Україна — єдина

Олександр ПАВЛЮК: “Якщо ми самі не будемо розповідати про нашу армію, нашого солдата на передовій, за нас це робитиме Росія…”
Із виступу на міжрегіональній науковопрактичній конференції “Інформаційна реінтеграція Луганщини: реформа преси, розвиток телерадіопростору та інформаційна безпека” у Сіверськодонецьку.
Як тобі служиться,
солдате?
Ще донедавна навіть важко було уявити, що в Україні йтиме війна, нехай і гібридна, але від того не менш кровопролитна. Донецький аеропорт, Іловайськ уже вписані в новітню історію країни героїзмом і самопожертвою наших відважних воїнів. Ми неодноразово бували на полігонах, де проходять вишкіл українські військові. Наша перша зустріч із генералмайором Олександром Павлюком відбулася саме на Рівненському військовому полігоні. Тоді його вже призначили командувачем ОК “Захід”. Бойовий офіцер із перших днів російської агресії перебуває на фронті. До цього командував славнозвісною 24ю окремою механізованою бригадою, що нині носить ім’я князя Данила Галицького. Залізна бригада однією з перших стала на захист територіальної цілісності й незалежності держави, звільняла населені пункти Ямпіль, Лисичанськ, Сіверськодонецьк, Сіверськ, Закотне, Слов’янськ.
У Сіверськодонецьку разом з іншими учасниками конференції (а це журналісти з Харківщини, Сумщини, Рівненщини та Чернігівщини, а також науковці Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Віктор Набруско та Юрій Бондар) побували в одній із бригад ОТУ “Луганськ”, щоб ознайомитися з умовами проживання наших захисників. Адже, як зазначив Олександр Павлюк: “Якщо ми самі не розповідатимемо про нашу армію, нашого солдата на передовій, за нас це робитиме Росія…”. А про те, як вона це робить, не гребуючи нічим, всім добре відомо, бо на нашій території триває ще й пекельна інформаційна війна.
Тож і вирушили туди, де проводять дні й ночі українські військові, готові будьякої хвилини дати достойну відсіч ворогові. Повірте, що це не просто слова.
Коли приїхали в розташування бригади, там кипіла робота. На імпровізованому майданчику фельдшер учив бійців надавати побратимам першу медичну допомогу при пораненні. Хтось із журналістів скептично зауважив, мовляв, готувались до нашого приїзду, й одразу ж отримав гостру відповідь, що такі знання на передовій рятують життя солдатові.
— На фронті показуха не проходить, — наголосив фельдшер. — Ми не лікуємо, а рятуємо життя навіть на шкоду здоров’ю воїна. Тобто, коли стоїть вибір втратити якусь кінцівку чи життя, не задумуючись ампутуємо кінцівку, аби тільки солдат вижив.
Розповів, що були випадки, коли через неналежно надану першу допомогу хлопців не довозили до госпіталю … Тому згідно з розпорядком дня вчить військовослужбовців тактичної медицини, ставить запитання і вимагає досконалої відповіді… Хоча вдома мав власний бізнес, а сам родом із Кременця Тернопільської області, не зміг стояти осторонь подій, що відбуваються на сході країни, і вже понад 3 місяці служить у Збройних силах України.
До речі, цікавий факт: у цій бригаді успішно несуть службу і 20річні юнаки, і 57річні чоловіки, які також підписали контракт. А служба нелегка, і не тільки тому, що далеко від дому, що доводиться жити, хоча й у належно облаштованих, але землянках, а ще й тому, що вони — артилеристи і в їх підпорядкуванні важка техніка. Трохи боязно було навіть дивитись на цю грізну зброю. Ми побачили, як артилерійський розрахунок усього за лічені хвилини привів величезну гармату, що важить понад 9 т, у бойову готовність. Усі дії артилеристів чіткі й розраховані, вони вправно виконували команди офіцерів, адже від цього залежить не тільки успіх у бойовій операції, а й, без перебільшення, їх життя.
— Гармата може вистрілити не більше 56 разів, а далі, щоб ворог не накрив вогнем у відповідь, мають швидко згорнутися і змінити позицію, — розповів Анатолій Прошин. Полковник із гордістю зауважив, що саме цей артилерійський розрахунок гармати “Гіацинт” здобув перемогу в змаганнях артилеристів, що відбулися в ОТУ “Луганськ” напередодні нашого приїзду.
— Артилерія — колективна зброя, і в нас усе відпрацьовано до хвилин і секунд, — зауважив один із офіцерів. — Особовий склад перекриває визначені нормативи на понад 50 %. Дуже допомагають тренування, що неабияк виручає в бойовій обстановці.
Самі позиції воїни облаштували так, аби можна було в більшменш комфортних умовах нести службу. Умільці зробили плиту в приміщенні для приготування їжі, є місце для її вживання, зберігання продуктів. Яких, до речі, як запевнили військові, вистачає. Та ми й самі в цьому переконались. Бліндажі, де живуть воїни, чисті й теплі. В одному з них побачили багато книг… Є також лазня, пральні машини. Та хоча б якими комфортними були ці пристосовані приміщення, хочеться, щоб якнайскоріше закінчилась війна і воїни повернулись додому, до своїх мирних професій.
А ще дуже боляче було дивитись в очі 20річного Івана, який ще в 19 підписав контракт у ЗСУ. Зовсім юний, та нарівні з іншими вправно порається біля гармати. Йому б ще вчитися, зустрічати зовсім в іншому, більш романтичному місці схід сонця чи мирними вечорами прогулюватись із гарненькою дівчиною… Армією хлопець марив з дитинства і, трохи ніяковіючи, сказав, що й професію здобув відповідну — механікаавтослюсаря, аби знадобилася на службі. І вже з гордістю додав, що його сестричка теж служить. Вона — медсестра, була на передовій, зараз — на полігоні… Родом Іван із Хмельницької області, а батько у нього, зауважив, росіянин… Ось такі юнаки йдуть в армію служити, не ховаються за спини батьків, не “косять”, а самі, добровільно підписують контракт і успішно воюють, захищаючи нас від ворога. До слова, якщо хтось думає, що там велика зарплатня, то помиляється. Бо сума 7000 грн на місяць — не така й велика, якщо додати, що військовослужбовці працюють 24 години на добу. Тому таким, як Іван, не головне заробіток, юний солдат хоче, аби нарешті в Україні запанував мир, а для цього він одягнув однострій і не шкодує про це.
Години, проведені в розташуванні наших військових на сході, пролетіли швидко. Враження від побаченого неоднозначні. Бо з одного боку, величезний патріотизм і бажання наших вояків боронити рідну землю від агресора, а з іншого — хотілося б побачити, що вони живуть уже за натівськими стандартами, що отримують відповідну платню, що про них ніколи не забуватимуть ні їх керівництво в Міністерстві оборони, ні ми, мешканці мирних територій. Адже саме тому, що вони там, в окопах зустрічають і проводжають сонце, ми живемо в затишних домівках, святкуємо та молимось, аби всі наші захисники повернулися додому живими й неушкодженими.
Разом протидіяти російській інформаційній агресії
У Луганській облдержадміністрації разом із військовими говорили про те, як, об’єднавши зусилля, вести боротьбу з російським агресором ще на одному фронті — інформаційному, в якій неабияку роль відіграють бригадні газети. Їх для військових допомагають друкувати редакції газет Сумської, Чернігівської та Рівненської областей, зокрема й “Сарненські новини”.
Заступник голови Луганської ОДА Юрій Клименко розповів про ситуацію в інформаційному просторі регіону:
— Порівняно із 2014 роком загальне інформаційне поле області скоротилось у 20 разів. Так, за станом на 1 січня 2013 р. у Луганській області було зареєстровано 68 телерадіокомпаній, нині на підконтрольній Україні території діють лише 24. Проте за цей час ми відновили діяльність обласного телеканалу, побудували нову телевежу в Новоайдарському районі, що забезпечило збільшення покриття підконтрольної території цифровим телесигналом у 4,5 раза, сигналом українських радіостанцій – більш ніж удвічі. У поточному році за рахунок коштів Державного бюджету, отриманих від Європейського Союзу, побудуємо телевежу в Попаснянському районі, що остаточно ліквідує розірваність інформаційного простору регіону та дозволить частково покрити сигналом окуповані території.
А командувач ОК “Захід”, генералмайор Олександр Павлюк наголосив: “Коли в противника не виходить подолати нас силою, він намагається перемогти нас ідеологічно. Завдання російської пропаганди — підірвати довіру до армії. Проте ЗСУ сьогодні — професійний бойовий колектив з гострим почуттям справедливості. Тож ми розраховуємо на об’єктивне висвітлення подій і вашу підтримку”.
Юрій Клименко й Олександр Павлюк вручили нагороди Луганської ОДА та ОК “Захід” журналістам і пресофіцерам, а редакціям, які власним коштом друкують бригадні (фронтові) газети, ще й охоронні грамоти. Крім того, секретар Ради з питань захисту професійної діяльності журналістів і свободи слова при Президентові України, кандидат наук із державного управління Олександр Бухтатий, за ініціативи якого й відбувся цей захід, вручив медійникам Луганщини бронежилети й шоломи, а науковці Київського державного університету й колеги з Чернігівщини подарували військовим і посадовцям ОДА книги.
Учасники конференції обговорили чимало важливих питань для подальшої співпраці між військовими та журналістами у висвітленні подій, що відбуваються на сході країни, обмінялися досвідом роботи в нових умовах реформування преси. А ще домовилися започаткувати професійний конкурс військової журналістики та запровадити обміни газетними публікаціями, а згодом сформувати банк інформаційних матеріалів про війну на Донбасі.

Світлана ЛЯШКО,
Сарни—Сіверськодонецьк

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment