Легендарні рухівці

Анатолій КОВАЛЬЧУК
На цих світлинах ви бачите учасників Установчого зїзду НРУ в конференц-залі Політехнічного інституту в Києві 8—9 вересня. Вихід на політичну авансцену восени 1989 року масового патріотичного формування став історичною подією не тільки всеукраїнського, а й європейського масштабу.

РУХ зародився за умов, коли комуністична влада вже похитнулася і тріщала по швах, але, підперта “керівною роллю” і могутнім репресивним апаратом (міліція, КГБ з його численною агентурою, прокуратура, суди, тюрми й концтабори), ще трималася. Культурно-духовна сфера суспільства перебувала під тотальним, хоч і послабленим ідеологічним контролем і пресингом комуністів.
Могутній дух патріотизму все більше оволодівав українцями.
Почали створюватися напівлегальні, непідконтрольні компартії громадські об’єднання з метою досягнення спільних, переважно гуманітарних цілей, загострення уваги суспільства на багатьох нерозв’язаних проблемах — правозахисних, екологічних, культурно-духовних, історичної пам’яті, мовної. Одним із перших восени 1987 р. у Києві був створений Український культурологічний клуб (УКК). Українська гельсінська група, розгромлена владою наприкінці 1970-х, відновила свою діяльність і в липні 1988 р. трансформувалася в Українську гельсінську спілку. Декларація принципів УГС нагадувала програму партії, опозиційної до чинної влади. При київському Будинку вчених почав діяти українознавчий клуб “Спадщина”. По всій Україні створювали численні екологічні об’єднання, найвідомішим з яких стала асоціація “Зелений світ”. У лютому 1989 р. були створені товариства української мови ім. Т. Шевченка і “Меморіал” ім. В. Стуса. Але лідери громадських об’єднань усвідомлювали потребу створити єдину масову всеукраїнську організацію, яка б стала вагомим чинником суспільно-політичних процесів в Україні. У прибалтійських республіках такі організації вже діяли.
23 листопада 1988 р. разом з членами клубу “Спадщина” я побував у Будинку письменників на зібранні, на якому було сформовано ініціативну групу зі створення масової всеукраїнської організації. Пам’ятаю дискусію щодо її назви. Дехто пропонував, за прикладом прибалтів, назвати її Народним фронтом. Врешті всі присутні згодилися з доцільністю назви Народний рух України за перебудову.
16 лютого 1989 р. газета “Літературна Україна”, орган Спілки письменників України, надрукувала проекти Програми і Статуту новоствореної громадсько-політичної організації. Слова “за перебудову” в її назві були тільки політичним камуфляжем, щоб зайвий раз не дратувати бундючних “компартійних індиків”. Публікація цих документів викликала великий суспільний резонанс. У містах і селах України за участю людей з активною громадською позицією почали створювати групи прихильників РУХу.
Створений 8—10 вересня 1989 року Народний Рух за перебудову став першою масовою всеукраїнською організацію, яка об’єднала найактивніших, найпатріотичніших, найморальніших представників нашого народу на засадах економічного, соціального й духовного відродження Батьківщини. Нашою найголовнішою метою було проголошення національної державності. РУХ пробуджував патріотичний дух мільйонів українців, вселяв віру в можливість спільними зусиллями мирно досягти споконвічної мети нашого народу — створення Вільної, Соборної, демократичної, могутньої, заможної України.
На виборах, що відбулися в березні 1990 року, багато представників РУХу стали народними депутатами рад усіх рівнів. У Верховній Раді України депутати-демократи створили Народну Раду, опозиційну до комуністичної депутатської більшості.
Завдяки десяткам тисяч рішуче налаштованих на перемогу людей, мобілізованих Рухом, що зібралися 24 серпня 1991 р. біля ВР найвищий представницький і єдиний законодавчий орган України конституційною більшістю голосів ухвалив Акт проголошення незалежності України. Згодом рухівські активісти взяли активну участь у масованій тримісячній агітаційній кампанії задля отримання максимально високого позитивного результату Все­українського референдуму, що відбувся 1 грудня 1991 р. Після оголошення тріумфальних результатів референдуму вже ніхто у світі не мав підстав сумніватися у правомірності відновлення на віки-вічні Самостійної Соборної Української держави.
У цьому — найголовніша історична роль Народного руху України. Його заслуга у здобутті незалежності Батьківщини безсумнівна і безперечна.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment