Капсула часу

Юрій ЄЖЕЛЬ,
фото Івана ЄЖЕЛЯ
Син знайшов в фотоархіві свого батька кілька десятків проявлених фотоплівок, відзнятих всередині минулого століття. Надрукував їх. І зрозумів, що знахідка — своєрідна капсула часу. Значна частина цих фотографій зафіксувала сцени життя і побуту села Чаплинка на Черкащині в п’ятдесятих роках минулого століття.

Тут бабусина ласка, теплий хліб на столі, Тут дитинство і казка. Ми щасливі й малі. Дід дровець підкидає, піч дарує тепло, Час так швидко минає, як давно то було…
Соломія Українець

Чаплинка — батькове рідне село на Черкащині. Я народжений в Києві, але можу сказати, що наведений епіграф сповна суголосний настрою, в який мене занурюють спогади про колишні часи, проведені на батьківській садибі.
Я їм вдячний — адже життя могло минути, так і не показавши, як смакує свіжий хліб із печі, з медом і з молоком, щойно видоєним; якою свіжою є кринична вода; що відчуваєш у вечірніх сутінках, відштовхуючись веслом від берега, стоячи в човні-довбанці. Поринаючи аж у фолькльорно-містичний вимір, починаєш глибше розуміти Гоголівське бачення польоту філозофа Хоми: “Все навкруги — ліси, луки, небо, долини ніби спали з розплющеними очима, приємне і млосне відчуття підступало до серця. Це вітер чи музика?..” Подібним чином відкривався в мені цілий пласт загадкової, прихованої, хоч і каліченої віками, особливо в 1930-х роках, та все ще живої культури з вечірніми гуляннями, співами, прізвиськами “по-вуличному”, хатами-мазанками під стріхами — скромним селянським житлом із закладеною в них конструктивно-художньою довершеністю, з органічною єдністю раціонального й естетичного в бутті.
Я вдячний, що мені пощастило доторкнутися до цих явищ в реальному житті.
Та невблаганний час все це залишив у минулому. Українське село пережило трансформацію, вже немає ні батька Івана Олександровича Єжеля, ні багатьох із тих, хто допомагав пізнавати цей світ. Вони пішли у вічність, залишившись самими собою. А ти опиняєшся на самоті з власними і їхніми недомовками, які хочеться уточнити, просто поговорити про них, але вже пізно.
І ось в подібних роздумах, якогось дня знаходжу невелику картонну коробку, а в ній — понад три десятки проявлених, раніше невідомих фотоплівок, які знімав батько, їх можна датувати 50-60-ми роками минулого століття. Чому він не друкував з них фотографії, а лише знімав і проявляв, вже залишиться невідомим. Тепер кожна така відсканована плівка — ніби діалог з ним всупереч часу. Батько постає як доволі вправний фотограф, знімки якого цікаво розглядати. Фотографії багато про що розповідають, дають відчути, як швидко змінилося життя. На них — біленькі хати під стріхами, серед інших людей — молоді батьки (в рази молодші, ніж я зараз, аж чудно дивитись), на вулицях міст їздять “Побєди”, 21-ші Волги, трапляються трамваї — як у фільмах про часи другої світової, в повітрі Лі-2. Чимало світлин тогочасного Києва, декілька несподіванних зображень Куренівської трагедії, Прибалтика (батько там служив в армії в 1955-1959 роках) — з вуличками, які нагадують Блюмен-штрасе з відомого художнього фільму. На цих плівках з точністю і любов’ю зафіксоване сільське життя в Чапллинці на Черкащині: хати, сусіди, діти, колгоспна техніка, можливо єдине в світі зображення знищеної в 60-ті дерев’яної Успенської церкви… Надсилаю в “Слово Просвіти” близько 20 фотографій з цих плівок. Таким відголоскам нашої культури не можна дати загинути. Адже це — не історія особистостей, це — історія країни.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment