Микола ТИМОШИК,
доктор філологічних наук, професор, журналіст
На батьківщині Івана Огієнка, в Брусилові на Житомирщині, відбулася урочиста церемонія закладення капсули з посланням майбутнім поколінням українців із нагоди відбудови СвятоВоскресенського храму, в якому хрестився і вінчався видатний діяч українського відродження, міністр освіти і віровизнань УНР, перший ректор Кам’янецьПодільського українського державного університету, професор української філології Варшавського університету, майбутній першоієрарх Української православної церкви в Канаді Іван Огієнко (митрополит Іларіон).
Чин урочистої богослужби провів владика Житомирський і Овруцький УПЦ КП Паїсій у співслуженні клиру крайової єпархії, з участю місцевої влади, інтелігенції та широкого здвигу брусилівців.
Дивна й повчальна історія цього храму в одному з найдавніших містечок колишньої Київської губернії, яке серед небагатьох знакових поселень давньої України удостоїлося Магдебурзького права. Виникло воно над літописною річечкою Здвижень перед її перетоком у Здвиж ще в княжі часи. Містечко “на дубових брусах” (звідки й походить назва Брусилова) серед болотистих западин центрального Полісся було відоме вже з ХІІ століття як оборонний пункт княжого Києва.
Як і в будьякому поселенні давньоукраїнської держави, що сподобилося на власний замок, тут ізпоміж обов’язкових знакових будівель мав бути храм. Так і закріпилася в пам’яті народній на довгі віки назва цього храму — СвятоВоскресенський староміський замковий.
У якій порі його збудували і яким він був, — про це жодних документальних свідчень історія не залишила. Відомо тільки, що був дерев’яний, із трьома банями і окремо зведеною, ближче до краю міського майдану, високою дзвіницею, що ніби вказувала далеким мандрівникам дорогу до замку.
На початок ХVІІІ століття будівля храму помітно постаріла. На сході громада вирішила будівлю розібрати, придатне для вжитку дерево використати для будівництва поруч козацької школи, а церкву заново відбудувати.
Відроджували храм народною толокою — з миру по нитці й власними силами. А що часи були непевні (після жорстокого зруйнування 1709 року російським самодержцем Петром І непокірного Батурина та жорстокої помсти всім мазепинцям), то завершення доброї справи затягнулося. Напис на вхідних дверях до храму, про який пам’ятають нинішні старожили містечка, засвідчував, що храм збудований 1738 року. Але, за незрозумілих обставин, його святили лише 1770 року. “Хто дозволив відбудовувати Воскресенську церкву й чи була вона освячена після зведення, — немає відомостей… Дозвіл на будівництво був, але парафіяни заявили, що “не знають, де подівся”. Про це читаємо в архівній довідці першого ревізора храму Ходорівського за 1770 рік.
Зовнішній вигляд удруге спорудженого храму нагадував старі козацькі церкви центральної частини України: трикупольні з видовженими вузькими банями так званого мазепинського церковного стилю, який пізніше в Україні заборонила Москва.
Чи не ця обставина відіграла в долі цієї сакральної споруди роль злого фатуму. Переживши без якоїсь суттєвої перебудови добу польського панування в статусі католицького костьолу (аж до падіння Польщі 1793 року), врятувашись від трьох загальноміських пожеж упродовж ХІХ століття, вистоявши проти бойових дій супротивників у роки Першої світової війни, СвятоВоскресенську святиню знищили за вказівкою комунобільшовицьких зверхників краю незабаром після жовтневого перевороту.
Багатолітні розмови про необхідність третьої відбудови храму стали набувати конкретного втілення після виходу в світ 2012 року віднайденого у колишніх спецсховах рівно через 100 літ після написання рукопису Івана Огієнка “Містечко Брусилів та його околиці”, де цю історію майбутній знаменитий земляк відтворює із наявних на той час документів, які ще зберігалися в цій церкві до її руйнації.
Головним промотором, опікуном і організатором народної будови став справжній син цієї землі, вмілий господарник і патріот, нинішній голова Брусилівської територіальної громади Володимир Габенець. Багато літ тому він посправжньому перейнявся долею свого великого земляка Івана Огієнка, чи не єдиний у краї перечитав усі його твори й поставив за мету свого життя втілити свій задум щодо цієї церкви.
16 серпня 2014 року Святійший Філарет освятив наріжний камінь народної будови. Відтоді стіни нового храму, за таким же проектом, але вже в камені, щоб уже навіки, стали поступово підніматися вгору.
Разом із закладенням у східну стіну храму капсули з текстомзверненням до нащадків учасники дійства стали свідками освячення двох дивовижних ікон Воскресіння Ісуса Христа та гранітного хреста, які будуть вмуровані на рівні другого поверху. Кожен, хто доторкався до цих святинь, окроплювався Святою водою.
На імпровізованому мітингу з цієї нагоди, який відбувся після освячення, виступаючі підкреслювали загальноукраїнський контекст події: нам пора активніше й наступальніше витісняти з наших домівок нетерпимий до всього національного, самобутнього “русскій мір”. Чим більше буде в наших містах і селах українських за статусом, мовою і сутністю храмів, чим повніше і глибше молодше та старше покоління освоюватиме уроки минулого, тим швидше Україна ставатиме українською, тим більше буде в ній правди і справедливості.
Годилося б українській інтелігенції підтримати народну толоку в Брусилові. Надто ж — лауреатам Огієнківської премії, яких в Україні на сьогодні вже понад сотню. Для небайдужих подаю банківські реквізити:
АТ Ощадбанк
Г/о “Рідний Дім — Брусилівщина”,
р/р 26002300838614
МФО 311647 ІПН 39173078
З поміткою “Церква Огієнка — Народна толока”.
Фундація імені митрополита Іларіона (Огієнка) готує Пропам’ятну книгу, куди занесуть імена усіх жертводавців. Освячення цього видбання відбудеться в день освячення відбудованої церкви. Плануємо на 2020 рік. Тоді виповниться 250річчя другого відродження храму.
