Відгуки про найцінніше

Читаючи тижневик “Слово Просвіти”, я живу в справжній, вільній, прекрасній Україні. Щотижня я дізнаюсь про цікаві новини, знаменитих людей, знаю, що робиться в театрах, які книги вийшли і достойні уваги, наукові статті, поезію, де проходять фестивалі, конкурси, як працюють просвітяни, готуючись відзначити своє 150-річчя. Це спонукає і мене знати історію, мистецтво, літературу України. Тож — про літературу.
У збірнику наукових праць “Переяславські сковородинські студії”, випуск 4, 2017 рік, надрукована стаття “Від Сковороди — до Маркса: есей про український футуризм” доктора філологічних наук, професора кафедри української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди Леоніда Ушкалова. Стаття починається рядками: “20 лютого 1909 року на першій сторінці щоденної паризької газети “Le Fiqaro” Філіппо Томмазо Марінетті надрукував свій “Manifeste du Futurisme”, в якому рішуче заперечив минуле в ім’я майбутнього”. Далі йде пояснення інших дослідників, що “футуризм полягає передусім у запеклій боротьбі проти традиційних цінностей і смаків”. Автор статті пише — а як можна було найзапекліше боротися в Україні початку 20го століття “проти традиційних цінностей і смаків”, … коли кумир Санктпетербурзької мистецької богеми Василиск Гніздов написав в одній зі своїх егофутурних пісень: “Усім набридли Тарас Шевченко та гопашник Кропивницький”. Ці вислови можна було б і не помічати. Але ж далі йде ось про що: “У лютому 1914 року, коли українська громадськість, долаючи потужний імперський спротив, урочисто відзначала сторіччя з дня народження Тараса Шевченка, Семенкові “Дерзання” спричинили справжній вибух емоцій”. Знаходимо твір Михайля Семенка “Промова на урочистому публічному засіданні ювілейного комітету з приводу 10річчя літературної діяльности Михайля Семенка” (правопис збережений), в якому ювіляр просить “додати мені від регламенту ще зайвих півтори хвилин”. Представник укркнигарів з місця: “Зараз буде палити “Кобзаря”!”. Автор статті пише: “Український футуризм народився в 100річний ювілей Шевченка, й що він розпочав свою історію з домежно радикального негативістського жесту — зі “спалення” “Кобзаря”.
Можна було б і не звертати уваги — це було, і як кажуть в народі, “давно і неправда”. Та тут відбулася якась містика. Тільки я дочитала цю статтю, чую по першій програмі українського радіо починається передача про Семенка (роки життя 31. 12. 1892—24. 10. 1937). Ведуча починає передачу з того, що цей поет увійшов у літературну історію з бажанням “спалити “Кобзаря”, згодом він сам буде “спалений” радянською владою. Ця інформація була для мене знаком Неба — “не мовчи!”.
Згадую слова Тараса Шевченка: “Та не однаково мені,/ Як Україну злії люде/ Присплять, лукаві, і в огні/ Її, окраденую, збудять…”. Я родом з м. Ровеньки Луганської області. Вперше в документальних джерелах назва “Ровеньки” зустрічається у грамоті Петра Першого від 14 травня 1705 року, як “незаконно збудоване”. Цей край заселявся не тільки козаками із Запорожжя, але й втікачами з Правобережної України, які були незадоволені утисками з боку поляків, втікачами з татарського або турецького полонів. Вони освоювали вільні землі і не хотіли терпіти жодного гніту. Слобода була великим торгівельним центром. Через місто проходив Чумацький шлях. Чумаки зупинялися на відпочинок біля мальовничої балки, де згодом і з’явилося місто. В ньому жили ремісники, чинбарі, шевці, бондарі, столяри, кравці. Вулиця, де проживали чинбарі, була розташована якраз над цією великою балкою, порослою величезними деревами, а внизу протікав струмочок. Вулиця називалась Шкуратівкою. Певне, нею ходив Сковорода. З його епістолярної спадщини знаємо, що він у 1781 році подорожував до Таганрога на гостину до свого учня Григорія Ковалинського, рідного брата учня і біографа Сковороди — Михайла Ковалинського. Цим шляхом мандрівник заходив у село Ровеньки, яке від основного шляху було розташоване на відстані приблизно тридцяти кілометрів. Що примусило філософа, тоді 58річного, змінити напрямок шляху? Якою була мета, до кого він йшов на зустріч? Мабуть, то була важлива причина. Бо в той час багато втікачів були священиками, не згодними з московським православ’ям, а після остаточного розгрому Запорозької Січі було багато втікачів козаків. Є таке припущення, що Сковорода хотів зустрітися із своїми знайомими, друзями. До цієї думки приходимо, опираючись на заввагу у притчі “Убогий жайворонок”, де філософ устами одного з героїв каже: “В селі Ровеньках прегарну чув я приказку: “Не уївши — легше, поївши — краще!”. Видно, добре пригощали його друзі. Але звернімо увагу на такі деталі. Фактично, це єдине місто, про яке мислитель згадав не в листах, а у творі. Здається, в думках його було бажання зберегти назву “Ровеньки” в історії, в часі, в історичній топоніміці місцевості. У центрі міста з тих часів зберігся дубовий Гримучий ліс, краса і гордість Божеської природи. Мешканці при розбудові міста не чіпали ліс, а будувалися навкруг нього. На гербі і прапорі Ровеньок зображені три червоні дуби (символічно: тридуб — тризуб). Ровенчани пишаються тим. що в їхньому місті перебував видатний український філософ, просвітитель і письменник Григорій Савович Сковорода. В історії м. Ровеньки зафіксована ця подія. Центральна міська бібліотека, книжковий фонд якої складається з 88 тисяч томів, носить ім’я Г. С. Сковороди. В ній — наявні твори філософа і книжки про нього, куточок любомудра, в якому знаходиться мапа його подорожей, складена відомим науковцем Леонідом Махновцем, на якій відзначені і Ровеньки. До початку 60х років 20го століття м. Ровеньки було суто українським. Коли в мене зараз запитують — “где это вы научились так хорошо говорить поукраински, вы, наверное, из Западной Украины?” — я відповідаю, що я родом із самісінької Східної України і розмовляти українською мовою я не в школі навчилась, а від своїх батьків, родичів, сусідів. Цікаво, що моя столітня неграмотна бабуся говорила правильною, як тепер кажуть, “літературною” мовою.
Та це ж мова справжня українська, якою розмовляли наші предкикозаки. І тільки тоді, коли почала активно розвиватися вугільна промисловість, стали завозити людей в наш край з нечорноземних територій, якійсь частині населення стало “однаково”, якою мовою розмовляти, які цінності шанувати. Результат відомий — Ровеньки окуповані, там владарює ЛНР. Населення мовчить, бо боїться. А Тарас Григорович Шевченко попереджав, щоб усім було “неоднаково”, щоб схаменулись раніше, ніж “окраденую збудять”. І я особливого значення надаю проекту тижневика “Слово Просвіти” і доктора історичних наук, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Володимира Мельниченка, присвяченого 160річчю Шевченкового Щоденника. Цю працю важко переоцінити — вона актуальна і потрібна. Щоденник Шевченка з коментарями Мельниченка треба видати окремою книгою і ввести в шкільну програму. Наш народ багато втрачає, що творів Шевченка майже не знаємо, мало знаємо про його життя. Ми вже перетворюємося на тих “футуристів”, які казали, що в українців “закобзарена психіка” (слова Миколи Хвильового). Як пише В. Мельниченко, треба, щоб кожен українець обов’язково прочитав Щоденник Шевченка. І тоді Шевченко стане ще ближчим і ріднішим, а взаєморозуміння з ним — особистішим і глибшим. Оновляться наші душі і тоді, як казав Тарас Шевченко: “І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син і буде мати, і будуть люде на землі”. Бо найцінніше для нас — історія нашого народу і життя кожної людини.

Почесний член Всеукраїнського товариства “Просвіта”
ім. Т.Шевченка та Національної спілки краєзнавців України
Анна СТОЛЯРОВА,
м. Харків.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment