Яка вона, війна—2018, в ореолі незалежності?..

Репортаж із передової

Світлана МАСЛОВСЬКА,
заступник голови Чернівецького ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка

“Заставнівська
волонтерська сотня”
П’ятий рік поспіль триває революціявійна, яка і досі забирає життя найкращих, найхоробріших, найвідчайдушніших українців на сході нашої держави. Чи можливо за таких обставин бути холоднокровним, байдужим і відкинути емоції? Не всім це під силу. А може, це одна з причин, що ще залишилися дієвими волонтерські організації, яким і досі дуже болить ця війна?.. Одна з таких — “Заставнівська волонтерська сотня”, яка теж втомлена й виснажена, але відчуття відповідальності бере гору. Навіть тоді, коли бракує ресурсів, народжуються нові ідеї, тобто, резерви є. Тож коли наша сотник Марія М’якота ще понад місяць тому закликала готувати 35ту відправку домашніх страв до Дня незалежності України, всі підтримали і взялися до роботи. У день відправки до нас з Австрії завітали постійні меценати Вольфанг Вейкерт із дружиною Галиною — не з порожніми руками, а з ліками, посудом, продуктами й одягом для цивільного населення сходу і допомогли коштами. Давно мріяла ближче познайомитися з “Сотнею” наша колегапосестра з Італії (уродженка Заставни) Анжела Котик і її подругаблагодійниця сеньйора Магда. Жінкиіноземки, вражені масштабами продукції, яку ми підготували для наших воїнівзахисників, зворушено констатували: “Та у вас тут своя передова!” Так, справді, ми теж перебуваємо у стані війни, тому задкувати, коли стільки пройдено, — не маємо права.
Отже, після волонтерської спритності вже відшліфованого пакування смаколиків у картонні коробки, урочисте освячення та благословення супроводжувачів вантажу — від благочинного Заставнівського району, настоятеля храму Святого Миколая УПЦ КП м. Заставна, протоієрея о. Дмитра Костащука. Коротка мить прощання і ми, волонтери, — водій Василь Назарко, Віктор Лашта, пан Юрій із Хотина та авторка цієї публікації вирушаємо в дорогу.

“За нас не хвилюйтеся,
але приїжджайте сюди…”
Понад 1300 км шляху в один бік подолати непросто. Рухаючись зоною ООС, дивувалися якості тамтешніх доріг, чим не може похвалитися Буковина. Але щойно заїхали в зону бойових дій — контраст відчутний. Чим ближче до військових позицій, тим більше неораних, забур’янених земель, зарослих деревами й кущами. Вибоїни такі, що в дощову погоду до наших бійців точно не добралися б. Попри спеку, пилюку, ми побували в кожній запланованій точці. З міркувань безпеки, бригади не називатиму, але і в Кримському, і на Світлодарській Дузі, і в Троїцькому, і під Горлівкою (Майорськ), і за Попасною нас зустрічали щиро й привітно розвідники, сапери, бійці штурмових і мінометних бригад, розміщені за 700—1000 м до ворожих позицій. Хлопці відверто раділи нашому візиту, із задоволенням розвантажували подарунки: домашню їжу, яка повернула кожного у спогади про рідних, розбирали газети “Голос краю”, “Слово Просвіти”, журнал “Українська ластівка” та “Економічноблагочестивий Вісник”. Розпитували як там, на мирній землі, сприймають війну, цікавилися, чим живуть волонтери, чи не охоплює розчарування та байдужість… Ми намагалися налаштовувати воїнів, а надто тих, котрі на війні ще з 2014 року, на позитив, переконували, що в тилу також творять нову історію України, у патріотичному дусі виховують молодь, але є ще над чим працювати, бо, на жаль, нерідко трапляється, що сепаратистські настрої присутні навіть на заході України… Скромні, але самовіддані бійці спілкувалися на теми будівництва нової України, були на диво оптимістичні: “Мусимо вірити, що все налагодиться. За нас не хвилюйтеся, але приїжджайте”. Ділилися своїми думками, не вдаючись у подробиці армійського життя, розповідали, що виконують накази військового керівництва, часто не погоджуючись із ними. Саме тому є багато випадків розривання контракту. Турбує їх і те, що армія потребує доукомплектування. Головні стимули — висока зарплата і престиж — не перекривають умови і співіснування в самій армії. Хлопці скаржаться, що бракує нової техніки. “У ЗМІ повідомляють, що армія нині забезпечена, а ми й досі її потребуємо, — говорить В’ячеслав із Черкаської області. Але дослухаються до свого капелана, о. Івана, священика церкви УПЦ КП, який для чоловіків є оберегом і лікує, коли це потрібно, і душу, й тіло. А дух, як відомо, дає м’язи…

“Тиждень доводив, що хлопці
загинули при виконанні…”
Наш давній друг Данило Нечай (позивний) не втримав сльози, коли розповідав про загибель 20річного побратима, життя якого кілька днів тому обірвала куля російського снайпера. Комбат Ярик “демонстрував” свого бойового “коня”, розфарбованого в національні кольори, — власного легковика, бо державного немає. Запевнив, що ніщо на війні так не виводить із себе, як жорстокість, цинізм і зухвалість ворожих сил і бюрократизм своїх: “Буквально тиждень тому на позицію ввірвалися “кадировці” у рожевих беретах, розстріляли чотирьох наших воїнів, двом із яких вдалося вижити. У Запорізькій області, на похороні наймолодшого загиблого, його батько втратив свідомість. До тата зателефонував невідомий і українською попросив вибачення: “Батьку, пробач, ми добре випили, і я вбив твого сина”. Розвідка встановила, що це був дзвінок з ворожого боку війни, з мобільника вбитого сина… Та, зрештою, нелюдськості “кадировців” ніхто й не дивується. Хвилює інше: мені треба було тиждень доводити у райвійськкоматі, що мої підлеглі загинули під час виконання військового обов’язку…”
Надзвичайно позитивною була зустріч зі ще одним нашим земляком Дмитром Погоріловським із Кельменеччини та його побратимами, які також днями, тримаючи оборону своїх позицій, відбили атаку кількох російських танків, які флангом ішли, намагаючись захопити частину нашої території. Дмитро, не без гордості, усміхаючись, сказав: “Звісно, відбили! Ну, поклали їх… З горілих танків ніхто не вийшов… Але ми тут не хочемо про війну говорити. Мене вдома чекають три найкращих дівчинки — дружина Галина і донечки Оленка й Наталка. Заради них та тисячі інших — я тут. Передавайте їм вітання через газету та запевнення, що ми ні на крок не відступимо”. Який атрибут для бійця на війні найдорожчий? Звісно, прапор! Саме у день Українського Прапора Дмитро подарував нам знамено 14ї мінометної батареї як подяку “Заставнівській волонтерській сотні” за допомогу, сприяння та вболівання. На запитання: що для нього свято Незалежності 2018 року, відповів: “Непохитна віра в перемогу”.

Гарна картинка
чи армійські реалії?..
Зворушливою була розмова з жінкоювоїном Тетяною, в якої бездоганний порядок і на польовій кухні, і в підвалі (бліндажі), і в пристосованій на вулиці їдальні. А ще вона щодень збирає територією позиції після нічної стрілянини… гільзи. “Аби не муляли очі та зайве не нагадували, що тут війна…” — усміхаючись, каже мама двох діток, які залишилися на Закарпатті з татомприкордонником.
В одній публікації неможливо описати всі зустрічі, розмови, емоції… Але незаперечним залишається факт: наші захисники — імунна система України. Певно, ми щасливі, що познайомилися зі справжніми бійцями. Але хіба на передовій можуть бути інші?.. Тому з відчуттям виконаного обов’язку поверталися додому.
Новий день дещо зняв утому, але додав ще більшого душевного тягаря… Ось нещодавно розмовляли з “айдарівцями”, а нині чотирьох із них знову забрала ця клята війна… Лише передчуття домашнього затишку трохи заспокоювало. Недовго. Щойно переступивши поріг, вразив показ по ТБ святкового, приуроченого до Дня незалежності, параду, який, безумовно, демонструє силу й міць української армії, піднімає дух нашого народу. Але чому та гарна картинка відрізняється від військових реалій? Нічого подібного ми не побачили на п’яти передових позиціях Донецької й Луганської областей. То нам так не пощастило, чи це закономірне явище?.. Так, на параді були справжні герої, вмотивовані патріоти, але й досі немає результатів юридичних досліджень трагедій (зокрема Майдану, Іловайського “котла”, Дебальцевого тощо) 2014—2018 років, за якими — тисячі загиблих. А так хочеться, щоб правда і справедливість стали основою нової держави Україна.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment