Воїн світла Маргарита Довгань

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
В Українському домі презентували книжку Маргарити Довгань “Шпитальні нотатки. Лютий 2015—березень 2018”, підготовлену до друку видавництвом “Кліо”. Починається видання вступними статтями академіка НАНУ Івана Дзюби та головного редактора газети “Слово Просвіти” Любові Голоти.

“Маргарита Довгань була “своєю” серед шістдесятників, на всіх акціях Київського клубу творчої молоді, в організації яких часто брала активну участь, наражаючи на небезпеку переслідування і себе, і чоловіка. А завдяки чоловікові — талановитому скульптору Борису Довганю — приятелювала з його колегамимистцями. Опікувалася безпритульними поетами, які сторожували в колгоспних садах…
…Минали роки, змінювалося життя, наша Рита стала вже й бабусею, має ким гордитися, але залишилася невгамовною волонтеркою… У мирні часи розповсюджувала українську літературу, вдома влаштувала своєрідний клуб для дітей, яких привчала до читання. А війна принесла нові, тяжчі клопоти. Серце вічної волонтерки веде її до тих, хто потребує теплого слова, щирої розмови, а може, й тихої сповіді. Вона провідує поранених бійців у госпіталях, записує їхні розповіді і про трагічні події їхнього життя, і про будні, вислуховує жалі й надії. І чує голос кожного. І виходить унікальний літопис людських доль, за якими і доля країни, і доля народу. Цю книжку читатимуть. Вона хвилюватиме й обнадіюватиме”, — писав Іван Дзюба.
А Любов Голота у своєму вступному слові зазначила: “…Сьогоднішня зброя російського агресора немилосердна, людоїдська, вона завдає уражень, здатних ушкодити людське тіло і зруйнувати людську душу — це політравми, численні рани, після яких не кожен здатен отямитися і знайти в собі сили до життя. Від того, хто буде поруч із пораненим на стадії одужання, залежить так само багато, як і від лікарів. А іноді навіть більше. Ще вчора чужа людина стає ангеломохоронцем, з нею можна поговорити про те, що не розповісти найближчим. Маргарита Костянтинівна стала цим ангеломохоронцем. І воїном світла — у її досвід, що вимірюється десятками років, співчуття й оптимізм юнаки і старші чоловіки повірили беззастережно. Не лише звичні волонтерські підношення та допомога примушували тяжкопоранених чекати наступних відвідин матусібабусі Рити. Вона випромінювала справжній, небайдужий інтерес до кожної пораненої долі, до її минулого та — неодмінно! — майбуття. Її дії — не лише благодійництво доброї і щирої людини. Це чин справжньої душі.
Від публікації до публікації на шпальтах “Слова Просвіти” зпід пера Маргарити Довгань викристалізувався монолітний материк України, що воює. І — перемагає в дусі. Дай Боже, переможе…”
Відкриваючи презентацію, директор видавництва “Кліо” Віра Соловйова наголосила на тому, що говорити про наших захисників, звертатися до суспільства, нагадувати — це обов’язок кожного з нас. Подякувала Маргариті Довгань за її невтомну працю. Також пані Віра згадала про дочку М. Довгань — Катерину та її онуку Стефанію, а також про Фундацію імені Івана Багряного (США), за фінансової допомоги яких стало можливим видання цієї книжки.
Маргарита Довгань розповіла передісторію написання книжки. Ще 1944 року 14річною дівчинкою вона після школи допомагала медсестрам і санітаркам шпиталю, що був неподалік її будинку на Печерську в Києві. Це був шпиталь для безруких, безногих жертв війни. Потім шпиталь зник. Куди? Діти про це не знали. А дорослі, можливо, й знали, але мовчали. Їхня трагічна доля стала відомою лише тепер: цих нещасних людей відвезли на північ, де потопили.
Майже через 75 років нащадок ленінськосталінської зграї пішов на нас війною. І Маргарита Довгань знову у Київському шпиталі, аби когось яблучком почастувати, комусь допомогти матеріально, знайти потрібні ліки, принести цікаву книжку. А за звичкою журналіста занотовувала їхні розповіді.
Наприкінці 2015 року навідала в лікарні відомого шістдесятника, мученика московських концтаборів і психіатричних лікарень Миколу Плахотнюка, розповіла йому, що ходить до шпиталю. “Не просто навідуй. Ти вмієш спілкуватися, пиши про них, друкуй, люди повинні знати кожного свого захисника”, — сказав М. Плахотнюк за кілька днів до своєї смерті.
Редактор “Слова Просвіти” Любов Голота відгукнулася на ці нотатки. А фотографував воїнів давній друг пані Маргарити Сергій Борисовський. Були радість і здивування, коли читачі “Слова Просвіти” знаходили М. Довгань, приносили пораненим воїнам подарунки.
Також пані Маргарита розповіла про присутніх на презентації героїв книжки Юрія Пашистого та Віталія Чуба, згадала про творчість Василя Стуса, яка сьогодні допомагає українським воїнам боронити рідну землю.
Враженнями від зустрічі з Маргаритою Довгань поділилася педагог Макарівського навчальновиховного комплексу “Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів — Природничоматематичний ліцей” Ольга Семененко. Вона зацікавилася шпитальними нотатками, що друкувалися в “Слові Просвіти”. На їхній основі робили тематичні виставки, використовували під час уроків історії та літератури, у позакласній роботі. Зателефонувала в редакцію газети, тут допомогли зв’язатися з Маргаритою Костянтинівною, а вже зовсім скоро її запросили до Макарова. До школи разом з М. Довгань завітала Марія Стус. Урок назвали “Життя перемагає”. Про нього писала місцева газета “Макарівські вісті”. Захід набув широкого розголосу по всьому району.
Від імені всіх українських воїнів, які лікувалися в Київському шпиталі, Маргариті Довгань подякував один із героїв книжки Юрій Пашистий, а Віталій Чуб виконав на сопілці Гімн України та прочитав кілька власних гуморесок.
Презентація книжки відбулася під час книжкової виставки “Читай UA”, яка була присвячена Дню знань. На презентації присутні могли оглянути сигнальний примірник нового видання, а надрукують “Шпитальні нотатки” наприкінці вересня.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment