1030-річчя хрещення Київської Русі: сьогодні, як воно є

Утверджувати, захищати, виборювати свою незалежність українське суспільство, наша держава мусять щодень, щомиті, у кожній малій і великій справі, на кожному кроці своєї ходи до заповітної мрії. Це тільки малопоінформовані люди або наші недруги можуть говорити, що на початку 1990х незалежність українцям упала з неба. За неї уже 100 років тому виходили на вулиці Києва під українськими прапорами багатотисячні колони маніфестантів з вимогами до тодішньої влади — Центральної Ради, — проголосити Україну незалежною державою, кріпити її обороноздатність, захищати її національні інтереси не велемовними промовами, обіцянками, ухвалами, а конкретними діями. Через національну глухоту і політичну короткозорість певної частини тодішніх державних діячів, їхню безпідставну довіру північному сусіду кращі сини, цвіт нації клали голову на олтар сьогоднішньої нашої незалежності. Так само, як це було на Майдані 2014го, як це відбувається ось уже п’ятий рік на східному фронті російськоукраїнської війни.
Але самостійність захищають не лише зі зброєю в руках. Невирішеним і досі, на 28 році незалежності, залишається питання державної мови, зрозумілої, прозорої і ефективної політики в інформаційній сфері. Не набагато українці просунулися у створенні соборної автокефальної помісної Церкви — цього потужного чинника духовної єдності народу.
Показовими для суспільства стали минулі вихідні в Україні, що пройшли під знаком відзначення 1030річчя хрещення Київської Русі православними вірянами. Почергово, розведені в днях, три українські церкви організували і провели хресні ходи: УАПЦ, УПЦ КП і УПЦ МП. Остання, яка є фактично філією РПЦ, активно, незмінно і безборонно проводить всередині України московську ідеологію “русского міра”, зневажаючи незалежний статус нашої держави.
Знаючи природу, сутність і завдання цієї “духовної” п’ятої колони, яка не гребує для досягнення мети будьякими провокаціями, ряд громадських організацій на чолі з ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка разом з науковцями та політиками провели напередодні цих акцій “круглий стіл” на тему “Хресний хід. Кому він загрожує?”. Того ж дня пікетувальники вручили звернення до Президента України з вимогою подбати про безпеку учасників ходи.
Сьогодні, знаючи результати заходів, можна сказати, що ініціативи громадськості були почуті. Провокацій вдалося уникнути. Хоча й видається дивною запобігливість “орлів” Авакова, які хапали і закидали в автозаки під час ходи УПЦ Московського патріархату хлопців, які вигукували гасло “Слава Україні!”
За розтиражованими відеокліпами на олігархічних телеканалах і проросійських сайтах з відповідними маргінальними коментарями хресної ходи УПЦ МП відчувається вправна, хоч би як це звучить, рука Москви. Тому проблеми, обговорювані на круглому столі, організованому товариством “Просвіта”, не зникли. Варто їх знову нагадати і порозмислити над побаченим і почутим.

Микола ЦИМБАЛЮК

Павло МОВЧАН, голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, відкриваючи круглий стіл, сказав, що взагаліто його назва в заявці звучала дещо інакше — “Куди веде Хресний хід під проводом Новінського і Ко”? Тактак, той самий вчорашній громадянин Росії, бізнесменолігарх, а нині народний депутат України Новінський, який активно веде антиукраїнські справи. Це той Новінський, який під час хресного ходу УПЦ Московського патріархату йшов по праву руку від місцеблюстителя філії РПЦ Онуфрія. Так, ніби він один із найшановніших архієреїв Московського патріархату. І на Володимирській гірці, біля пам’ятника Святому Володимирові, він стояв в оточенні своїх друзіврегіоналів — Володимира Литвина і Юрія Бойка, Вілкула, Добкіна, Шуфрича — фігурантів не менш гучних антиукраїнських і просто кримінальних справ. Це саме вони, насамперед Новінський (про що заявляє відверто), проплатили сотні тисяч гривень, щоб звезти на розкішних автобусах у столицю парафіян УПЦ МП. На такі шалені трати антиукраїнські сили, читай — Москва, зважаючи на п’ятий рік російськоукраїнської війни, ідуть цілком свідомо.
— Нині, — сказав Павло Мовчан, — вирішується фундаментальна проблема України — постання Української національної помісної православної церкви. У зв’язку з тим, що очікується надання Томоса Вселенським Патріархом Варфоломієм, представники якого неодноразово зустрічалися з представниками наших церков, у тому числі з представниками УАПЦ і УПЦ КП, з представниками Президента, у таборі ворогів незалежної України на ноги піднято всю путінську рать — від кірілогундяєвських “святих та божих” до резидентів ФСБ в Україні і за кордоном, до дипломатів і політиків РФ. Проблема помісної Церкви в Україні вирішується нелегко. Чи допустить Путін, щоб це питання для Києва розрішилося у той мирний спосіб, у який вирішувалося ще в ХVІІ столітті для Москви?
Павло Михайлович нагадав, як 28 років тому, всупереч тодішній прокомуністичній і промосковській більшості Верховної Ради України, 24 липня 1990 року українці підняли національний державний прапор над Київрадою. Рух, як найвпливовіша тоді політична течія, разом з національнодемократичними силами зорганізувалися і мобілізували киян на величезну акцію для означення нашого простору цим символом.
— Чому я про це кажу? — запитував Мовчан, і для пояснення своєї думки вдався до невеликого екскурсу у минуле. — Ці хресні ходи на світанку нашої незалежності були започатковані товариством “Просвіта” — спочатку з патріархом Володимиром (Романюком), а потім з Філаретом, патріархом Київським і всієї УкраїниРуси. Незабаром Москва зрозуміла загрозу для своїх імперськоекспансіоністських планів в нашій об’єднаній церковній спільноті. Пізніше через УПЦ МП вона почала влаштовувати свої хресні ходи, звозячи в Київ своїх проплачених парафіян і не лише їх.
Москва чудово розуміє, що її ефективний інструмент для просування неоімперських ідей під личиною “русского міра”, яким є УПЦ МП, може бути вибитий з кремлівських рук. Тому путінськогундяєвські сили прагнуть не допустити оголошення Томоса, який відкриє двері Україні для створення незалежної від Москви української помісної автокефальної Церкви. Для українців церковна проблема — одна із трьох фундаментальних, без розв’язання якої, так само як і мовної, не бачити справді незалежної самостійної України.
Бо що таке представництво філії Російської Церкви, так званої УПЦ МП, в Україні? Це п’ята колона. На святкуванні підняття українського прапора над Київрадою один із промовців, згадуючи ті часи, сказав: КиєвоПечерська лавра на чолі з полковником ФСБ Лебедем (митрополит Павло, настоятель монастиря) перетворилася на російський блокпост в українській столиці. Там серед чорноризців і убогих прочан можна розгледіти по військовій виправці і впевненій виправці й інших “гостей”. Тому так важливо не лише для громадян України, а насамперед представникам нашої прикордонної служби, СБУ і поліції, взагалі — владі, утвердити і особисту, і громадську, і національну безпеку.
Олександр САГАН, доктор філософських наук, у своєму виступі зупинився на кількох важливих моментах, які визначають політику в державній церковній сфері. Він зауважив цікаву деталь:
— 27 липня, коли відбувалася акція УПЦ Московського патріархату, зафіксовано найбільше і найтриваліше у ХХІ столітті місячне затемнення. Воно, зрозуміло, по різному впливає на різні країни. Але й понині у світі багато чого відбувається незрозумілого і пророчого. На жаль, далеко не всі ми розуміємо ці знаки. Але діяльність УПЦ МП, яке я назвав би духовним затемненням, впливає і на духовний розвиток України, і нашої державності. Надання Томоса і створення автокефальної помісної Церкви в Україні — не тільки церковне питання. Це загальнонаціональне питання нашої національної безпеки.
Донині існує багато спекуляцій щодо того, що таке УПЦ. Якщо брати канони Церкви, то немає такої церкви. І тому наше завдання — добитися, щоб законопроект 5309 був ухвалений Верховною Радою, і ця церква отримала свою назву згідно з канонами Церкви. Вона в своїй назві мусить чітко вказувати юрисдикційну належність до свого центру і розміщення свого центру. Сьогодні це УПЦ МП, і її центр, попри всі викрутаси Кіріла, його підлеглого Онуфрія і Ко, — в Москві. Чому вони приховують від народу правду? Чому в 2007 р. було відкинуто в статуті оцей додаток — Московського патріархату?
Тому що, як свідчать соціологи, цей додаток — МП — значно зменшує кількість прихильників цієї Церкви. Але сьогодні цей прихований додаток через чотири роки російськоукраїнської війни не рятує цю Церкву від непопулярності в країні. Навіть без цього додатку УПЦ МП, та, що в Лаврі, має підтримку всього 1820% населення України, водночас Київський патріархат — близько 40%. Тобто, удвічі більше. Статистика — та, яка ведеться державними органами, показує дещо іншу цифру, і ми повинні розуміти, що вона враховує кількість статутів, що зареєстровані в державних органах, але ніяк не відображає кількість людей, які приходять у ті церкви. І на цьому будуються великі церковні і політичні спекуляції, буцімто УПЦ МП — найбільша Церква, найпотужніша. Відтак вважають, що вона повинна визначати політику в сфері православ’я в Україні.
Очільникам Московського патріархату конче треба показати, що сьогодні УПЦ МП нібито найбільша національна Церква в масштабах усієї України і т. д. Але що цікаво: сьогоднішня дійсність нам показала, що навіть за відповідної рознарядки по єпархіях і проплати акції вчорашніми регіоналами та олігархами, людей не вистачає. Олександр Саган (і не він один) відверто зізнався, що він стикався з людьми з Росії, які заздалегідь на такі акції прибувають в Київ, зокрема і на цей хресний хід. З цього приводу в української громадськості є багато питань до нашого СБУ і прикордонної служби. Не зрозуміло, чому на нашу територію під час війни масово впускаються люди з ворожої і воюючої з нами держави — Росії. Вони їдуть нібито на паломництво в Лавру саме в цей день. І крім богомільних бабусь скільки ще приїжджає небогомільних хлопців, які, цілком можливо, мають якісь інші завдання, окрім релігійних. Тому думка Павла Мовчана щодо провокативної діяльності московськопромосковського кліру небезпідставна. Велика небезпека таких провокацій, які можуть мати і трагічні наслідки, зберігається постійно. Варто заглянути в Інтернет у розділ коментарів проросійських видань. Зрештою, нас відверто попереджали чи залякували з Москви.
Наприклад, друга особа в Московському патріархаті, митрополит Іларіон Алфеєв, прямо сказав, що Томос призведе до кровопролиття. Він означив ту межу, до якої вони готові опуститися, протидіючи чи відстоюючи Томос. Ми знаємо методи, якими працює ФСБ Росії, яке не пожаліє ні своїх, ні тим паче чужих для того, щоб була красива картинка, для того, щоб створити певне суспільне сприйняття чи суспільні емоції, і потім використати цю емоцію проти України.
Цього року МП отримав фіаско на дипломатичному фронті. Константинопольський патріарх Варфоломій чітко означив свою позицію щодо автокефалії або визнання автокефалії української Церкви в православ’ї. Визнання не лише Церкви, а й усіх українських віруючих, які повинні увійти в спільноту визнаних православних церков. І ця робота дала свої наслідки. Цього року в Лавру на святкування 1030річчя хрещення Київської Русі приїхали делегації з мінімальним церковноправославним представництвом. Деякі церкви взагалі обмежилися рівнем вікарія єпархії. Це говорить про те, що вони розуміють, наскільки представництво цих делегацій може бути використано в політичних цілях, і дуже обережно поставилися до цього святкування, яке відбулося саме в Лаврі. Хоча делегація від Константинопольського патріархату прибула на святкування в Україні, але на запрошення Президента України. Це дуже потрібно знати нашій інтелігенції і розповідати людям, попереджати владу про діяльність УПЦ МП, з особливою увагою ставитися до подібних церковних подій. Такі акції дуже мало несуть в собі релігійного потенціалу, духовності нашому народові, але дуже багато — політики і геополітики.
Петро ЮЩЕНКО, голова громадського об’єднання “Україні — єдину помісну православну церкву”, зосередився на історичних аспектах української Церкви.
— Українці, як православні, так і громадяни інших конфесій, — сказав він, — з подачі Москви багато втратили в своїй духовності, самосвідомості, в цільності своєї української душі. Перші Вселенські собори і святі отці говорили: “Церква — це душа народу, а її тіло — це державні інституції”. Імператор Юстиніан з своєю благовірною дружиною Феодорою сформували таку красиву формулу суспільства: Господь дав людству два божественні дари — Церкву і державу. Це дві речі, які витікають з одного джерела волі Божої, що їх встановила. Церква молиться за народ, а — це принципово! — держава опікується охороною святих догм і священства. Він назвав це симфонією, що з грецької перекладається як гармонія. Тільки в такому випадку може існувати держава. Звідси випливають автокефалія, помісництво і належність всіх (чи переважної більшості парафіян) громадян держави до однієї Церкви.
Коли в державі є автокефальна (в перекладі — сам собі голова) Церква, тобто вона стоїть в одному ряду, в одному полі з усіма помісними православними церквами (їх сьогодні 15) — це називається гармонія. Крім усього іншого мусимо пам’ятати, що наша, часів Київської Русі, а нині — України, Церква є апостольська. Бо саме на наших теренах проповідував християнство і хрестив наших предків апостол Андрій Первозваний. Тож наша українська Церква є матір’ю для решти — білорусів і росіян. А, як записано в документах одного із Вселенських Соборів: “Дочка (тобто Російська православна Церква з її філіалом УПЦ МП — Авт.) аж ніяк не може бути матір’ю для матері (Української православної помісної Церкви — Авт.)”. Тому всім, хто уперто виступає і протидіє визнанню нашої, української Церкви, ці загальновідомі, апробовані сотнями років церковні аксіоми варто час від часу нагадувати.
Микола ГОЛОМША, доктор філософських наук, голова політичної партії “Патріот” з юридичною ґрунтовністю і лаконізмом науковця констатував:
— Християнська релігія є об’єднуючим фактором для українців, надихаючою основою і перспективою щасливого майбуття.
Лише в руках лихих людей релігія може стати знаряддям братоубивства і цинізму.
Майдан Гідності і його сцена реально продемонстрували ойкуменічний поступ до єднання релігій у єдину віру Добра. На Майдані не було поділу на конфесії — всі були єдиними і всі були рівними.
Це дає нам підстави для переконання в тому, що Віру в Христа ми повинні зробити в Україні єдиною. Християнська церква допоможе нам врятувати світову цивілізацію від неоварварства, від тих загроз, які несе із собою агресор — сьогодні Кремль, а завтра це може бути будьяке терористичне утворення.
Як говорив Митрополит Андрей Шептицький: “Християнин може і повинен бути патріотом! Але його патріотизм не сміє бути ненавистю!”
Небезпека новітніх агресій полягає в тому, що Віра не розглядається як духовне середовище людей в горизонті спроможних громад, а використовується для глобальних цілей розколу світового православ’я.
Ідея Томоса для Українського православ’я визріла не лише в Константинополі та Києві, важливою є справа кожного вірянина — позбавитися московської облуди і повернутися до справжнього християнства.
Ми бачимо процес перетворення духовного православ’я УПЦ МП на московське державне православ’я — і його результати. Тому ми маємо згуртуватися, щоб вичавити це московське державне православ’я із наших традицій, культури, а головне — життя. Прикриваючись гаслами про мир, УПЦ МП сьогодні насправді працює на стороні смерті і зла, яке нищить мир як спосіб життя народів і країн.
Наша партія — за Віру в Христа і проти використання одержавленого православ’я, яке формує православні армії і посилає до нас в Україну чи в Сирію, в Чорногорію і деінде по світу задля задоволення інтересів кремлівської верхівки. Православний терорист Гіркін не відлучений московською конфесією за тероризм в Україні, за збитий Боїнг із дітьми і мирними громадянами різних країн і конфесій. І ця конфесія претендує на місію апостольської церкви — такий нині новий технологічний тренд гебістськоправославного путінізму.
Дата 1030 літ — це право на Віру в Христа. У сучасному динамічному світі нам потрібно не втратити первинність християнської віри, що дарував українській землі Київський Князь Володимир Великий.
Маємо разом, у мирі і згоді, будувати новий храм соборної помісної української християнської церкви.
Володимир СЕМИСТЯГА, голова Луганського ОО товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, ніби підсумовуючи всі виступи, сказав, що проблеми, що ми їх порушили на круглому столі — це складова надзвичайно великої і складної геополітичної гри, що її веде Російська Федерація. Її суть упродовж кількох століть незмінна. Основна мета її — духовне поневолення українського народу, знищення його самобутньої культури, мови і державності, а затим — тотальна русифікація зачищеної території та перетворення її на плацдарм подальшого просування “русского міра” на Захід, в Європу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment