Цей незручний аспект мовно-етнічної політики

Володимир ФЕРЕНЦ,
м. Івано-Франківськ
Недавно відомий шведський футуролог Кьєлл Нордстрем у своїй київській лекції для бізнесу зробив припущення, що в недалекому майбутньому замість 28 країн ЄС буде 50 потужних економічних хабів. До того ж соціологічні прогнози свідчать про стрімку концентрацію бізнесу і активного населення у містах. Глобалізація явно прискорюється, і грядуща урбанізація та космополітизація населення планети радикальним чином вплине передовсім на життя громадян держав зі слабким конкурентним потенціалом.

Неважко здогадатись, що Україна є однією з держав, якій варто готуватися до серйозних подій. Проблема не лише в тому, що гіпотетичні 50 єврохабів значно прискорять міграцію активного населення з України. Ці люди могли б працювати на батьківщині, створюючи економіку виживання як основи конкурентного потенціалу держави. Утворення потужних фінансово-промислових центрів супроводжуватиметься концентрацією ресурсів за законом мінімізації трати, притягуючи їх з ресурсно багатих наближених територій. Україна безумовно входить в їхній перелік. Наведені гіпотетичні загрози є значними, адже після такого “донорства ресурсу в обмін на наркотик кредитів” у нас може виявитися мало ресурсів для розвитку нашої держави. У нас буде дефіцит інноваційного потенціалу передовсім у галузі адекватної модернізації держави і бізнесу. Нідерланди мають мізерні ресурси, але ефективність їхнього аграрного виробництва на порядок вища від хвалених успіхів наших агрохолдингів на найкращих у світі чорноземах.
Можна розгубитися, складаючи перелік українських проблем, але правда у тому, що їх не уникнути. Нам конче потрібно виграти час, щоб бути готовими. Єдиний чинник, який дещо відтерміновує насування на нас глобалізаційного дев’ятого валу — це послідовна мовно-етнічна політика, громадянський і державний захист українських етнічних вартостей, відносини з етнічними меншинами як з рештою громадян на основі верховенства права. В новому світі відмінність між автохтонами і меншинами вже не мірятиметься числом, а діловою активністю і здатністю осідлати глобалізаційний тренд, використати його для здобуття влади і багатства. Меншини вже ніде не асимілюються в традиційне мовно-етнічне середовище, якщо воно не дає їм преференцій у світовому бізнесі, не має головних маркерів космополітичної складової глобалізації, не володіє хоча б однією з її мов. На пострадянському просторі перехідною мовою космополітизації є російська. Тому в Україні етнічні меншини обирають і обиратимуть російську та англійську, не маючи потреби в українській. На жаль, російська мова є не лише мовою окупації, а й перехідною регіональною мовою глобалізації, яка передує англійській. Тому на її боці багатий цивілізований світ, симпатичні мільярдери наших теренів і, безсумнівно, — Росія. Нас будуть русифікувати з боку Росії і з боку решти світу, навіть не маючи до нас і краплини злого — така воля бізнесу на бізнесі.
Треба визнати, що національні меншини завжди активніші, здатні швидко використовувати місцеві і світові процеси для збагачення і впливу на державу. Не треба принижувати ромів жалістю чи заздрити надто успішним представникам бізнесменам і владцям з якоїсь іншої національності. Роми живуть як їм хочеться і не завжди бідні, а ті, інші, масово багатіють набагато швидше від типових, але здепресованих дядьків з автохтонного українського етносу. Якщо після скандалу з погромами ромських таборів дехто жаліється, що держава менше захищає права етнічних українців — це сумно. Світовий вплив завжди орієнтує державу для сприяння поступові. А уніфікація людності, стирання меж між державами і націями з метою прискорення руху капіталу і ресурсів якраз передбачає підтримку особливих прав меншин. Вважається, що автохтони в цивілізованому суспільстві і так мають фору впливу і зажиточності. Ніхто ж не робитиме винятку для України, в якій український етнос такої фори не має з причини тривалої колонізації імперіями. У світі домінує процес нагромадженя багатства, а мовно-етнічні і родинні проблеми виявились вперше в історії людства похідними, підпорядкованими цьому процесові. Цілком можливо, що це не дуже добре, але така реальність. З іншого боку — домінування людської природи, родинних і етнічних вартостей відмінити неможливо. Тому етнічний чинник неодмінно впливатиме надалі на світові процеси, а будучи пригніченим глобалізацією, набуватиме жорстких форм боротьби за вплив і збагачення. Цілком можливо, що з часом глобалізаційні процеси осідлають активні автохтонні нації чи анклави меншин, і тому нам важливо бути готовими до жорсткої конкуренції десь через років 30. Для цього треба усім намагатися бути громадянами україноцентричного світогляду. Це я кажу тим, хто недолюблює етнічних українців і вважає їх винними в усіх проблемах держави. Але, приміром, не всі емігранти Франції люблять французів, але ж стають французами, щоб жити мирно і добре, як у Франції. Те, що наші чиновники, міністри, депутати, армійці, поліціянти і прості громадяни публічно послуговуються російською і тролять “украінцев”, свідчить про трагічне нерозуміння важкості світових викликів, які маємо здолати. Нас порятує не МВФ чи опора на бізнес супербагатих, навіть не сильна армія, а свідомий вибір державницької ідентичності, бо так ми виграємо час для відновлення перед новим змаганням світу. Звісно, ми не можемо бути противниками глобалізації, бо це нерозумно, наче протистояння великій стихії, але нам конче треба виграти час, щоб підготувати власний корабель і залишитися на плаву. Не певен, що ми розуміємо як це зробити зараз, але сподіваюся, що зрозуміємо, інакше не було б сенсу писати цей текст. Для початку достатньо хоча б вдавати із себе на публіці громадянина українського націоналістичного світогляду. Навіть якщо декому від цього верне душу і вдома хочеться вилаяти себе рідною мовою. Можливо, після ще кількох болючих ударів по нашій кишені, стати такими громадянами захочеться більшості. Але час на прийняття особистого рішення минає, і всі ми можемо програти. Звісно, в програші немає особливої трагедії, бо хтось мусить програвати. Будемо звикати до життя за течією світу, адже людина звикає до всього. Ми ж не найгірші — так живе більшість населення планети. Я ж волію, щоб нове покоління українців опинилося на плаву, в українському, а не чужому човні.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment