Петлюра вийшов на екран

Едуард ОВЧАРЕНКО
У національний кінопрокат вийшов український історикобіографічний фільм “Таємний щоденник Симона Петлюри” режисера Олеся Янчука за сценарієм Михайла Шаєвича.
Сюжет стрічки охоплює період життя Симона Петлюри, головного отамана військ Української Народної Республіки, одного з лідерів Директорії УНР, коли той перебував в еміграції в Парижі, до дня, коли його вбив Самуїл Шварцбард. Історія розповідає не лише про план знищення Петлюри, а й про останні дні його життя. Також показаний короткий період УНР, коли Україна здобула незалежність, та не змогла її захистити від російського окупанта.
Михайло Шаєвич, Олександр Шевченко та Олесь Янчук упродовж шести років працювали над сценарієм фільму. Історичним консультантом виступив Володимир Сергійчук. Зйомки розпочалися наприкінці лютого 2017 року в Києві. У червні цього ж року окремі епізоди стрічки знімали у Львові, зокрема в одній із зал апеляційного господарського суду та палаці Потоцьких. У широкий прокат фільм вийшов 5 вересня. Напередодні всеукраїнської прем’єри творці картини зустрілися з представниками ЗМІ, розповіли про роботу над стрічкою
Лесь Янчук, режисерпостановник, продюсер, одразу зазначив, що фільм покажуть практично в усіх областях України, зокрема й Донецькій (Маріуполі, Слов’янську та Бахмуті). Назагал це буде 155 кінотеатрів, з них 20 кінотеатрів у Києві, 6 у Харкові, 5 у Львові, 4 у Чернівцях.
“Від мами, вчителя історії, — розповів режисер Янчук, — я перейняв захоплення історією на генетичному рівні. Усі мої фільми присвячені історії України.
Десять років тому мій фільм “Владика Андрей” запросили для участі в українській програмі Каннського фестивалю. Я перед тим ніколи не був у Франції. Летів у Ніццу через Париж, друзі запропонували провести екскурсію містом. На вулиці Росін, де розташований ресторан “Шатьєбульйон”, ми стояли на місці вбивства Симона Петлюри. Я надзвичайно емоційно пережив цю подію у своїй уяві. А через півроку мене запросили до Парижа на ще один фестиваль із моїм фільмом “Голод 1933”. Я знову пішов на цю вулицю і відчув, що мене почала притягувати ця тема.
Почав цікавитися українською еміграцією. Потім виникла ідея зробити фільм про короткий період УНР і про очільника Симона Петлюру. Коли Петлюра перебував в еміграції, то був немов прем’єрміністром в екзилі. Багато хто з українських вигнанців вірив, що вони ще повернуться в Україну, яка стане незалежною. Після знищення Петлюри всі зрозуміли, що ніхто і нікуди не повернеться.
Звичайно, маємо багато причин поразки УНР. Антанта фактично не підтримала визвольної боротьби українців. Країна була знекровлена і вкрай втомлена від війни. З початком окупації України більшовицькою Росією відбувалася масова еміграція, багато людей виїхало в Європу, США, Канаду, Австралію. Єдиний фронт руйнували конфлікти між Винниченком і Петлюрою. Винниченко дотримувався соціалістичних і ліберальних поглядів. Він вважав, що нам не потрібна потужна армія. Згадаймо історію чотирирічної давнини, коли у нас теж практично не було армії, чим віроломно скористався північний сусід”.
Олесь Янчук, розповідаючи про деякі моменти роботи над фільмом, зауважив, що не любить, коли актори грають.
“Люблю, коли вони проживають свою роль. У нашій картині знімалося 20 народних артистів України, і всі вони проходили проби. І не тому, що я їм не довіряв. Просто хотів переконатися, що це їхні ролі.
Стрічку вже запросили на один міжнародний фестиваль. Подали заявки на участь ще у кількох фестивалях.
Допомогу в зйомках фільму надало світове українство. Це наш четвертий спільний проект з Українським конгресовим комітетом Америки. Отож природно, що прем’єри заплановані і в Північній Америці. Також фільм демонструватиметься в Австралії, оскільки українська громадськість цієї країни теж фінансово підтримала створення цієї стрічки. Маємо пропозиції на показ в Австрії”.
Володимир Сергійчук, головний історичний консультант, професор, детальніше зупинився на характеристиці головного героя фільму і тих обставин, у яких він жив:
— Останні тридцять років Петлюра для мене — найбільший український державник ХХ століття. Саме тоді відкрили секретні архіви, і я побачив документи про розформування Петлюрою військової частини за те, що вчинила єврейські погроми в Бердичеві, також відозви до війська, де він закликав не безчинствувати. Зрозумів, настільки це гуманістична людина, яка ставилася з повагою до всіх народів.
З іншому боку, це державник, який знав, що без власної національної армії не буде української держави. Він творив цю армію, допомагав творити державність сусідам. Коли 1917 року Тимчасовий уряд розпорядився розігнати фінський парламент, бо фіни вимагали самостійності, то Петлюра як голова Українського військового комітету заборонив українізованим частинам Північного фронту і кораблів Балтійського флоту штурмувати цей парламент. Завдяки його політичній волі фіни змогли продовжувати розбудову державності.
Симон Петлюра до кінця був зі своїм народом, зі своєю армією. Він не втік у важкі хвилини.
Сергій Фролов, актор, виконавець ролі Симона Петлюри:
— На знімальному майданчику зустрів народних артистів України Богдана Бенюка та Євгена Нищука, багато чого навчився в них, за що їм надзвичайно вдячний.
Передивився, як образ Петлюри втілювали на екрані, починаючи з 1924 року. У всіх стрічках цей образ подавався як агресивний. Я ж прагнув зробити його поіншому. Відштовхнувся від навчання Петлюри в семінарії, намагався подивитися на нього як сім’янина, люблячого батька. Вклав у персонаж власні риси характеру.
Ірма Вітовська, актриса, виконавиця ролі Ольги Петлюри:
— Якщо в інших персонажів були визначені прототипи, то мені і Вікторії Янчук (Леся Петлюра) відводилася місія створити родину головного героя. Про мого персонажа відомо дуже мало. При створенні характеру Ольги для мене визначальною стала сцена, коли Муравйов приходить у Київ. Згадала Майдан, тітошук, що стояли у дворах. У мене тоді теж була мала дитина. Як актриса, я намагалася віддзеркалити свій страх, який пережила в той час. Власне, моя героїня має право на слабкість.
Ольга Петлюра на вісімнадцять років пережила свою доньку. Ці роки не показані у фільмі, але, напевне, це були найжахливіші роки її життя. Тому я вирішила зробити свою героїню більш чуттєвою в ті періоди, коли вона ще жила повноцінним життям.
— Дуже прикметно, — підсумував Сергій Неретін, перший заступник Голови Держкіно України, — що стрічка виходить до 90річчя Кіностудії імені Олександра Довженка. Цей фільм — новий відлік у житті кіностудії, в якої довгий час не було великих проектів. Зараз розробляється програма комплексної підтримки всіх державних кіностудій. Цей проект віщує відродження принаймні однієї державної кіностудії, яка була колискою всього українського кінематографа.
Головна місія історичних фільмів — повертати глядачів до наших історичних постатей. 2018 року вже вийшло кілька фільмів, присвячених таким особистостям. Сподіваюсь, що після виходу цього фільму в прокат більше людей цікавитимуться, ким був Симон Петлюра.
Олесь Янчук у своїх фільмах не вперше береться за висвітлення білих плям української історії. Це було дуже важливим для творців “Таємного…” і в цьому фільмі. Протягом багатьох десятиліть совєцька влада намагалася затаврувати Симона Петлюру, постать якого стала символом кровожерного націоналізму. Автори об’їздили з фільмом 5 українських міст і переконалися: більшість людей, особливо молодь, дуже погано знають історію. Найважче змінити людську свідомість. Це вони і намагаються зараз виправити.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment