Володимир Скринченко
Про що нагадує нам свято Незалежності нашої держави? Мабуть, про тяжкий і тривалий шлях, яким наш народ ішов до цієї славетної події, і тих, хто був біля витоків українського державотворення. У сузір’ї видатних політичних діячів України Іван Степанович Мазепа посідає особливе місце. Особистість неординарна й багатогранна, Іван Мазепа увійшов до історії як видатний політик і дипломат, творець доби українського духовного відродження. Тривалий час ім’я його викидали з вітчизняної історії, воно стало символом політичного зрадництва лише тому, що 310 років тому Мазепа наважився кинути виклик самому царю Петру І, щоб надати Україні шанс вирватися з обіймів російського самодержавства та здійснити свій європейський вибір — піти на союз зі Швецією. Гетьманом став він майже у 50-річному віці, коли встиг пізнати смак пороху й крові, полон татарський і запорізький, побачити королівські покої та кремлівські палати. Неодноразово розпочинав усе спочатку, мужньо тримав удар примхливої долі, обертаючи навіть безнадійні ситуації собі на користь. Дехто вважав його лицеміром. Але хто, крім нього, спроможний був вирвати Україну з хаосу Руїни, творити мирне життя та будувати Гетьманщину? Історія дає одностайну відповідь: тільки Мазепа. Із Руїни підняв він Україну. Жонглюючи над безоднею, перебуваючи під тиском ворожнечі, заздрощів, доносів та смути протягом десятиріч успішно керував він Гетьманщиною. Минає час, пішли у минуле застарілі штампи імперського мислення, й читачеві пора зрозуміти справжні мотивації політичного кроку Мазепи, замовити за нього незле, тихе слово…
цар і гетьман
…Тривала Північна війна, небувала для “Росії молодої”, коли на заваді геополітичних амбіцій Петра І виникла грізна постать Карла ХІІ, геніального полководцямонарха Швеції, із його наймогутнішою у Європі армією. Король шведський встиг завдати поразки росіянам під Нарвою та мав намір диктувати мир царю у Москві. Це протиборство царя Петра з королем шведським негативно впливало на Гетьманщину. Тяжкий тягар Північної війни і незадоволення суспільства Гетьманщини політикою московського царя, який намагався у найбрутальнішій формі поширити свої порядки в Україні, робили свою темну справу. До гетьмана Мазепи доходили чутки та скарги на звірства і розбої московських вояків, які наче завойовники поводилися в Україні. Та найстрашніше чекало на гетьмана у Жовкві, куди викликав його цар на військову нараду навесні 1707го. Там довідався він про план ліквідації Гетьманщини та включення її в загальну структуру майбутньої імперії.
Та ще цар відмовився боронити Україну від шведів. Гетьман невипадково звертався до царя: більшість козацьких військ розкидано по фронтах Північної війни. Натомість був інший наказ: готуватися до “скіфської війни”. Тобто, за умови шведської навали перетворити Лівобережжя, як певну арену військових дій, на випалену землю, та навіть Києвом пожертвувати (“оставить пуст”) разом із Софією, КиєвоМогилянською академією та іншими, священними не тільки для Мазепи місцями. (Жах панував й у Москві, де поспіхом готували до бою московський Кремль та планували зруйнувати історичні будівлі, зокрема храм Василя Блаженного). Саме ці чинники, разом з особистими образами, на думку російського історика Тетяни ЯковлєвоїТаїрової, спонукали українського гетьмана на спробу союзу з Карлом ХІІ. Не почуття зрадництва керувало ним, а, скоріше, логіка політика.
Цар Петро багато чим завдячував Мазепі. Саме підтримка гетьмана буремного 1689 року допомогла царю Петру перемогти царицю Софію та її оточення. Відтоді цар і гетьман порозумілися, і кар’єра Мазепи швидко пішла вгору. Гетьман невідмовно підтримував Петра у його військових справах, а цар беззастережно нехтував звинуваченнями та доносами на адресу Мазепи. (Навіть донос Кочубея на Мазепу не погіршив їхніх стосунків). Знадобилися царю й поради гетьмана щодо справ військових та дипломатичних, його агентурна мережа в Туреччині та Речі Посполитій. У царських перемогах над турками — великий внесок гетьмана та його славетних лицарів степів. Політика Петра І, спрямована на Південь, збігалася із намірами Мазепи щодо зміцнення його держави. Він був останній з гетьманів, якому ще вдавалося зберігати автономію Гетьманщини. І заради цього йшов на величезні жертви. Та коли цар захопився ідеєю здобути вихід до Балтійського моря, вступити у тяжке протиборство зі Швецією шляхи царя і гетьмана почали розходитися.
Мазепа підсвідомо відчував усі наслідки царських амбіцій для України.
мазепа та його доба
Європейськи освічена людинаінтелектуал Мазепа замолоду навчався у КиєвоМогилянській колегії, Краківській академії та Голландії — вивчав там артилерійську справу. Вільно розмовляв німецькою і польською, французькою і татарською мовами. Своєю витонченою латиною вразив французького дипломата Жана Балюза, процитувавши йому рядки з Горація “Eheu, fugaces labuntur anni” (“Швидкоплинні минають літа…”).
Гетьманмеценат жив культурним життям. За доби Мазепи розпочався розквіт українського бароко (тобто, “мазепинського”), яке чітко відбивало у собі національне піднесення свідомості народу Гетьманщини. Здавалося, що він майже одержимий будівництвом, бо на час його гетьманату припало найбільше видатних барочних споруд за всіх гетьманів. Тоді Софія Київська набула сучасного барочного вигляду, перебудовано було чимало церков, монастирів та соборів Києва, а також споруд у КиєвоПечерській лаврі. Не забував він і улюблений Батурин, столицю Гетьманщини, яка на початку ХVІІІ століття за своїми архітектурними принадами не поступалася іншим європейським столицям.
За дбанням Мазепи КиєвоМогилянський колегіум перетворився на академію, де навчалося понад дві тисячі студентів з України й Польщі, Сербії, Туреччини та Москви. Серед знаменитих випускників — Дмитро Ростовський (Туптало) і Стефан Яворський, Феофан Прокопович та інші видатні діячі тої доби.
У стінах Академії проводили наукові диспути, читали вipші, ставили драми, співав кращий у Києві академічний хор та грав оркестр. У такі дні били в дзвони, на майдані поблизу Академії юрмилися люди, грали вертепи та інтермедії. Це було справжне свято — в Україні вирувало культурне життя. Лише в самій Москві працювало понад 114 вихованців КиєвоМогилянської академії.
За доби Мазепи Україна стала справжнім духовним донором Росії!
Особисте життя? Він не мав його. Як лицар та людина своєї доби більшість часу проводив Мазепа у походах. Але посправжньому полюбити довелося вже літньою людиною. Про роман його життя з Мотрею Кочубей писали чимало — навіть геній Пушкіна осяяв цей сюжет! Восени 1704го закохався у неї до нестями господар малоросійського краю. Таки зчарував її цей вічний прихильник жіноцтва, Іван Степанович! У цій поемі були й ласкава українська ніч, романтичні зустрічі та жорстокість матері, врештірешт — втеча Мотрі до Мазепи. Майже шекспірівські пристрасті кипіли в Батурині той час. Та фінал був іншим, ніж у Пушкіна: повернулася вона додому. Збереглися й листи Мазепи до коханої. В кожному з них — усе тепло його кохання (“серденько моє, квіте мій рожаний”).
полтавська катастрофа
Отже, 28 жовтня 1708 року до шведського військового табору разом із Мазепою прибуло лише кілька тисяч козаків. Політичний крок Мазепи приголомшив усіх. Надто раптово опинився він по той бік, не попередивши суспільство Гетьманщини — народ та навіть казацьку верхівку, яка поділяла політичні погляди гетьмана та ще не встигла приєднатись до нього (Іван Скоропадський, Данило Апостол та інші). Широкий загал не підтримав свого гетьмана у такий скрутний час. Не встиг Мазепа й з універсалом, щоб пояснити свої дії.
Цим підступно скористався цар Петро, який хутко повів свою пропагандистську атаку проти гетьмана та переграв його. В хід ішла спочатку звичайна брехня, а потім — каральна акція — зруйнування Батурина, де містилися величезні запаси продовольства, фуражу і набоїв. Як завжди, знайшовся зрадник, який вказав на підземний хід у місто. 2 листопада 1708го російські вояки вдерлися у Батурин і перетворили це квітуче місто на пустелю. Знищили не тільки гарнізон міста, а й цивільне населення, разом з жінками та дітьми.
Батуринська різанина приголомшила Україну…
До Полтави шведи дійшли зморені й деморалізовані, але невдача спіткала шведів ще напередодні генеральної битви. Карл ХІІ отримав раптово подарунок до дня свого народження — кулю в ногу. Фатальний вплив цієї кулі відчули шведи вже на полі, коли шквальний вогонь російської артилерії вщент винищував шведські колони. Карл ще мав надію на перемогу, але фортуна відвернулася від нього.
З рештками непереможної колись армії разом зі шведським королем Мазепа добирався до турецького кордону. Там, у Бендерах, надали їм притулок.
пам’ять і пам’ятник
…Земля здригалася від грому, дощ не вщухав протягом доби — в інший світ відходив Іван Степанович Мазепа. Полтавська катастрофа вразила його. Увечері, 21 серпня 1709 року Мазепи не стало. В останню путь гетьмана проводив шведський король, іноземні дипломати й представники турецького султана, молдавського та волоського господарів. Мазепу клали у труну, а цар ще пропонував туркам за його видачу сотні тисяч червонців.
Сумна була доля мазепинців та їхніх родин. Вони поневірялися у Сибіру майже до смерті царя Петра. У Сибіру померла й Мотря Кочубей, куди добровільно пішла за своїм чоловіком. У Туреччині скінчив свій земний шлях Пилип Орлик, спадкоємець гетьмана.
За Полтавським тріумфом сталася прутська катастрофа царя Петра, коли він зі своїм військом потрапив в оточення турецькотатарського війська та ледь не потрапив у полон. Мабуть, нищівна поразка Петра й стала посмертним реваншем українського гетьмана. Та на царя чекала ще й страшна сімейна трагедія — страта власного сина.
Шведський король поклав свою шалену голову в Норвегії, біля Фредрікстена — у грудні 1718го. За даними балістичної експертизи, проведеної минулого століття, його вбили власні вояки, мабуть, щоб якось позбутися свого невгамовного монарха.
Росії її прибалтійські придбання коштували сотень тисяч загиблих і поранених, а також два мільйони риксдалерів, відшкодованих російською скарбницею Стокгольма.
…Час давно примирив колишніх ворогівсуперників. У центрі міста, заснованого Петром І “назло надменному соседу”, здіймається помпезна споруда Мідного вершника, оспіваного Пушкіним. На стокгольмській площі Кюнгстредсгорден бронзовий Карл XII вказує на Схід, звідки завдали нищівного удару по його величі.
Не забули й Мазепу. Нащадки вшановують пам’ять славетного гетьмана: нещодавно зійшов він на постамент у Полтаві на Соборному майдані. В урочистій церемонії відкриття пам’ятника Мазепі взяли участь Президент України Петро Порошенко та Патріарх Київський і всієї РусиУкраїни Філарет. Отже, Мазепа повернувся! Хай стане йому пам’ятником ще й КиєвоМогилянська академія, монастирі й церкви, та всі здобутки українського духовного відродження, що залишив він у спадок нам, вдячним нащадкам на славу Україні!
