Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
У Музеї української діаспори (м. Київ) працює виставка Юрія Нагулка “Українська весна”. Тут представлені живописні роботи художника, які відображають його творчі й духовні пошуки останніх років та об’єднані ідеєю і настроєм особливого духовного піднесення та оновлення — водночас природно-фізичного та метафорично-позачасового.
Творчість Юрія Нагулка добре відома пооціновувачам сучасного українського образотворчого мистецтва. Його мистецтво викликає постійний інтерес і має багато шанувальників, адже художник звертається до образів та сюжетів, які близькі сучасникам.
Роботи митця — захоплююча подорож-розповідь про буремне минуле і драматичне сьогодення нашої прадавньої української землі, в особливому часопросторі якої живуть і взаємодіють історичні постаті, вигадані істоти та реальні люди, впізнавані та незнайомі.
Твори Юрія Нагулка належать до яскравих зразків сучасного українського національного мистецтва, в його картинах відчувається вплив і традиційної української ікони, і народної картини, а особливо, мистецтва українського бароко з його декоративністю та духовним змістом.
Під час роботи виставки “Українська весна” художник поділився деякими таємницями творчості: “Україну я почав писати 2014 року. До цього були Афон, печерські старці, безліч інших тем, але української тематики не було. Українська тема з’явилася в мене по-справжньому в Парижі у січні 2014-го. Навіть пам’ятаю те місце, де стояв, коли зрозумів, хто я є і що повинен робити.
Для мене образом тисячоліття є Оранта. Скільки було воєн, катаклізмів, а вона стоїть. Придивіться, Оранту не треба реставрувати, і поки вона стоятиме, в нас усе буде добре.
Тепер щодо виставки. Одна з представлених робіт має назву “Українська Мадонна” і входить до циклу жіночих образів із різних регіонів України. На виставці представлені кілька робіт із цього циклу, і я продовжую далі над ними працювати. Є риси, які характеризують людей, які живуть на певній території.
Інша серія — “Український світ”. Тут є ніч, день, вечір, ранок; представлені зима, весна, літо та осінь. І все це може бути в одній картині.
Останні два свої портрети створив наприкінці минулого року. Починаю дивитися на людину, мені цікаво, тоді може виникнути бажання написати її портрет. І справа не лише в схожості. Є художники, які пишуть так, щоб портрети були саме схожі. Писати схоже не складно. Свого часу люди вигадали багато таких механізмів, які допомагають художникам точно передати риси.
Коли дивляться на мою картину “Золота нитка долі”, то часто запитують, чи я не фаталіст. Ні. Я думаю, що в людини завжди є три шляхи. З самого ранку ми постійно, щосекунди ухвалюємо рішення. Ми так до цього звикли, що вже не помічаємо цього процесу.
Треба намагатися всі наші справи, наші вчинки спрямовувати на те, щоб допомогти людині. Коли ти постійно допомагаєш людям, коли працюєш не для себе, а для когось, то рано чи пізно хтось буде так само працювати для тебе. Я це відчув на своєму житті.
Зелені полоси в моїх роботах асоціюються з життям. Жовтий колір – колір радості. Чорний колір — колір невідомості”.
