Петрові Шкраб’юку — 75
Василь МАРУСИК,
заслужений журналіст України
Своє призначення поета і вченого Петро Шкраб’юк реалізує у книжкових, газетно-журнальних публікаціях, у численних виступах в аудиторіях та на зустрічах із сотнями людей, перед священнослужителями, серед повстанців Революції Гідності на Євромайдані у Києві, перед воїнами АТО і жителями Донбасу. Люди вподобали майстерність оратора і метафоричність його поезії, талант митця.
Мені чомусь здається, що Шкраб’юк, народжений у серпні, вдивлявся ще з колиски у зоряне небо, що стало його орієнтиром у численних прозових і поетичних творах.
“Я був сівач, а нині ревнивий жнець.
Врожай стоїть квітучою стіною.
День відійшов… А зоряний вінець
І над моєю сяє головою”.
“Легкі слова, але вагома суть,
Яку слова на крилах днів несуть.
А це – Господь, Любов і Батьківщина.
Це три ключі, що відмикають путь”.
“Я вервицю відклав — не треба більш,
Бо хтось диктує: запиши скоріш!
Я вірю: Бог мої слова почув.
Моя молитва — це подячний вірш”.
Ці поетичні роздуми Петра Шкраб’юка зі збірки “Три ключі. Мої рубаї” могли би бути ілюстрацією до всього творчого набутку письменника в історико-публіцистичних, науково-історичних чи релігійно-філософських книжках львівського автора. А підготовлений до цьогорічної визначної життєвої події фоліант “Небесна галерея. Повернення до Бога” вповні визначає сутність авторського єства, у доробку якого — близько трьох десятків книг впродовж п’ятдесятилітнього творчого шляху.
Важливо те, що П. Шкраб’юк — дослідник історичних подій і фактів, сотень імен вітчизняної та світової культур. Перш за все, це подвижники української національної ідеї ХІХ—ХХ і ХХІ сторіч. Серед них — будителі вітчизняного духовного життя, козацькі витязі, борці за волю України, герої національно-визвольних змагань, які гартувалися на ниві просвітництва у материнській “Просвіті”. І що суттєво: автор поетично доповнює майже кожне своє науково-публіцистичне дослідження релігійною і філософською лірикою. Ось епіграф до книжки “Серед зір і людей”: “Всю повноту й мету буття Як висловити можу? А все — во ім’я майбуття, А все на славу Божу” (Львів, 2003, Інститут українознавства НАНУ, Видавництво Отців Василіян “Місіонер”). Наприклад, збірка “Співзвучність” (Київ, “Ярославів вал”, 2011) — це “духовно-філософська лірика, співзвучна з Божими настановами, природою, голосом предків і сумлінням автора”. Або у львівському видавництві “Українські технології” (2012) з’явилась книга есеїв “В мінливім дзеркалі кохання: енциклопедія любові”, де письменник і вчений виступає інтерпретатором маловідомих фактів про долі, щасливі чи нещасливі або й трагічні моменти у житті знаних історичних постатей чи діячів світової культури, “починаючи від Адама та Єви”. Деякі есеї підготовлено за конспектами лекцій, які письменник прочитав студентам свого рідного Франкового університету. Треба сказати, що автор подав 17 сторінок “Покажчика імен”, де в алфавітному порядку — 420 позицій і посилань на твори, що стали архівними джерелами дослідника.
Серед постійних зацікавлень автора — розповіді про священиків-земляків, як от поважна збірка “Наріжний камінь Маркіяна. Статті, есеї, вірші”. У ній Петро Шкраб’юк об’єднав доповіді, лекції, поезії, присвячені зачинателеві української літератури в Галичині Маркіянові Шашкевичу. Справжнім енциклопедистом виявився вчений в академічному виданні “Імена близькі й далекі: Україна в національному і світовому вимірі”, де він висвітлив діяння видатних українців, зокрема, Івана Франка, Василя Стефаника, Михайла Грушевського, Івана Крип’якевича, наших сучасників — Григорія Нудьги, Ігоря та Ірини Калинців, Лариси Крушельницької, Михайла Рожка, Богдана Янівського та інших. У цьому, двадцять четвертому виданні, знову яскраво проявився талант автора як історика, літературознавця, поета й есеїста. Ця своєрідна книга наповнена світлинами й маловідомими фактами із життя її персонажів. Кандидатська дисертація “Михайло Павлик і Радикальна партія” посприяла Петрові Васильовичу прийти до виняткового гурту львівських істориків.
Окремо назову видання, що побачило світ в “Українських технологіях” у 2015 році — “Історії, прожиті тричі”, де письменник зумів талановито зобразити, відтворити легендарне чи навіть звичайне життя наших краян, що присвятили себе рідній землі й омріяній державі. У деяких нарисах подав факти із подій на Євромайдані та власних поїздок до воїнів АТО і жителів Східного регіону.
У 2005—2009 роках учений вів на Радіо “Воскресіння” (1-й Український канал) історичну авторську програму “Дорога до Храму”, в якій прозвучали 164 передачі. Вони відзначені обласною премією імені В’ячеслава Чорновола, а 100 кращих радіопересилань увійшли до книги “Сто кроків до Храму. Невідоме про відоме”, яка вийшла у світ 2008 року. Ще в грудні 2007 року Петро Шкраб’юк захистив докторську дисертацію “Монаший Чин Отців Василіян у суспільному житті України”. У передмові до книжки видатний історик Ярослав Дашкевич, зокрема, написав: “Мені імпонує чітка національно-християнська позиція п. Петра, а водночас — відкритість до інших культур, його творча наснага, працьовитість, і — що теж немаловажно — людяність. Це можуть підтвердити і читачі цієї книжки (а перед тим — радіослухачі), і студенти кафедри зарубіжної преси та інформації, для яких наш відомий письменник й історик читає спецкурс “Україна в світовій культурі”.
У поетичній збірці “Серед зір і людей” автор присвятив вірші “Братній диптих” родичам по бабусі Анні із рідних Пужників біля Тлумача на Прикарпатті — сестрам-василіянкам із Австралії та Аргентини. Таким чином, перші публікації про священнослужителів греко-католицької церкви часів Андрея Шептицького виявилися пророчими: поет і вчений Петро Шкраб’юк став почесним автором Видавництва Отців Василіян “Місіонер”. А скільки, йдучи за настановами Ісуса Христа, релігійно-філосовських роздумів для переконання невпевнених в собі віруючих чи малосвідомих безбожників вклав автор у поважну книжку “Пробудились серед ночі, або преображення людське”!
Торік восени за книжку “Над простором і часом. Трилогія незвичайного” Петро Шкраб’юк був номінований на Шевченківську премію 2018 року. Книжку високо оцінив шанований поет і критик Володимир Базилевський: “Незвичайність від Петра Шкраб’юка. (“Літ. Україна”, 2. ХІ.2017).
…Пам’ятаю, як на першому курсі в гуртожитку Львівського університету Петрові подарували портрет Гомера. Він його підписав “Per aspera ad astra! ” (“Через терни — до зірок!”). Мешканці нашої студентської кімнати теж переймалися Петровими літературними захопленнями — віршами відомих поетів і його власними. А латинський вислів став літературним дороговказом-віщуном для Петра. Йому, одному з найздібніших журналістів, доручили бути редактором університетської багатотиражки, запросили стати асистентом факультету журналістики. Він вибрав тему кандидатської дисертації — “Журнал “Всесвіт” як тип видання”. Тоді цей часопис очолював Дмитро Павличко. Через це та інші патріотичні вчинки недоброзичливці з ненавистю поставились до молодого вченого. Він змушений був покинути викладацьку і наукову працю, отримавши сувору партійну догану… Та здібного автора прийняли на роботу у львівську молодіжну газету, а потім запросили майже на десять років у київський журнал “Наука і суспільство” власкором галицьких теренів. Завдяки цій обставині Петро прийшов до історичної науки…
Зорі, живі та символічні, денно і нощно світять трударям. Трудоголікам. Таким, як наш ювіляр.
