Побачила світ книжка «Перерваний політ. Українське кіно часів ВУФКУ» Лариси Брюховецької

Її видав журнал «Кіно-Театр» у серії «Кінематографічні студії».

Як зазначає автор книги — відомий кінознавець, головний редактор журналу “Кіно-Театр” Лариса Брюховецька, метою дослідження було пізнати кінопростір того часу”. Було страшенно цікаво його досліджувати, полювати за деталями і фактами, вибудовувати структуру. Книжка “Перерваний політ. Українське кіно часів ВУФКУ: спроба реконструкції” вміщує багато невідомої для сучасників інформації”, — наголошує дослідниця. За словами Брюховецької, ще у 1980-х вона  вперше натрапила в Центральній науковій бібліотеці на журнал “Кіно”, що виходив в Україні у 1925—1933 роках. Відкривалося невідоме: виявляється у 1920-х на Одеській кінофабриці, а згодом і на новозбудованій Київській, виходило багато фільмів, вони мали успіх у прокаті, їх купували європейські країни, а фільм Георгія Стабового “Два дні” першим проник у прокат США. Тексти журналу були зовсім не схожі на тексти, які доводилося читати в сучасних радянських книжках про кіно. Почуття гумору, якась легкість, свобода у формулюванні проблеми (насамперед — сценарної), безстрашна сміливість з приводу несправедливих нападів російської преси на успішну діяльність ВУФКУ та спроб Росії знищити економічну незалежність ВУФКУ”, — пише дослідниця. Вона зазначає, що повернулась до ВУФКУ 2016 року, коли контури того часу вже чітко окреслювались, конкретні факти свідчили, що українське кіно як складова Розстріляного Відродження було ще однією жертвою більшовицького терору. “Його доля нині актуальна, вона виразно демонструє те, що робить нинішня російська влада у гібридній війні з Україною. Тоді це також була війна, з середини 1929-го, коли почали арештовувати представників української наукової і творчої еліти. Успішне кіно ВУФКУ за якийсь рік-другий було знищене, закреслене, його аж до 1960-х ніхто не згадував. У 1960-х вийшло кілька книжок спогадів, але про відтворення повної картини не йшлося. Та й фільми 1920-х були втрачені, понищені”, — повідомляє кінознавець. Брюховецька розповідає, що нині поодинокі стрічки, що вціліли в зарубіжних архівах і фільмосховищах, повертаються в Україну — вдалося переглянути деякі з них. З’явилися видання-каталоги, де є інформація про персоналії та фільмографія. Цей фактичний матеріал згодився для фундаменту, на якому можна було починати реконструкцію. По краплині збирали спогади кінематографістів того часу, але головним джерелом були видання 1920-х. Багато ставало зрозумілим, особливо з огляду на репресії українських кінематографістів і нищення успішного українського кіно. “Метод реконструкції став прийнятним, робота вимагала концентрації, але приносила насолоду. Не тільки як пізнання: відновлювалась справедливість, повертались із забуття кінематографісти, вимальовувався колективний портрет. Хоча і в радянські часи, і в часи Незалежності приділялася значна увага Довженкові — виходили книжки, документальні й навіть ігрові фільми. Й це справедливо, бо за радянських часів з нього зробили своєрідну прорадянську ікону”, — зазначає дослідниця. Тим, хто цікавиться цим кіно, редакція журналу пропонує замовляти книжку — її надішлють “книга-поштою”.
Довідка: Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) — державна кінематографічна організація, яка діяла в період з 1922 по 1930 роки.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment