Вінок сонетів
*
десь заховався неповторний рай
і тільки можна серцем відшукати
його — тоді живи і помирай
від красної краси що відмикати
її не треба чарівним ключем
сама відкриється коли захоче
і прикує до піднебесся очі
і викличе очищення дощем
цей вічний рай не спалений ніде
у ньому справді завжди все святе
у образній духовній перевазі
помітив: показавсь на мить і зник
мов у повітрі розчинився крик
і одночасно рай не заховався
*
і одночасно рай не заховався
щоб хтось його вгадав і розгадав
згадав де бачив чув і здивувався
як сонцю розвеселчина вода
як зелені радіє перше листя
як дарові земному небодар
цей рай — довір’я світлого дитинства
черешня з бджолами і лип нектар
таке щось задушевне і високе
тонке щасливе рідне у думках
до чого не беруться різні вроки
дивись не загуби цілющий подих
у таємничому зв’язку природи
він зовсім поруч близько хоч торкай
*
він зовсім поруч близько хоч торкай
його струну чутливості незриму
його росокраплину із листка
і стиглий запах сонячного диму
і райське щось тебе не обмине
заманливо поманить за собою
він тут насичений живим вогнем
іскристою джерельною водою
не втрачений не спалений цей рай
ніскілечки бо для твого добра
за соломинку рятівну тримався
купається метелик у траві
люби цей дивовижний мрійний світ
і від торкання зором усміхайся
*
і від торкання зором усміхайся
і світ до тебе усміхнеться теж
лише у однину не замикайся
коли назустріч радості ідеш
ти не один у фантастичнім світі
життя живе спорідненістю душ
в якій число розкованих привітів
мов палахких червоних й білих руж
у кожному розплющеному оці
немає вже давно і краплі злості
і не оточує зіниці сум
і приспана пробуджується сила
ростуть з натхненного натхнення крила
хто бачить недоторкану красу
*
хто бачить недоторкану красу
у того особливі зірні очі
і чистоти непереможна суть
цілющим Божим світлом палахкоче
між серцем і травинкою зв’язок
без слів таємна сила розуміє
від меду соняшник пахучий змок
і дозріває в коноплях олія
і не боїться посторонніх мак
і не страшна зірок теменнатьма
і глибочіння росяного валу
і моляться думки і почуття
за ті гармонії множинні “я”
кого і день і ніч зачарували
*
кого і день і ніч зачарували
своєю світлотінню в русі змін
той у повітрі чує райський дзвін
якого ангели поцілували
і хвилі ненав’язливих молінь
все котяться мов непогасні кола
і не зникає благодать ніколи
хто небу б’є зворушливий поклін
ні зла ні заздрості ні мсти немає
зустрінеш подорожнього — вітаєш
аби не вичерпала слів краса
і щастя що біжить листком мурашка
і чути голос радісної пташки
півонія розсипала росу
*
півонія розсипала росу
струсила з себе золоту корону
і не жадає в травоквітті трону
не відганяє бджілку чи осу
і так навколо сонячно літнево
кульбаби вибухають раннім днем
і насолоду мають всі дерева
вмиватись світлом як сліпим дощем
шепоче травам океан вітрів:
це рай в якому тисячі світів
лунає кожен мелодійним валом
вечірній голос вранішній змінив
на тембрі висоти і глибини
і сутінь рештки світла позбирала
*
і сутінь рештки світла позбирала
щоб зберегти неопалимий жар
і засвітити місячний ліхтар
над морем поля що заквітувало
і відчуваючи свої права
і червоніють маки бо червоні
не спить і не дрімає сонтрава
танцює подорожник без кордонів
і не охоплює думки тривога
і не показує обличчя страх
ніхто не переслідує нікого
і розуміють мови різні мови
і для гармонії в світобудові
на дереві співає райський птах
*
на дереві співає райський птах
цілюще тремоло дзвінкого співу
мелодія волошки у житах
із просинню у зелені тремтлива
куди проникним поглядом не кинь
там світлотінь веде бринить бровою
немає жодних непорозумінь
коли природа дихає любов’ю
аби цвісти продовжувати літо
ніхто не знає болісних прощань
бо не прощається із дивосвітом
а та сніжинка вишукано сніжна
миттєва мов сльоза недовговічна
і сяє світовідчуття в очах
*
і сяє світовідчуття в очах
нема ні крапельки сумного смутку
з душею розуміється душа
і думка в абсолюті чує думку
і повна чаша спокою небес
налита щедро світлими дощами
і хвильки жде лице дзеркальних плес
і ясністю живуть грибні тумани
пісок шурхоче руслами доріг
і пише повість подорожі ніг
об камінь спотикання і шнурочком
а в дереві природи пізнання
безгрішні залишилися знання
а деревій вибілює сорочку
*
а деревій вибілює сорочку
на сонячному чистому вогні
і розцвітають ясновидні очі
у тихоплинній зоровій луні
народжуються благодатні мислі
пульсує дозрівання кольорів
і втаємничено щасливі числа
показують усі календарі
продовжує миттєвий біг хвилини
клепсидра — вічний водяний годинник
і видно час по цвіту і листках
прив’язана до світлотіні нитки
несе ріка розгойдані відбитки
під небом то повільна то стрімка
*
під небом то повільна то стрімка
ріка несе відбитки краєвидів
прозорий водоплин материка
у променистому рясному житі
джерела б’ють зпід кам’янистих гір
і в жодному немає каламуті
куди ж здогадливий потрапив зір
якщо не в рай романсів і прелюдій
розвіялося терновиння драм
і припинила жарти смертєгра
і тягнуться до неба колосочки
зелене поле доля перейде
а то неторкнута любов цвіте
із чебрецю і маків і дзвіночків
*
із чебрецю і маків і дзвіночків
для мрійників ця воля сущий дар
вона солодша за самий нектар
аж розгубились на секунду очі
і розважають співи райських птиць
немає пекла лиш одне безсмертя
у пам’яті якісь клітини стерті
мов не було судилищ і в’язниць
продажності і підлості немає
і напасних обставин не шукаєш
тримаєш відблиск хвилі у руках
всіма нуртами трав завирувало
тихіше тиші і дев’ятим валом
кудись мандрує трав’яна ріка
*
кудись мандрує трав’яна ріка
несе пахучі соковиті води
хтось рай знайшов хоча і не шукав
заворожила райська насолода
і хочеш раювати то раюй
допоки називаємося гості
для ностальгії спогади пильнуй
про квітопольовий рухомий острів
здалось є все хіба бракує болю
і невідчепних клопотів на голову
які провадить справно долегра
і показався лиш на мить раптову
немов вступив у потаємну змову
десь заховався неповторний рай
*
десь заховався неповторний рай
і одночасно рай не заховався
він зовсім поруч близько хоч торкай
і від торкання зором усміхайся
хто бачить недоторкану красу
кого і день і ніч зачарували:
півонія розсипала росу
і сутінь рештки світла позбирала
на дереві співає райський птах
і сяє світовідчуття в очах
а деревій вибілює сорочку
під небом то повільна то стрімка
із чебрецю і маків і дзвіночків
кудись мандрує трав’яна ріка
м. Коломия
