До 80-ліття Тараса Мельничука
Марія ПОРОХ,
м. Косів
20 серпня виповнилося б 80 років Т. Мельничуку, поетовідисиденту, лауреатові Національної премії України ім. Т. Шевченка.
Один із найталановитіших і найтрагічніших українських поетів другої половини XX століття, патріот України Т. Мельничук народився і помер на рідній землі і в рідних Карпатах, віддавши життя і творчість боротьбі за Українську державу. Тарас прожив лише 58 років, з яких майже половину провів у тюрмах, колоніях, зонах, “психушках”. Сильний духом, творчо потужний, за своє життя видав усього три книжки: “Несімо планеті любов” (1967 р.), “Князь роси” (1990 р.), “Чага” (1994 р.), решта його віршів могли би скласти багатотомне видання.
Сьогодні пам’ять про Тараса Мельничука вшановують поетичним фестивалем “Від Гуцулії до кряжів донецьких”. Його ініціатор — заслужений діяч мистецтв України, головний редактор “Буковинського журналу”, директор музею Володимира Івасюка, письменник Мирослав Лазарук. Маємо літературну премію імені Тараса Мельничука (засновану міською радою м. Коломиї) і премію “Князь роси” імені Тараса Мельничука (засновану в Чернівцях). Його ім’я у назвах вулиць, на меморіальних дошках будинках, де він жив і працював. Мельничука величають Князем роси — за назвою його останньої книжки, за яку він отримав Національну премію ім. Т. Шевченка.
Гідно вшановуючи пам’ять поетадисидента, уродженця села Уторопів Косівського району відбулися заходи з відзначення його 80річчя. Саме цього дня в Уторопах зібралися письменники, друзі, односельці, учні місцевої школи, представники влади, депутати.
На рідному обійсті Мельничука заходи відкрив голова Косівського осередку НСПУ Василь Шкурган. Настоятель місцевої церкви о. Богдан відправив поминальну панахиду. Присутні щиро помолились за душу Тараса. На могилу славного краянина лягли живі квіти та грона калини від гостей із Косова, ІваноФранківська, Чернівців, Вижниці, Коломиї.
Василь Шкурган зазначив, що тут 1990 року спалили родинну хату — в такий спосіб радянський владний режим помстився за так зване “національнобуржуазне” вільнодумство, що природно і талановито вилилось у Тарасових віршах з ніжною любов’ю до рідного краю.
— Сьогодні вперше, — сказав В. Шкурган, — ми винесли на цю гору, на Мальцеве, до самого Тараса, найпромовистішого свідка, причину його життєвих поневірянь від арешту 24 січня 1972 року і його патріотичного злету — відомий рукопис книжки “Чага”, аби оголосити прилюдно, що відсьогодні ця “бомба”, котратаки допомогла підірвати союзний режим і вивільнити Україну, зберігатиметься у сільському музеї. Дякуємо добрим людям, що зберегли цей рукопис.
У виступах Євгена Барана, голови ІваноФранківської ОО НСПУ, Василя Глаголюка, голови “Просвіти” м. Коломиї, Ольги Руданець, поетеси, заступника директора Коломийського театру, поетів Івана Війтенка, Ярослава Ясінського, Миколи Савчука, Дмитра Арсенича, Наталії Оліградської, завідувачки Коломийської бібліотеки ім. Т. Мельничука, лунали спогади про людину, “яка вийшла з усіх безнадій”.
Спогадами про незабутнього Тараса поділився його друг поет Микола Близнюк, який став тринадцятим лауреатом престижної літературної премії “Князь роси”.
Письменник Мирослав Лазарук зазначив, що Бог не дав нам кращого поета у ХХ і вже у ХХІ ст. Поет, який без задуму переходить зі століття у століття, і ми розуміємо, що він працює на вічність.
Наталія Оліградська розповіла, як коломийці шанують пам’ять поета. Під час відзначення його 70річчя бібліотеці № 2 для дітей присвоєно його ім’я та відкрито літературний музей, у якому зібрано книги поета, пам’ятні речі, рукописи, фотографії. Тут відбуваються творчі зустрічі обдарованих дітей, педагогів із лауреатами премії ім. Т. Мельничука. Постійні відвідувачі музею — школярі, студенти, вчителі, творчі люди ІваноФранківщини. Художник і поет, лауреат літературної премії ім. Т. Мельничука Василь Андрушко виготовив барельєф поета, який встановлено на стіні бібліотеки. Тарасові Мельничуку посмертно присвоєно звання “Почесний громадянин міста Коломиї”.
Урочистості тривали біля пам’ятника Тарасові Мельничуку, який височить на подвір’ї Уторопського ліцею. Його відкрито 20 серпня 2002 року з ініціативи творчої інтелігенції Вижниччини. Автор монумента — Володимир Римар. Скульптурний пам’ятник поета він втілив у вигляді свічки, спалаху, яким було і життя, і творчість Тараса Мельничука.
Учні ліцею під керівництвом вчителя, завідувача музею Т. Мельничука Богдани Цимбалюк зустріли гостей хлібомсіллю. А діти декламували Мельничукову поезію. Слова пошани до геніального митця виголосив секретар НСПУ, головний редактор журналу “Перевал” Ярослав Ткачівський.
Віктор Максимчук, поет, редактор журналу “Німчич”, сказав: “Ми свято шануємо пам’ять про Тараса Мельничука. Видали шість книг про його творчий і життєвий шлях, книгу статей, нарисів, спогадів, есеїв про нього “Князь вільного слова”, подарували Уторопам пам’ятник поета, відкрили музей у Вижниці. Одна з вулиць Вижниці носить його ім’я, на терасному провулку встановлено барельєф поетовістраднику. 2000 року у Вижниці відбулася презентація книжкиантології присвят Тарасові Мельничукові “На княжих росах побратимів карб”. У вступному слові антології редакторупорядник Манолій Попадюк написав: “Тарас був для всіх нас дорогим. Його поезія — то спраглий ковток святості, духовної наснаги і для поколінь нового тисячоліття”.
Марія Ласійчук, директор ліцею, подякувала присутнім за те, що свято бережуть пам’ять про поета, приїхавши на його вітцівщину. Це визначна подія не лише для Уторопів і Косівщини, яку він оспівав у своїх зболених віршах, а й для всієї України.
Учасники заходу відвідали літературний музей, де учні ліцею провели для гостей цікаву екскурсію. В експозиції — сотні газетних і журнальних статей, диск з останніми словами заповіту Тараса, особистий одяг, стіл, стільці, етажерка, де поет зберігав свої книги, які подарували музею дружина та рідні . В. Шкурган передав речі з обійстя митця, які вдалося врятувати під час пожежі, коли підпалили його рідну хату, серед яких сумка, з якою поет ходив до школи, хрестик, образ, намальований поетом власноруч, та копія “Незнайомки”, яку поет намалював у Вінницькій в’язниці (коли був політв’язнем). Тут зберігається автобіографія, написана власноруч. Вижничанин, художник Віталій Косович у день відкриття музею подарував портрет Т. Мельничука. До 75річчя його вірші переклав російською мовою В. Артюх із Москви та подарував цю збірку музеєві. Уродженка с. Уторопів О. Цимбалюк вишила для музею портрет і вірш Князя Роси, відтворений за текстом. Мешканці села в місцевому народному домі підготували для гостей концерт.
Захід тривав у Косівському районному Будинку культури.
Зал заповнений. На сцені портрет Тараса роботи художника Антона Григорука. Біля сцени стенд із виданнями Тараса Мельничука з відомими словами: “Мені не треба десять сонць — живу тобою, Україно…”, оформлений Галиною Кікоть, бібліотекарем Косівської ЦРБ. А розпочало зустріч Тарасове слово, озвучене Іванком Пророчуком.
Виступали гостіпоети не тільки Косівщини, а й Коломиї, Чернівців, Вижниці, Верховини, Харкова: Василь Герасим’юк — поет, лауреат Національної премії ім. Шевченка, уродженець села Прокурави (м. Київ), Микола Шакін — письменник (м. Харків), Ольга Руданець — заступник директора Коломийського драмтеатру, поети Іван Війтенко, Ярослав Ясінський, Микола Савчук, Дмитро Арсенич, Анатолій Осадчий — перекладач, Світлана Кирилюк, Володимир Вознюк, Роман Киселюк, Дмитро Стефлюк — голова Всеукраїнського товариства “Гуцульщина”, Степан Григорчук, Павло Ванджурак — голова Косівської районної ради та інші.
Олександра Кіт — лікартерапевт, продекламувала свої вірші “Бунтар”, “Істина”, “Світла душа”, присвячені пам’яті Тараса Мельничука.
У рамках святкування відбулася презентація книжки “Тарас Мельничук у спогадах Миколи Близнюка: інтерв’ю Василя Глібчука”, яка побачила світ у видавництві “Писаний Камінь” у чудовому мистецькому оформленні художника Антона Григорука.
На завершення заходу Аделя Григорук, член НСПУ, літературознавець, дослідниця творчості Т. Мельничука, відзначила, що весь поетичний світ Тараса Мельничука — “це глибокий і щирий біль за Україну, за рідний народ. Власним життям, літературним талантом поет намагався примножити добро і справедливість на землі, віддаючи щиру любов Україні. Він був коштовною Божою краплею на поетичному полі України, неповторним і незбагненним Князем роси. Тарас Мельничук став потужним генератором національної свідомості українців; перебуваючи у принциповій опозиції до авторитарного соціалістичного реалізму, він зумів явити своєму народові неперебутні зразки високої поезії, яка винесла його на світові мистецькі видноколи, виявивши рівночасно величезну творчу енергію української літератури. На верховині поезії Мельничука зійшлися стежки любові до України, замилування своєю Гуцульщиною, відкритість до народної думи, фольклорна романтика в щедрих барвах полонинських коломийок і мелодіях Карпатських гір, болісна перейнятість українською неволею та несхитна певність у світле Різдво для нашого народу. Такий він, український Князь роси, таким він увійшов у Вічність…”
Василь Шкурган впевнений, що світла пам’ять про геніального поета Тараса Мельничука буде вічно жити в людських серцях, утверджуючи віру в майбутнє, в перемогу справедливості над злом, об’єднавши нас у спільній любові до України.
