископу Кирилові надійшов лист № 1754 про те, що “секретное розыскание” було доручено провести Летичівському земському ісправнику і що “поводом к распостранению слуха о чудотворной силе колодца был священник села Слободка-Шелеховская Синицкий, который решился водрузить возле колодца крест” [арк. 4].
Цей лист ґрунтувався на рапорті № 174 “из собранных секретних сведений”, якого іще 30 серпня Летичівський повітовий ісправник Ковалевський відправив Подільському цивільному губернатору. В ньому ісправник детально описав про свою роботу щодо історії з криничкою. Крім того, 10 вересня був надісланий рапорт № 179 “в дополнение” до попереднього.
У зв’язку з цими подіями Летичівське духовне правління направило в Шелехово духовного депутата — протоієрея Григорія Левицького для дослідження справи та притягнення винних до відповідальності [арк. 5, зв.]. Тим часом, очевидно, з наказу цивільного губернатора, завдяки діям станового пристава Жабронського криничку засипали, гроші зі скарбнички вилучили й передали священику сіл Шелехова й Слобідки Шелехівської на потреби церкви [арк. 10, зв.].
Попри вжиті рішучі заходи щодо кринички, почалося розслідування всіх попередніх подій і виявлення винних у них. Цим займалася комісія в складі протоієрея Григорія Левицького і земського ісправника Ковалевського. Зокрема їм Антон Іванович Мельник розповів, що він звелів своєму двоюрідному братові відставному унтер-офіцерові Іллі Олексійовичу, старшій доньці 16-річній Євдокії та селянці Слобідки-Шелехівської вдові Домініці віднести хвору на параліч доньку Олександру до кринички. Після обливання там водою Олександра відчула полегшення. Додому вона йшла вже своїми ногами, хоча й при підтримці супроводжуючих. Наступного дня вона добиралася вже сама, спираючись на дві палиці. Таким чином завдяки обливанням вона видужала. На знак вдячності силі води А. Мельник вичистив запущену криничку, оббив її деревом, спорудив накриття з хрестом на верхівці на кшталт каплички, закопав стовп з ємкістю для збору грошей від тих людей, які теж відчули на собі цілющу силу води.
У день Зішестя Духа Святого біля кринички три священики довколишніх сіл при велелюдному зібранні мешканців околиці освятили споруджений хрест на пагорбі при дорозі та воду в криничці.
Однак через деякий час Олександрі знову стало гірше. Тепер священик Синицький порадив А. Мельнику знову відвести її до кринички. Процедури повторили — і хвороба відступила й на цей раз [Арк. 17, 18].
Перед комісією у складі протоієрея Григорія Левицького і земського ісправника Ковалевського група селян Шелехова прийняла “клятвенное обязание”. Це “обязание” починалося так: “Я, ниже подписавшийся, обещаюсь и клянусь всемогущим Богом пред святейшею Еванглией и животворящим крестом в том, что чего моих спрошено будет, обязуюсь показать сущую правду, неправду же отнюдь…” [арк. 36].
Отже, 5 вересня дворяни Андрій Андрійович Коростовський (50 років), Томаш Йосипович Яворський (70), Костянтин Андрійович Добровольський (30), селяни того ж села Филимон Ількович Ніколайчук (70), Яків Федьків Князюк (47), Пилип Васильович Баран (50), Андрій Макарович Савчук (45), Павло Семенович Антонюк (45), Федько Демкович Скоробогатюк (50), Йосип Іванович Савчук (50) та Іван Іванович Магельницький (40) “по выполнении присяги спрашиваемы и показали…” [арк. 37] ті ж свідчення, які вже були відомі з попередніх допитів.
Комісія також зобов’язала заставного власника села Слобідка Шелехівська Франца Антонійовича Янчевського в разі “стечения народа” та інших підозрілих і незвичних явищ “доносить по команде”, тобто, згідно з приписами [Арк. 41].
Крім того, комісія убезпечилася на майбутнє певним зобов’язанням, в якому писалося: “Мы, жители
с. Шелехов дворяне Дмитрий Антонов Яворский, Йосиф Николаев Крушельницкий, Матвей Павлов Липский, Войцех Иванов Коростовский и того же села однодворцы Елисей Яковлев Карасевич, Михаил Иванов Михальский, дали сию поручительную подсписку комиссии за крестьянина с. Шелехов
А. И. Мельника в том, что на всякое востребование начальства предоставить его Мельника, где приказано будет он” [aрк. 43].
Комісія допитала також священика села Літки Григорія Савицького та с. Шиїнці Івана Щербинського.
23 грудня Летичівське духовне правління подало рапорт Подільській духовній консисторії, в якому повідомляло, що справу про події довкола кринички виявилася неповною з таких питань: “а) священник Александр Синицкий не принес никакого оправдания в взводимом на него Антоном Мельником известии в том, что якобы сам священник велел Мельнику везти больную дочь к колодцу б) не истребовано от помещика Кавецкого обяснения в) не имеется донесения священника А. Синицкого к ??? Мельнику не учинено повального обыска и не собрано справки о записи его по ревизии” [арк. 50 зв. ].
Наступним і останнім документом у справі є такий самий рапорт Летичівського духовного правління Подільській духовній консисторії від 21 липня 1841 року. В ньому повідомлялося, що справа залишилася неповною лише в тому, що не допитано економа поміщика Кавецького Глембіцького, а також не описано майна Антона Мельника.
Отже, після тривалої бюрократичної тяганини справу було закрито без формального покарання будь-кого з учасників досліджуваних подій. Фактично ж і священики, і парафіяни кількох сіл зазнали психологічних і моральних ударів. Найбільшим із них було знищення кринички та всіх споруд навколо неї. Вища церковна влада показала не лише свою закостенілість, а й жандармську сутність у державній системі Російської царської імперії. Ця її сутність залишається незмінною й донині, що ми бачимо з дій сучасної так званої української православної конфесії Московського патріархату на території нашої країни.
Щодо подальшої історії кринички на полях Слобідки Шелехівської, то можемо здогадуватися, що через деякий час після викладених подій вона таки знову вийшла на поверхню землі і відновила славу цілющої в очах місцевого населення та сільських священиків. Однак і ближче до нашого часу на її долю випали нові важкі випробування.
За часів радянської влади “Святу криничку” за наказом нових імперських ідеологів закрили, засипали гіллям, землею. Але вода — невмируща. Вона згодом пробилася нижче, у березі. Тут мешканці Слобідки-Шелехівської Пилип Іванович Лоботрас і Степан Семенович Явтухівський викопали криничку, і люди знову пішли до чудодійного джерела.

Використане джерело: Державний архів Хмельницької області — Ф — 315. — Оп. 1. — Од. збер. 6400.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment