Письменник, публіцист, педагог

До 140-річчя від дня народження Антіна Володиславовича Крушельницького (1878—1937)

Романа ЧЕРЕМШИНСЬКА,
директор Етнографічномеморіального музею Володимира Гнатюка, село Велеснів Монастириського району, Тернопілля

Антін Володиславович Крушельницький — видатний український письменник, публіцист, педагог, журналіст, літературознавець, редактор, видавець та громадський діяч, народився 4 серпня 1878 року у місті Ланьцут (нині — Польща) у родині юриста, урядовця податкової канцелярії.
Навчався в гімназії у Бучачі, закінчив Перемишльську гімназію, а потім Львівський університет, філософський факультет. Самотужки поповнював свої знання з української, польської, чеської, російської та західноєвропейської літератури.
Культурноосвітній рух, який відбувався в Галичині наприкінці ХІХ ст., нелегке життя простих людей дали поштовх до початку літературної діяльності молодого А. Крушельницького. Знаковою для юнака стала зустріч із І. Франком, який не тільки схвально оцінив перші літературні спроби А. Крушельницького, а й допоміг спрямувати творчий шлях молодого письменника. І. Франко радив юнакові “випробувати свій талант на живих подіях, на кричущих проблемах, що волають уваги…”
Його перші твори, що друкувалися в 18981899 рр. на сторінках “Літературнонаукового вісника”, увійшли до перших двох збірок письменника, були присвячені скрутному життю бідноти та вражали своєю реалістичністю.
Він співпрацював з редакцією “Літературнонаукового вісника”, а в 1900 році, під час відсутності Франка, вів за нього редакцію журналу. 19 січня 1900 року на засіданні відділу НТШ Крушельницького офіційно було обрано співробітником редакції “ЛНВ”, згодом призначено заступником секретаря товариства, а науковим секретарем був наш земляк — Володимир Гнатюк.
Антін Крушельницький розпочав свою педагогічну діяльність та протягом 25 років із невеликими перервами викладав у гімназіях Станіславова, Коломиї, Стрия, Львова, Відня, Долини, Рогатина, Бережан, Городенки (протягом 8 років був директором місцевої української приватної гімназії товариства “Рідна школа”), поєднуючи освітню роботу з плідною письменницькою та культурницькою діяльністю. У 1926 році був директором єврейської гімназії в Коломиї.
Антін Крушельницький виступав у різних жанрах: оповідання, повісті, романи, літературнокритичні, науковопедагогічні праці, публіцистичні статті, рецензії. Найбільше він спричинився до розвитку освіти в Галичині. На початку ХХ ст. узявся за видавництво серії хрестоматійних підручників та книг для шкільної молоді. Онука видатного просвітителя Лариса Крушельницька згодом писала про це: “Мені здасться, що А. Крушельницький, мій Дідуньо, був природженим просвітителем та педагогом. Його натурі це, мабуть, найбільш відповідало, навіть більше аніж письменницька і публіцистична діяльність. “Читанки”, які він укладав, зроблені з такою довершеністю, що до сьогодні захоплюють людей, які на цьому розуміються”.
Антін Крушельницький здійснив видання серій дитячої літератури: “Нашим найменшим”, “Читаночки української дитини”, а також уклав “Буквар” для народних шкіл. Книги, укладені ним, відрізнялися логічністю педагогічних засад, більшою наповненістю творами українських письменників, зразками народнопоетичної творчості, містили твори Тараса Шевченка.
Дружиною А. Крушельницького була відома драматична актриса та письменниця Марія Слобода, яка на все життя була його вірним другом, люблячою дружиною, найщирішою порадницею, а головне — матір’ю їхніх п’ятьох дітей: доньки Володимири (1901) та чотирьох синів — Івана (1905), Богдана (1906) , Тараса (1908) та Остапа (1913).
У 1909 році сім’я Крушельницьких переїхала до Коломиї, де Антін Володиславович став директором місцевої гімназії. Продовжилася його робота не тільки на педагогічній, а й на видавничій ниві. Він активно долучився до видання серії “Вибрані твори українського письменства”. Невдовзі світ побачив твори І. Франка “Поезія”, “Вибрані оповідання”, “На святоюрській горі” тощо, були надруковані твори інших письменників, а також літературнокритичні студії А. Крушельницького, присвячені творчості І. Франка та постаті М. Драгоманова.
Антін Крушельницький став організатором осередків “Просвіт” у багатьох селах, спортивномолодіжних філій “Лугу” та “Сокола”, ініціатором педагогічного товариства “Учительська громада” тощо. У цей час він багато читав лекцій на суспільнополітичні та культурноосвітні теми, пропагував творчість Т. Шевченка, І. Франка, Ю. Федьковича, М. Коцюбинського, Лесі Українки тощо.
Навесні 1919 року його призначили міністром освіти УНР, на новій посаді Антін Володиславович прагнув працювати на благо народу. Один із перших його наказів на посаді міністра — обов’язкове впровадження українського правопису в усіх галицьких школах на початок 1919 року. Але обставини склалися так, що наприкінці того ж року Антін Володиславович разом із родиною емігрував до Австрії, де заснував видавництво “Чайка”.
Віденський період став чи не найпліднішим у творчості А. Крушельницького. Він написав та видав серію повістей та романів про події в Україні 1918—1920 рр. Це — “Змагання”, “Хуртовина”, “Перемога”, “Дужим помахом крил”, ряд літературних та публіцистичних праць. Тут він співпрацював із українськими видавничими товариствами “Дзвін” та “Українська книжка”, роботу з якими почав ще в 1915 році у Львові. За його сприяння друком вийшло багато творів для дітей, зокрема українських казок, а також творів І. Франка, П. Карманського, І. Крип’якевича та багатьох інших українських та зарубіжних письменників. Через сім років вимушеного вигнання родина отримала дозвіл від польського уряду на повернення до Галичини.
Протягом кількох років родина не могла налагодити нормальне життя, постійно не вистачало коштів, а продовжувати педагогічну діяльність стало неможливим через постійні утиски адміністрації та поліції.
У 1929 році А.Крушельницький вирішив знову повернутися до друкарської справи і того ж року разом із кількома ентузіастами започаткував видавничу спілку “Нові шляхи”, а педагогічну справу вимушений був залишити назавжди. На сторінках видання друкувалися твори О. Кобилянської, М. Черемшини, В. Стефаника, С. Черкасенка та багатьох інших. Значну увагу редакція “Нових шляхів” приділяла популяризації новітньої української та зарубіжної літератур. Тут регулярно з’являлися твори В. Маяковського, М. Бажана, С. Пилипенка, А. Моруа, Г. Гофмансталя… В часописі друкувалося багато розвідок з історії, філософії, економіки, соціології, музики, театру, образотворчого мистецтва, подавалася вичерпна інформація про події в Західній Європі тощо. Тут друкувалися матеріали А. Крушельницького, які стосувалися не тільки літературних чи історичних розвідок, але протесту проти пацифікації краю, суворого засудження окупаційного польського режиму на західноукраїнських землях. Життя родини у Львові ставало небезпечним, донька та один із синів А.Крушельницького наважилися на переїзд до радянського Харкова. Звідти вони писали, що гарно влаштувалися, знайшли роботу, мали добрі перспективи на майбутнє.
А. Крушельницький прагнув будьщо прислужитися Україні, бути корисним для її розвитку. Тому, попри чутки про нібито страшний голод, арешти, наважився на остаточний переїзд. І у липні 1934 переїхав до Харкова, поселився в будинку письменників “Слово”, де тоді мешкало багато видатних українських митців: І. Багряний, М. Бажан, Остап Вишня, В. Вражливий, Л. Квітко, В. Сосюра, А. Копштейн, Лесь Курбас, А. Любченко, В. Підмогильний, М. Семенко, П. Тичина. М. Трублаїні, Н. Ужвій, М. Хвильовий і багато інших.
Напередодні жовтневих свят енкаведисти почали “викривати” новоприбулу українську інтелігенцію як класових ворогів радянської влади. 6 листопада 1934 було заарештовано Антіна Володиславовича та його синів — Івана і Тараса. За місяць ув’язнили й інших трьох дітей письменника. У постанові оперуповноваженого ІІ відділу СПО УВД у Харківській області Бордона стверджувалося: “Крушельницький Антін Володиславович є одним із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду”.
Митця не тільки піддавали страшним тортурам, а й шантажували долею дітей. Саме тому вже наприкінці листопада він визнав себе винним в усіх недолугих звинуваченнях. Але це не допомогло. У той час, коли батько давав ці свідчення, аби врятувати синів, двох із них уже розстріляли у підвалах Жовтневого палацу. Тоді ж померла від горя дружина.
Справу А. Крушельницького розглядала 28 березня 1935 виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР. Засудили до десяти років ув’язнення та разом із донькою та двома синами вислали на Соловки для відбування покарання. У жовтні 1937 року справу було переглянуто виїзною “трійкою” НКВС, яка засудила Антіна Крушельницького, його синів Богдана, Остапа та дочку Володимиру до вищої міри покарання.
Страчений був 3 листопада 1937. Окрім Крушельницьких, у ті дні в урочищі Сандармох убили неймовірну кількість відомих українських діячів науки та культури, серед яких Лесь Курбас, М. Зеров, М. Куліш, В. Підмогильний, С. Рудницький, В. Чехівський…
Трагічна доля великої родини Крушельницьких, яка дала українській національній культурі багатьох діячів у різних галузях мистецтва, літератури та громадського життя, стала символом сталінського кривавого режиму, символом нещадного знищення радянською владою української інтелігенції. Коли робили обшуки у помешканні родини, перед арештами більшість ненадрукованих творів Антіна Крушельницького була вилучена та знищена, а його ім’я на довгі роки було викреслене з національної пам’яті. Реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР 19 жовтня 1957 року.
Антін Крушельницький пройшов великий шлях боротьби за українську літературу, культуру, освіту. Він залишив по собі значну прозову, публіцистичну, драматургічну та літературнокритичну спадщину. Його жертовне життя є яскравим прикладом невтомної праці задля українського народу, розвою освіти, культурного життя, достойного майбутнього.
У музеї Володимира Гнатюка вже з липня 2018 року експонується книжковосвітлинноілюстративна виставка “Антін Крушельницький”, за матеріалами якої проводяться тематичні екскурсії “На захисті українського слова”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment