Дуда знову «вляпався»

Йосип СТРУЦЮК
Польський президент знову безпідставно звинуватив українців. Ось його вердикт: “Злочин геноциду, здійснений тут українськими солдатами і поліцейськими на службі гітлерівського Третього рейху й українськими націоналістами, привів до знищення близько тисячі осіб польських мешканців Гути Пеняцької, а також євреїв і біженців з інших міст Волині і Поділля, яких вони ховали”.

Якби Дуда хоч трішки був компетентнішим, то повинен був би знати, що “на службі гітлерівського Третього рейху” коротке функціонування українських поліцейських було замінено значно тривалішим і вірнопідданішим служінням польських поліцейських німецьким окупантам.
У Гуті Пеняцькій події розгорталися за доволі передбачуваним сценарієм. Як відомо, у Польщі не один рік мусують тезу про винищення польської колонії Гута Пеняцька у лютому 1944 р. частиною української дивізії СС “Галичина”. Однак виявлені джерела в архівах України і Польщі свідчать про інше. Львівський дослідник Андрій Боляновський довів, що на той час тут не діяв жоден із куренів галицької дивізії. Щоправда, наприкінці лютого 1944 р. під цією польською колонією короткочасно дислокувався третій батальйон 4-го полку галицьких добровольців, який не підпорядковувався ні військам СС, ні дивізії. Він і справді брав участь у бою під колонією, але проти радянського загону Кундіуса, в складі якого діяла диверсійна група колишніх кримінальних злочинців. Зокрема у звіті начальникові Українського штабу партизанського руху Т. Строкачу про діяльність свого загону від травня 1943 р. до липня 1944 р.
Кундіус писав: “Літом 1943 року я нав’язав зв’язок з групою рецидивістів Н. Степана, пообіцявши йому, що його минуле — бандитизм — буде йому пробачено, якщо він буде працювати на користь нашої Батьківщини. Мені вдалося використати його в роботі… Забитий він мешканцем с. Малий Тростянець, що був добровольцем “СС” дивізії “Галичина” Найдою Йосипом”.
Далі у звіті Кундіус визнав, що наприкінці лютого 1944 р. його загін проводив бої проти українців “в районі села Гута Пеняцька”. Цей документ зберігається у Державному архіві Львівської області (Фонд П-183 — Група підпільних організацій Львівщини. — Опис 1. — Справа 107. — Аркуш 39-40, 64-65). Один зі свідків М. Хронов’ят під час виступу на засіданні Військової управи дивізії 7 березня 1944 р. так характеризував дії українського загону: “Хлопці наші відійшли, лишились тільки німці — окремий відділ, які спалили село” (Центральний державний архів громадських об’єднань України. Фонд 3971. — Опис 1. — Справа 7. — Аркуш 43).
В Архіві актів (колишній архів ЦК ПОРП) у Варшаві є оригінальне повідомлення міністра польського еміграційного уряду в Лондоні В. Баначека, в якому чітко зазначено: “24 лютого 1944 р. підрозділ німецької таємної польової поліції пройшов поблизу Гути Пеняцької, і місцеве населення, вважаючи, що це український загін, почало обстрілювати підрозділ. Як результат, було вбито 6-8 німців. 27 лютого у відплату каральний підрозділ таємної польової поліції увірвався до Гути Пеняцької і повністю знищив село й приблизно 500 осіб були вбиті” (AAN. — Ministerstwo Spraw Wewn, Wydziaй загін, поча- Sprawozdanie sytuacyjne Nr. 15/1944. — S. 24) Отже, у цьому польському документі чітко вказано, що польське населення Гути Пеняцької винищила німецька поліція, а провокатором подій стали радянські партизани, що здійснювали диверсії в німецькому тилу, готуючи ґрунт до штурму Червоною армією великого німецького гарнізону Тернополя.
Чимало польських так званих “дослідників” приписували відповідальність за винищення Гути Пеняцької підрозділам дивізії військ СС “Галичина”. За твердженням українського науковця Андрія Боляновського, в той час там не діяв жоден із куренів цієї дивізії.
Згідно з документами польського Архіву новітніх актів, село спалив підрозділ німецької таємної польової поліції (ГФП). Добре відомо, що Гута Пеняцька була опорною базою польського підпілля, що тісно співпрацювало з радянським, яке провело декілька операцій проти німців. У відповідь німці й стерли з лиця землі цю базу.
Проте є й інші доволі цікаві факти. Зокрема доктор Мирослав Драган із Польського історичного товариства в США вважає, що трагедію в Гуті Пеняцькій значно перебільшено. На його думку, в лютому 1944-го в цій місцевості загинуло приблизно 10 поранених ковпаківців. Вони згоріли у хатах поляків, які самі ж їх і підпалили, щоб уникнути покарання німців. Дослідник називає також загибель 10 поляків, яких вбили німці за те, що перетворили село у “польсько-радянську фортецю” та займались терором у навколишніх селах. Драган наводить документ, який роками приховували польські державні історики, — телеграму військового звіту № 515, переданого в березні 1944 р. по радіо командою Польського Підпілля у Варшаві польському уряду в Лондоні. У документі йдеться про те, що відділи СС “Галичина” фактично протидіяли німцям у нищенні польського населення. Не варто забувати, що ті відділи лише формувалася.
І тут виникає ще одне питання: чому досі в Гуті Пеняцькій польські пошуковці не провели жодних розкопок, аби виявити бодай приблизну кількість жертв. Мабуть, вони переконані, що небагато знайдуть?
До того ж варто нагадати, що після подій у Гуті Пеняцькій польське підпілля провело кілька своїх акцій проти українських сіл, де протягом чотирьох днів у 14 населених пунктах знищили понад 1,5 тис. українців.
Прикро, що радники президента про це нічого не знали. Прикро, але не дивно, бо вони споконвіку засліплені великодержавним шовінізмом.
За словами президента Польщі, обов’язок сучасних поляків — “не забувати про злочини у Гуті Пеняцькій, пам’ятати і робити висновки”.
То — правда.
Як і правда те, що не треба kłamać, цебто брехати.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment