Коли немає дисонансу

Дмитро СТЕПОВИК,
доктор богословських наук, професор
Книга Андрія Топачевського “З Божого саду. Рослини і тварини у Святому Письмі”, вперше побачивши світ у 2014 р., одразу привернула увагу широкого кола читачів, зокрема — фахівців з різних галузей знань: учених-біологів, літературознавців, представників духівництва й була відзначена Щорічною премією Президента України “Українська книжка року” (2015). На друге, доповнене видання вже відгукнулися тижневик “Слово Просвіти” (ч. 24 у 2017 рр.), журнал “Образотворче мистецтво” (ч. 2 у 2017 р.). Доктор богословських наук Дмитро Степовик продовжує розмову про цю працю, вважаючи тему біб­лійних істот невичерпною, а сам задум — гідний подальшого розвитку.

Повторне видання цієї книги у Національному видавництві дитячої літератури “Веселка” цілком спростовує тезу, ніби молодь цікавиться нині чим завгодно, тільки не Біблією. Мовляв, чули, що це Божа книга, але ще більше начувалися про нібито численні супере­чності в ній, консерватизм, несумісність із вимогами й викликами сучасного світу. Минуло лише два роки від першого оприлюднення книги, аж тут попит зростає (і то насамперед серед молодого читача, бо попередній наклад 2014 року швидко розійшовся, а друге видання замовив Державний комітет телебачення і радіомовлення України, що передбачає поширення лише для бібліотек). Обидва видання здійснені на високому рівні (оригінал-макет Михайла Царика), великого формату, у численних живописних та графічних ілюстраціях перевага віддана шедеврам світового, видатним творам давнього українського сакрального (ікона) та сучасного мистецтв. Тобто, як мовиться, це вартісна книжка не лише за змістом, а й з огляду на її художнє оформлення.
Сказати правду, Андрій Топачевський подивував своєю книгою. Ми ж бо належимо до одного покоління народжених наприкінці 1930-х, обидва закінчили факультет журналістики Київського університету ім. Т.Г. Шевченка; певний час працювали у ЗМІ. Але якщо я мріяв поєднати свій фах з філософією, мистецтвознавством і богослов’ям, то Андрій, за родинною традицією, — з біологією. Адже його батьки присвятили життя наукам ботанічним (ліхенологія, гідробіологія); брат — відомий палеонтолог. Як сталося, що мій факультетський колега прийшов до бібліїстики? Попередні його праці у жанрі науково-пізнавальної літератури і кіно — сценарії “Ті, що живуть поруч”, “Посміхніться вовку”, книжки “Майстерня Флори”, “Симфонія життя”, “Барви землі” та багато інших написані з позицій еволюціонізму. Але — не атеїзму! У тому-то й справа. Адже визнання створення Світу Господом не суперечить науковим поглядам на розвиток життя… Нині спостерігаємо цікаве явище: у плині розвитку наукових знань про матерію взагалі і природу Землі зокрема, вчені дедалі частіше доходять переконання про виникнення відомого нам Світу з волі вищої сили, тобто стають креаціаністами (прибічниками ідеї творення). Тому неочікуваності або якогось, за сучасною вченою лексикою, когнітивного (пізнавального) дисонансу в наших стосунках з автором нема. Більше того: як на мене, він вчасно замислився над Біблією, цією Книгою книг.
На перше видання “З Божого саду” звернули мою увагу студенти Православної Богословської Академії УПЦ Київського Патріархату, відколи книга потрапила до бібліотеки Академії. Розпитували про автора: православний він, католик чи, може, протестант — бо зі змісту це не випливає, зміст — всехристиянський… Довелося розповісти своїм вихованцям, майбутнім священикам, життєву і творчу історію автора. Як, не послухавши родичів, пішов за покликанням до гуманітаристики. Але щось дуже важливе таки лишилося від батькової науки й виявилося з великою силою духовної переконливості в цій чудовій книзі. Та достеменно пояснити, у який спосіб це відбулося, не зміг. Так само, як не можу досі до кінця усвідомити, як це я, випускник того самого факультету журналістики КДУ, за доби Незалежності став професором духовного вишу. Можу тільки сприйняти вірою свідчення євангелістів. “Вітер віє, де хоче, і Його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений” (від св. Івана, 3:8), або ж подібне — від св. Луки, 12:12: “Дух бо Святий вас навчить тієї години, що потрібно казати!” Саме ці слова можуть пояснити, чому світські люди, чий світогляд за молодих років мав би формуватися у войовничо-атеїстичному напрямі, не тільки зміцніли у повазі до вірян, до усього Світу Божого, а й пройшли не один світоглядний щабель, щоб відчути потребу пізнати Одкровення.
Андрій Топачевський, як один із засновників українського природоохоронного руху, торував цей шлях своїми фільмами і книжками від 1970-х років. Але захищати створений Богом світ рослин і тварин, забувши чи не зваживши на самий початок Святого Письма, 1 главу Книги Буття (1:11—25) просто неможливо. Отже, його навернення до Біблії та її істот було неминучим і через власне походження (прадід Яків Петрович — священик, родич Михайла Грушевського, батьки — природознавці), і внаслідок професійного зростання як сценариста й письменника. Що ж нового у 2-му виданні його, без перебільшення, прекрасної книги?
Примхливий нинішній читач бажає нічого не приймати беззастережно, не впускати до власної свідомості неперевірених фактів. Тим часом його дезорієнтують, маніпулюючи думками, протягом багатьох років обманюють з усіх боків з різною метою: рекламною, ідеологічною, політичною. Йому хочеться, відкинувши інформаційне сміття, долучитися до вічних істин. Але з чого почати? Навіть Біблію можна прочитати по-різному, особливо — враховуючи існування десятків різних перекладів і тлумачень. Адже перекладачі Святого Письма сьогодні не мають жодного оригінального рукопису біблійних авторів. До нашого часу дійшли лише пізніші списки з усіма недоліками рукописних текстів. Тому перед автором, який наважиться присвятити себе біблійній тематиці, постає проблема порівняння різночасних перекладів, починаючи від Пересопницької євангелії (1561 р.), а також — питання вибору сучасного перекладу для цитування і трактування Святого Письма. Автор “З Божого саду” обрав переклади І. Огієнка та І. Хоменка, що з’явились у 1960-х
роках на ґрунті нових здобутків порівняльної філології та текстуальних досліджень. До часів української Незалежності вони були у нас не досить відомі, переважно — з політичних причин… Такий підхід до текстів Святого Письма можна вітати беззастережно, сподіваючись на розуміння і підтримку читачів, навіть не дуже обізнаних з українською ­біблеїстикою.
Що нового у цьому виданні — питання не цілком коректне, бо автор не заспокоєний успіхом і продовжує працювати над вічною темою біблійних істот. Замало вважати його твір лише своєрідним довідником, якщо заглибитися у зміст і сприйняти метафоричну форму викладу думок. Многота біблійних персонажів (а це не тільки рослини і тварини), серед яких праведники Ной і Авраам, старозавітні пророки, святі мученики Маккавеї, нарешті, Свята Родина, апостоли, євангелісти і сам Ісус постають не просто в оточенні різних істот на тлі щедрої природи Святої Землі; переконуємося, що вони щільно пов’язані з основою, опорою чи то підвалиною, про яку Господь подбав раніше, ніж надихнути життям Людину. В новій передмові автор стверджує: “У цьому виданні дещо побільшене коло біблійних рослин і тварин. У ширшому розумінні, такими є Божі сотворіння, врятовані від Всесвітнього потопу праотцем Ноєм, хоча не всі вони згадані у Святому Письмі. Це звільнює простір для досліджень світу Природи, відображеного авторами Біблії…” Зауважу, що не згадані у першому, але додані у новелах (підрозділах) другого видання біблійні істоти суттєво доповнили картину довкілля, яке є продовженням Божого саду за наших часів. Тут нема поділу на чільних, пересічних і меншовартих, що відповідає сучасній науковій концепції неповторності, безцінності кожної земної істоти. При цьому слушно використані методи герменевтики — науки, завданням якої є відновлення первісних значень реалій, зображених у Біблії, відтворення їх сучасною мовою. Зокрема, це вдалося авторові у випадку з папірусом. Порівнявши українські, англійські, польські, російські переклади та наукові коментарі до них, він довів, що скринька, у якій мати Мойсея, майбутнього пророка, сховала його від убивць, була зроблена саме з поширеного на берегах Нілу папіруса, а не з якоїсь тростини, що фігурує в окремих перекладах. Наявність у текстах Святого Письма деяких рослин або тварин не лише переконливо доведена; їхні назви ідентифіковані з новітньою латинською тер­мінологією, що останнім часом зазнавала змін у зв’язку з дослідженнями генетиків.
…Окремо існують біблійні ботаніка і зоологія, відповідні геологія, астрономія, історія, антропологія тощо. Завдання популяризатора непросте, я б сказав, богоугодне: об’єднати дані цих “навколобіблійних” наук у цікавій пізнавальній праці, написаній ніби на одному диханні. Це не т. зв. конкордизм (латиною — узгодження), прибічники якого шукають у Святому Письмі підтвердження наукових даних, а в науці — біблійних подій та явищ. Не тлумачити Біблію з позицій науки чи то — навпаки, але знаходити в ній факти й метафоричні образи, зрозумілі нам у світлі сучасних знань, саме це має на думці автор, з жодного боку не обмежуючись догматичними рамками. І успішно досягає мети, уникаючи при цьому вже згаданого пізнавального дисонансу, залишає широкий простір для доброзичливої критики і допитливого вивчення своєї природознавчої і людинолюбної праці.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment