Олесь ЛУПІЙ: Рідної мови душа

Відомий український письменник, лауреат Шевченківської премії Олесь Лупій немало своїх поетичних творів присвятив рідній мові. Нещодавно він видав збірку “Мова” (Технічний центр ВУТ “Просвіта”, 2018 р., 48 с.), де вміщено поезії, написані в різні роки, більшість з яких були опубліковані в газетах, журналах, у збірках поета. В окремому виданні ці вірші творять своєрідну поему про українську мову, боротьбу за її виживання та утвердження в незалежній державі. Пропонуємо увазі читачів добірку віршів із збірки “Мова”.
Розмова

Так пробуджуються комиші,
Так скрипаль перевіряє струни.
Обізветься ніжністю в душі,
Перейде до інших серць одлунням.

Народилось слово й попливло
Між людьми, у нього є робота.
І заговорило все село
Про погоду, плани і турботи.

Люди незвичайними стають
У розмовнім, у грайливім плині.
Ті спокійні, ті ледь відстають,
Ті гарячкуваті і невпинні.

Вибігло на вулицю дитя,
Слово — і відлунює діброва.
З уст його маленьких, як життя,
Проростає українська мова.

Буйно та невпинно проростай
Понад вичахлими берегами,
Щоб заполонився рідний край
Давніми святими кольорами.

— Тату, наш лелека прилетів!
Мамо, чуєш мову солов’їну?..
І, здається, тисяча світів
Слухає співучу Україну.
08.04.1977 р.
Єдине слово

Україна. У цьому слові для мене все.
Борис Грінченко.

Для тебе все у цьому слові:
Родинний дім, пахучий сад,
Над полем далі волошкові,
Високий світ зелених свят.
А там, за синіми лісами,
Із дня у день впродовж віків
Гучать дзвінкими голосами
Нащадки гордих козаків.
Вони єдину думу мають,
Як вийти з чорної біди,
Та між собою розмовляють
По-українському завжди
На повен голос, щоб почули
Й пани пихаті, гаспада
І ненароком не заснули,
Бо і до них прийде біда…
Та мова – то єдина зброя,
Єдина втіха, тихий рай,
Вони стоятимуть горою
За неї, як за рідний край.
Єдине слово – Україна
Завжди у силі, молоде.
Воно, як золотопромінна
Зоря, з неволі їх веде.
07.12.2003 р.

Непокора літери Ґ

Від давнини була собі на світі,
Ніщо ніде не заважало їй,
І почувалась в ріднім алфавіті,
Як сарна на поляні лісовій.
Було в ній щось від ґотики старої,
Щось від леґенди, символів поґан,
Від дириґента палички стрімкої
Чи від маґічних знаків праслов’ян.
І налякались фіґлярі безликі,
Мабуть, вона нагадувала їм,
Що в нас були володарі великі
Із реґіментом і гербом своїм.
І враз нахлинула фата-морґана
На українську мову, вдарив грім,
І люті хуґи, дикі ураґани
Розхилитали наш родинний дім.
Людці горлали ледве не до сказу,
Так виявляли почуття свої,
Заборонили літеру указом
І з алфавіту вивели її.
Аби убити ностальгію бунту
Та відігнати летарґічний хміль,
Позбавити нас ґеніїв і ґрунту,
І гвардії, і ґонору поспіль
І стала літера, як ґладіатор,
З піґмеями на ґерць й перемогла,
Над алфавітом розметала ґрати,
В ориґіналі місце зайняла.
14.03.1991 р.
Закривають українські школи

Тільки протягом червня 2003 року згідно з розпорядженням місцевих влад закрито українські школи в Донецьку, Дніпропетровську та інших містах східних
і південних областей України. (З газет)

Дожились, як за царя Миколи,
Закривають українські школи.
Плачуть діти, плачуть вчителі,
Та кому потрібні їх жалі…
У Донецьку, Харкові, в Криму
Українські школи “нікчему”.
Там володарюють “гаспада”,
Кажуть українцям: “Нікагда!”
Вчити українську? “А зачєм?”
І ніхто не спинить цих нікчем,
І ніхто не скаже: “Шовіністи,
Досить вже у наші справи лізти,
Досить насміхатися із нас,
Розпочався України час!
Тож віднині буде тільки так,
Як народ воліє, не інак…
Досить нарікань, прохань і сліз,
Українські школи будуть скрізь,
Де в повазі, щирості й любові
Розквітати українській мові…”
Але ще, як за царя Миколи,
Закривають українські школи,
Закривають і забороняють,
І за це чини високі мають.
10.07.2003 р.
Говоріть

Говоріть, як колись вас навчала матуся,
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Щиро так, м’яко так, починайте казати,
Як воліла б відкритися ваша душа,
Може, хочеться їй у словах політати,
Привітати когось або дать відкоша.

Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,
Кожне з них, лиш торкни, як струна, виграва,
Зрозумілі, вагомі й усі вони наші –
Мелодійні, дзвінкі українські слова.

Обминайте чужинні слова кострубаті,
Що до нашої мови зухвало повзуть.
Говоріть, почувайтеся, наче на святі,
І натхненні слова радість вам принесуть.
Говоріть про любов і про віру у щастя,
Уникайте мовчання, нудьги і ниття,
Говоріть, хай в розмові слова веселяться,
Говоріть і продовжуйте мові життя.
31.11.2002 р.

Вороги української мови

Наше слово — то зброя, так мовила Леся
І тому ви найбільше його боїтеся.
Так боялись його ще царі-кровопивці,
Так боялись його комуністи-убивці,
Катували за слово, однесеньке слово,
Якщо бачили в нім хоч краплину любові
До своєї землі, до села, до озерця,
До калини, що теж Україною зветься.
Україна — у мові, Україна — у вірі,
Україна страшна для загарбників-звірів.
Мова може свого супротивника вбити,
Мова може навчити Вітчизну любити,
Дати юному серцю і силу могутню,
Аби простувати із нею в майбутнє.
Боїтеся, бо є у ній щось незбагненне,
Для нас — ніжне, тонке, для вас —
грізне, вогненне.
Боїтеся, бо знаєте: так не минеться
І платити за злочин таки доведеться.
А ми будем любити свою рідну мову,
Свою українську, свою колискову,
А ми будем щоденно її захищати,
Бо вона — Берегиня, бо вона — наша Мати.
22. 08. 2011 р.

Найдорожчий скарб

Хто зрікається мови своїх матерів,
Той не знатиме, що таке мрія,
Бо ніколи його чужомовні слова
Так, як рідні слова, не зігріють.

Хто зрікається мови батьків і дідів.
Той не знатиме, що таке щастя,
Бо довкола ніхто не почує його
Слів холодних і повних безстрастя.

Хто зрікається мови народу свого,
Той навік обідніє душею, —
Виявляти найвищі палкі почуття
Можна мовою тільки своєю.

Мов криницю, для тебе її берегли,
Щоб наснагу черпав знов і знову.
Бережи і нащадкам своїм передай
Найдорожчий цей скарб – рідну мову.
07.08.2003 р.
* * *

Почути вранці українські вісті
У рідному зросійщеному місті –
Це також радість, і радію я,
Бо все це – Українонька моя.

Радію, хоч нема чому радіти,
Повсюди розпач і зневіра скрізь,
Мов сонні, ходять безпритульні діти,
На їх очах давно немає сліз.

І, слава Богу, ми ще не померли,
Бо як не як – попереду жнива,
Що мільйонери нас іще не зжерли,
І наша Україна ще жива.

І віриться, що українські вісті
Звучати будуть в українськім місті,
І скажуть всі: збулося диво з див –
Народ себе у мові відродив!
28.05.2003 р.
ДЛЯ ДІТЕЙ

Українська мова

Бог нам гарну мову дав,
щоб ми не мовчали,
а всі літери й слова
легко вимовляли.
Кожна літера — це знак,
кожна загадкова,
вони з’єднуються так,
що виходить слово.
Мова наш душевний код,
даний нам від роду,
а без мови наш народ
не був би народом.
Через відстані віків,
як сила могутня,
мова наших прабатьків
лине у майбутнє.
12.02.1993 р.
Мова

Мова — наша розмова,
Мова — наша сім’я.
Я люблю рідну мову,
Бо це мова моя.

Мова, наче повітря
У квітучих садах,
Нам щомиті потрібна
Для життя у віках.

Мова світ відкриває
І свободу дає,
Мова розповідає,
Хто на світі ми є.

Чути мову пісенну
У великих містах,
Чути мову у селах
І малих хуторах,

Де гаї кучеряві,
Тиха річка пливе.
В Українській державі
Рідна мова живе.
27.06.2018 р.
Наше свято

Є у мене мова рідна
І земля своя багата,
Є держава Україна
І День Волі — наше свято.

Від Луганщини до Львова,
Від Волині до Дунаю, —
Де лунає рідна мова,
Там природа оживає.

Доки буде тут звучати
Українська мова рідна,
Доти буде наше свято,
Доти буде Україна.
09.07.2018 р.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment