Олександр ПОНОМАРІВ,
професор Київського державного університету ім. Т. Шевченка, доктор філологічних наук
Українська національна комісія з питань правопису (далі Комісія), яка тепер переможно повідомляє про завершення своєї роботи й відзначає нібито позитивні наслідки, почала діяти з 17 червня 2015 року. Спочатку була инша комісія, створена в Інституті української мови НАН України. Але на етапі подання до Кабінету Міністрів склад Комісії переглянули. Сталася якась детективна історія, бо невідомо, хто саме переглянув (можна лише здогадуватися).
У Комісії двоє співголів: заступник міністра освіти й науки Максим Стріха та віцепрезидент НАН України Сергій Пирожков. Коли Комісія зібралася на перше засідання, з’ясувалося, що дві її третини люди, налаштовані на збереження в недоторканності “здобутків” правопису 1933 року, який нав’язали українській мові більшовики замість прийнятого в Харкові 1928 року загальноукраїнського правопису. Авторами харківського правопису були видатні українські мовознавці Агатангел Кримський, Олекса Синявський, Олена Курило, Євген Тимченко, Григорій Голоскевич, Всеволод Ганцов, Степан СмальСтоцький, Василь Сімович, Леонід Булаховський та ин.
Після 1933 року в Українському правописі відбулося кілька змін, основною метою яких було наближення його до російського. Найбільшим гріхом українських мовознавців уважалося невизнання “спільних змін, які сталися в українській і російській мовах після Жовтня” (Русанівський В. М. Нове в українському правописі. — К., 1962. — С. 42—43).
У 1991 році провідні українські мовознавці на чолі з тодішнім директором Інституту української мови, членомкореспондентом НАН України Василем Німчуком запропонували цілком обґрунтований проєкт мовного кодексу — далі Проєкт (Український правопис. Проєкт найновішої редакції. — К., Наукова думка. — 1999. — 340 с.). Проте ту Правописну комісію розгромлено, хоч норми, запропоновані нею, вже застосовують окремі видавництва та засоби масової комунікації.
Тепер повернімося до Комісії 2015 року. У ній відсутні два членикореспонденти НАН України, які багато працювали в галузі правопису, історії мови, граматики, — тоді ще живий Василь Німчук та Ніна Клименко, немає завідувачів катедр української мови Київського та Львівського національних університетів, зате є представники катедр загального мовознавства. У “Положенні про Українську національну комісію з питань правопису” є такий пункт: “Співголови спільним рішенням мають право вносити зміни до складу Комісії”.
Ми звернулися з пропозицією додати кілька кандидатур, аби посилити Комісію мовознавцямиукраїністами, і пан Стріха обіцяв виконати наше прохання, проте жодних змін не сталося. Тепер Максим Віталійович у своїх інтерв’ю з гордістю заявляє, що Комісія повертає до вжитку слова, вилучені з української мови в добу більшовизму. Але Робочу групу Комісії для випрацювання пропозицій очолює Світлана Єрмоленко, яка в радянські часи громила мову перекладів Миколи Лукаша, Григорія Кочура, Євгена Поповича, Анатоля Перепаді та инших відомих перекладачів. Вона надсилала до видавництв списки заборонених слів, основна вада яких була в тому, що вони не схожі на російські, отже, їх потрібно було вилучати з ужитку.
Комісія працювала понад три роки. Найбільше незадоволення пані Єрмоленко та її прибічників викликав харківський правопис, який поклали в основу укладачі Проєкту 1999 року, бо “заборона правопису 1928 року — одна з ланок репресій проти української культури, проведена в час розпалу Голодомору. Упорядники Українського правопису радянської доби весь час мали пильнувати зміну в російській ортографії та пунктуації й максимально пристосовувати українські правила до російських” (Проєкт. — С. 275).
Оскільки прибічників радянського правопису (назву тут їх радяністами) в Комісії і в Робочій групі було вдвічі більше, ніж тих, хто хотів повернути наш правопис до його національних засад, а ухвали приймали голосуванням, то ті радяністи що хотіли, те й робили. Скажімо, іменники третьої відміни, що закінчуються на рть, сть, а також слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь у родовому відмінку мають закінчення и, а в давальному й місцевому і. Так вимовляли в народі, так писали наші класики, так зафіксував це Борис Грінченко у своєму словнику: моєї радости, моїй радості, в моїй радості. Спочатку було домовлено зробити так і в Комісії, про яку йдеться. Потім радяністи дали варіянти, поставивши на перше місце закінчення і, а згодом узагалі написали, що закінчення и допускається тільки в художніх творах.
Щоб підтримати фонемність звука и, в Проєкті запропоновано на початку в окремих словах перед н та р писати и, а не і: инший, иноді, индик, иній, ирій, ирод. Комісія у своїй прорадянській більшості залишила тільки индик з похідними та ирій (бо так, слава Богу, колись назвав свій роман Володимир Дрозд), ирод дали на другому місці після ірод. Іменники четвертої відміни ім’я, плем’я, тім’я в родовому відмінку мали закінчення и: імени, племени, тімени, а в давальному і: імені, племені, тімені. Комісія залишила тільки і в обох відмінках.
Особливо багато непорозумінь у відтворенні українською мовою слів иншомовного походження. У Проєкті запропоновано використовувати правило дев’ятки не лише в загальних, а й у власних назвах, тобто писати и після літер д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р не тільки в словах дизель, жирафа, зигота, ритміка, символ, титан, цикл, чичероне, шифр, а й у власних назвах Дизель, Жиронда, Зиґфрид, Рив’єра, Сидней, Тибр, Цицерон, Чимароза, Шираз. Натомість залишено старе правило, хоч і з нього є багато винятків.
Иншомовні дифтонги au, ou автори Проєкту пропонували передавати через ав: авгур, авдиторія, автентичний, інавгурація тощо. Комісія майже нічого не поміняла. Пропонують і далі писати лавр (laurus) “лавровий вінок”, але лауреат (laureatus “увінчаний лавровим вінком”; Фавн — у давньоримській мітології бог полів і лісів, але Фауна — богиня полів, лісів і тварин, також фауна — сукупність тварин на певній території.
Комісія залишила без змін усупереч здоровому глуздові написання на кшталт артерія — артеріальний, колонія — колоніальний, матерія — матеріальний і под., хоч у Проєкті пропоновано усунути цю нелогічність і скрізь писати ія: артеріяльний, колоніяльний, матеріяльний, діялектика, діяспора тощо.
Комісія не зменшила кількість винятків із правила не зберігати подвоєння приголосних у загальних назвах. І далі наказують усупереч вимові писати мірра “запашна смола” (хоч це слово того самого кореня, що й миро “запашна олія” — гр.myron “ароматична смола”), тож його потрібно писати мира, а не мірра.
Грецький звук, позначуваний сполученням літер th, переважно передаємо через т: антологія, бібліотека, лабіринт, математика, ортопедія, тромб, трон; Амальтея, Прометей, Бористен, Термопіли й т. д. Але в окремих словах під упливом російської мови вживають ф: анафема, кафедра, міф, Голгофа, Афіни. У Проєкті запропоновано подвійне написання: анатема (анафема), катедра (кафедра), Голгота (Голгофа), Атени (Афіни). Комісія погодилася з цим, але на перше місце поставила форми з ф.
Іменники, що закінчуються на о з попереднім приголосним, Проєкт пропонував відмінювати: авто—авта—автом, бюро—бюра —бюром. Так само депо, кіно, метро, ситро тощо. Комісія залишила тільки пальто й ситро; решту й далі мусимо вважати невідмінюваними. Яких тільки аргументів тут не наводили радяністи! Ми ж не відмінюємо, мовляв, назву ноти до! Аж до такого: “Це може не сподобатися начальникові метрополітену”. Назви нот ми справді не відмінюємо. Але при невідмінюваній, наприклад, ноті ля відмінюємо все ж таки іменники земля, рілля.
У Проєкті пропонували відмінювати не лише імена на кшталт Альфред, Ернест, Рудольф за зразком Артем, Захар, Іван, а й Альфредо, Ернесто, Рудольфо — як Данило, Кирило, Михайло. Проте позаяк у російській мові немає офіційних чоловічих імен, що закінчуються на о, Комісія залишила в стані невідмінювання форми Альфредо, Ернесто, Рудольфо.
У своїх рекомендаціях Комісія часто посилається на традиції. Тож автори Проєкту, спираючись на традицію, пропонували в антропонімах (особових іменах та прізвищах) відповідно до g в мовіджерелі писати ґ, а відповідно до hг: Верґілій, Вільгельм, Геґель, Гюґо та ин. Комісія на це не зважила й пропонує якісь сумнівні варіянти.
Іменники другої відміни в давальному відмінку основним закінченням мають ові, еві, єві. Тож потрібно писати Дністрові (Дністру), а не Дністру (Дністрові). Від слова молоти основний прикметник мелений, а не молотий. Комісія подає навпаки.
На стику кореня й суфікса в українській мові, як відомо, відбувається чергування: г, к, х переходять у з, ц, с: Прага — празький, Прилуки —прилуцький, чех — чеський. У російській мові цього немає, тож Комісія залишила виняток казах — казахський. (Чим казах гірший або кращий від чеха?). Либонь, хоч так відважили уклін російській мові.
Комісія порушила дуже сталу традицію, за якою прийменник і префікс у вживаємо на початку речення перед приголосним: У лісі пахло квітами. І відразу вставила примітку: “У цій позиції може бути прийменник або префікс в, який позначає нескладовий у: В лісі пахло квітами”. З якого це дива? Нескладовий у буває тільки після голосного: “Квітами пахло в лісі”.
Крім числівника дев’яносто з затемненою етимологією є вживаний у багатьох говірках дев’ятдесят. Тож замість неоковирного дев’яностники Комісія мала б запропонувати дев’ятдесятники, що органічно вписується в ряд: шістдесятники, сімдесятники, вісімдесятники. Назва сузір’я українською мовою Козоріг (див. УРЕ за редакцією Миколи Бажана. — Т.5. — С. 304), а не Козеріг, бо в слові коза звук з твердий, тож сполучна голосна має бути о, а не е).
Справжнє прізвище Юрія Клена Бурґгардт, а не Бургардт, як пише Комісія.
Словом, Комісія, точніше, Робоча група засідала, як уже сказано, понад три роки. Розмов було багато, а закінчилося тим, що з великої хмари випав малий дощ.
Наші сусіди по колишньому Радянському Союзові раніше чи пізніше повернули собі латинську графіку замість нав’язаної їм кирилиці. А ми через політичні та инші далекі від мовознавства причини не можемо повернути своєму Правописові національні засади. За активної позиції патріотично налаштовані заступник міністра освіти й науки та віцепрем’єр з гуманітарних питань могли це зробити. Але, на превеликий жаль, не зробили.
