Георгій ЛУК’ЯНЧУК,
голова Міжнародного громадського об’єднання “Соловецьке братство”
Громадськість української столиці взяла участь в поминальноцеремоніальних заходах по жертвам Великого терору 193738рр. Члени “Соловецького братства”, Київського “Меморіалу” ім. Василя Стуса і Київського товариства політв’язнів та жертв репресій зібралися у вже традиційний час і день (1200 за карельським часом 5 серпня) — в столиці України, Києві, біля Пам’ятного хреста, який встановлений біля будівлі колишнього Жовтневого палацу — місця катувань та розстрілів десятків тисяч українських громадян різних національностей та вірувань, котрі стали жертвами сталінських репресій в часи Великого терору… Виступили з промовами знаний дослідник історії першої половини ХХ ст. Роман Матузко, керівник перших “Соловецьких Прощ” в Сандармох і Соловки, політв’язень радянських таборів Василь Овсієнко, голова київської організації ветеранів Другої світової війни Микола Зозуля, голова політичної партії “Патріот” Микола Голомша, голова громадського руху “Українська патріотична альтернатива” Віктор Горбач та автор цих рядків. Промовці наголосили на необхідності посилення уваги держави та її органів до просвітництва і поширення знань серед сучасних та наступних поколінь про трагічні сторінки недавнього минулого, продовжити пошуки на загальнодержавному рівні таємних місць поховань безневинних жертв НКВД під час всього періоду “червоного терору” 2050х років ХХ століття, а також на відсутності меморіальних дощок та інших ознак меморіалізації як на будівлі колишнього Жовтневого палацу — місця катувань та розстрілів десятків тисяч українських громадян різних національностей та вірувань, так і в інших місцях загибелі наших співгромадян по всій території України під час Великого терору…
Після меморіального мітингу пам’яті по безневинно убієнних, делегація “Соловецького братства”, Київського “Меморіалу” ім. Василя Стуса і Київського товариства політв’язнів та жертв репресій відбули у Національний історикомеморіальний заповідник “Биківнянські могили” (український “Сандармох”), де продовжилися меморіальні заходи: панахида, яку провели священники Покровської церкви, учасники “Соловецьких Прощ” Володимир Черпак та Дмитро Каран, декламація поетичних творів Василя Стуса політв’язнем радянських таборів Василем Овсієнком, історикопросвітницький виступ про терор 193738 рр. на Київщині директора Національного заповідника “Биківнянські могили” Богдана Біляшівського… Від імені членів МГО “Соловецьке братство” для музею заповідника була презентована книга спогадів про Соловецькі Прощі — “Соловецька печаль України”.
81 рік тому за наказом НКВД СРСР №00447 почала діяти постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року “Про антирадянські елементи” й розпочалася наймасовіша “чистка” радянського суспільства від “ворожих елементів”, що, на думку Сталіна, були не придатними для будівництва комунізму. Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами “вибивали” з арештованих потрібні зізнання. В 1937 р. дозвіл на застосування методів “фізичного впливу на підозрюваних” (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям “ліс рубають — тріски летять”. Часи “Великого терору” у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Влітку 1937 року введено ряд нормативних документів, які посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки “ворогів народу” підлягали обов’язковому арешту, дітей до 15 років передавали у спеціальні дитячі будинки. Члени сімей “ворогів народів”, засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню у внутрішні області СРСР. В рамках “Великого терору” НКВД організувало та провело серію масових національних операцій. Це т.зв. “німецька операція” (25 липня 1937 року), “польська” (11 серпня 1937 року), “румунська”, “латиська”, “грецька”, “іранська”, “харбінська”, “афганська”, “проти болгар і македонців”. До кінця 1938 року у СРСР було заарештовано 1,6 млн. осіб. З них 800 тис. було знищено. Великий терор тривав 15 місяців і був офіційно припинений за постановою того ж Політбюро ЦК ВКП(б) 17 листопада 1938 року, хоча репресії в менших масштабах тривали й надалі. За період “Великого терору” на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198 тисяч 918 осіб, з яких близько двох третин — до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів. Масові репресивні операції у 1937–1938 рр., за задумом Й. Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з “соціальноворожими елементами”, упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити “кадрову революцію”. Підставою для розгортання терору була теза Й. Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва…
До початку російської агресії проти України, яка триває з весни 2014го року і по цей час, українська делегація в рамках Соловецької прощі разом з делегаціями інших країн брала участь у щорічних заходах з вшанування пам’яті замордованих політв’язнів в урочищі Сандармох, які розпочалися з 1997 року. Тут виступали консули, історики, дослідники, представники “Меморіалу” з різних країн, з Україною включно. Після меморіальних виступів ми йшли до встановленого пам’ятного козацького хреста “Убієнним синам України”, де в розстрільних ямах покоїться цвіт української інтелігенції та в’язні Соловецьких таборів, запалювали свічки, покладали квіти й вінки, відспівували безневинно убієнних жертв сталінського терору. Цей пам’ятний знак — трьохметровий козацький хрест з сірого граніту (авторства художника Миколи Малишка — лауреата Шевченківської премії та скульптора Назара Білика) безумовно є символом вшанування пам’яті всіх невинних жертв сталінських репресій в сотнях таборів комуністичного ГУЛАГУ. Відбувалася панахида, під час якої до нас приєднувалися представники інших офіційних делегацій, а також всі, хто приїхали вшанувати своїх загиблих родичів та одноплемінників чи єдиновірців… Ми складаємо низький уклін пані Ларисі Скрипніковій — почесному голові Товариства українців Карелії “Калина”, без титанічних зусиль котрої цей гранітний козацький хрест “Убієнним синам України”, збудований у 2004 році виключно на громадські кошти, міг би і не з’явитись…
Неподалік Сандармоху біля того ж таки Медвежогорська знаходиться “знаменитий” страшними спогадами Біломорканал, на будівництві якого віддали своє життя понад сто тисяч українських політв’язнів. Керівник жахливого будівництва “любімец партії і народа” С. М. Кіров, пам’ятники якого стоять до цього часу і в столиці Карелії й у Медвежегорську, учив своїх підлеглих катів: “Карати посправжньому, щоб на тому світі був помітний приріст населення завдяки діяльності нашого ГПУ!” Сандармох — це місце жаху і людських страждань в Карелії, де комуністичний режим СРСР знищував соловецьких політв’язнів та в’язнів — комуністичних рабів, що будували Біломорканал. Страшні поляни смерті урочища Сандармох… Серед 1111 розстріляних лише з 27 жовтгня по 4 листопада “на честь 20лєтия Октябрской революции” (!!!) — 287 видатних українців, серед яких знані письменники, актори, вчені, державні діячі. На цьому трагічному місці була розстріляна тогочасна українська еліта — письменники й драматурги: Микола Куліш, Лесь Курбас, Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний, академіки Степан Рудницький і Матвій Яворський, професори Володимир Чеховський і Сергій Грушевський, міністр освіти УНР Антін Крушельницький з синами та сотні інших достойників з України. Тут кати НКВС розстрілювали по 200–300 людей на день. Хоч як не намагалися вони приховати свої криваві злочини, та страшна правда вийшла на поверхню. Мертві докричалися до живих. Вчені стверджують, що в ці страшні роки нації і народності імперії зла понесли такі непоправні генетичні втрати, які відгукуються в їх долі й до цього часу… Маємо пам’ятати: подібна практика кривавого сталінського режиму, разюче подібного до гітлерівського, ніколи і ніде більше не має повторитись!
У Росії, останнім часом, на превеликий жаль, намагаються не дуже часто згадувати загиблих на Соловках та в інших жахливих місцях сталінського ГУЛАГУ, розкиданих по всій території Сибіру, Магадану, Казахстану… Відбувається підміна цивілізаційних понять та історичної правди, коли міжнародних злочинців, які скоїли гігантські злочини проти людяності, офіційно називають “ефективними менеджерами”, їм відновлюють пам’ятники, а в місцях, де творились масові злочини, катам відкривають “музеї”… В Російській федерації та Республіці Бєларусь продовжується протизаконне переслідування громадських активістів (справа Юрія Дмітрієва), котрі продовжують благородну справу пошуку таємних місць поховань жертв тоталітарного режиму та вшанування памяті безневинно убієнних.
Попри фізичну неприсутність в цей час в Сандармосі, ми в наших думках і душах знаходились в цей день поряд з усіма небайдужими громадянами з інших країн, Карелії та інших земель та міст нинішньої Російської Федерації, які прибули туди в цей день вшанувати пам’ять загиблих від більшовицького терору.
Тільки знання історичної правди про ті страшні часи більшовицького тоталітаризму і пам’ять про безневинні жертви сталінізму не дасть прорости зернам тоталітаризму, людиноненависництву, які зможуть привести до нових злочинів проти людяності!
Пам’ятаючи багатомільйонні жертви наших співвітчизників, будьмо пильними, щоб не дати відродитися й поширитися у світі неокомуністичним, неофашистським, неонацистським та іншим тоталітарним режимам з людиноненависницькою ідеологією, засудженим цивілізованим світом!
Вражаючі факти
про “Великий терор” в Україні
1. НКВД УРСР розташовувався у Києві у 1934–1938 рр. у будівлях колишнього Київського інституту шляхетних дівчат (згодом — Жовтневий палац), у 1938—1941 рр. по вул. Короленка (нині — Володимирська), 33. Київський міський відділ та управління НКВД по Київській області розміщувались по вул. Рози Люксембург (нині — Липська), 16.
2. Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном. .
3. Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.
4. Інші місця масових поховань жертв “Великого терору” політичних репресій 1937–1938 рр. — Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 р. також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (ІваноФранківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).
5. 27 жовтня — 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвежогорськ у Карелії з нагоди наближення 20річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.
