Причинки до перекладу з польської

Люда БУБЛИК,
перекладач з польської

Багато наукових праць написано в галузі перекладознавства. Здавалось би, що тут такого — слово іноземною мовою перекласти рідним, а якщо не знайдеться ідеального відповідника, подати споріднене, найближчий синонім, врешті, передати описово. Та коли сідаєш до верстату, разпораз виникають питання, на які не знаходиш єдино правильної відповіди. Буває, що її взагалі не існує в мові. Але про проблеми адекватности перекладу поговоримо іншим разом. Зараз — про те, як незнання рідної мови впливає на ускладнення чи й унеможливлення перекладу або вивчення української мови іноземцями (читай: також іншомовними українцями).

Переклад географічних назв
Одним із каменів спотикання для перекладача є відтворення назв населених пунктів, водойм, гір і регіонів. Наскільки це складна проблема, можна судити з того факту, що при підготовці до підписання договору про малий прикордонний рух із Польщею, чи не найбільше суперечностей і дискусій викликало саме передання назв населених пунктів, що знаходяться по обидва боки кордону на території, охопленій дією договору.
На лінію вогню виходять багатостраждальні Rzeszуw і Przemyњl. Попри те, що у довідниках повсюдно зазначено: Ряшів, Перемишль, Холм, Сандомир, Грубешів, Краків…, — чого тільки не зустрінеш на вебсторінках фірм, що готують наших абітурієнтів до вступу до тамтешніх вищих шкіл, а навіть на дороговказах в Україні на під’їздах до кордону з РП: Жешув, Пшемисль (Пшемишль), Хелм… І питання тут, мабуть, не в незнанні української мови (хоча це — насамперед!), а у повній відсутності патріотизму, хоч як би дивно таке звучало в цьому контексті. Адже Перемишль, Холм, Ряшів і Грубешів від початку свого існування були українськими містами. Історія склалася так, як склалася, і тепер вони перебувають на території Польщі. Поляки удомашнили їхні українські назви і вживають їх у питоменній польській традиції. Так само, як попольськи на Львів кажуть Львув, на Київ — Кіюв, на Городок — Ґрудек. Чи це означає, що перекладаючи текст польського автора, ці назви, ми повинні писати ось так: Львув, Кіюв, Ґрудек? Адже оригінал було створено польською мовою. Звичайно, таке не спаде нам на думку. То чому ж ми не дотримуємося послідовности, пишучи Жешув і Хелм замість правильного Ряшів і Холм?
Нас не коробить, коли говоримо Париж, хоча носії мови називають свою столицю Парі; кажемо Пекін, хоча насправді це місто в оригіналі звучить ближче до Пейджін. Ті ж поляки говорять Ліпск, Кольонія, Вільно (Ляйпциґ, Кельн, Вільнюс), бо так ближче до їхньої традиції, а ми боїмося сказати Ряшів, Холм і Грубешів.
Доводилося дискутувати з польськими мовознавцями щодо передавання польською мовою українських географічних назв. Головною метою цих дискусій було — зрозуміти засади витворення того чи того варіянту нашої назви. Чулося багато цікавих, інколи смішних і просто дурних пояснень, чому польською пишеться Донєцк, Днєпропєтровск, Днєпр і Днєстр, в Донбасє і таке інше. Однак висновок, поданий польським мовознавцем Ґжеґожем Яґодзінським, став логічним, цілком обґрунтованим підсумком багатолітнього обміну думок із польськими науковцями. Ґ. Яґодзінський сказав: “Слово, переходячи з однієї мови в іншу, перестає жити за законами тієї мови, з якої воно прийшло, а починає функціонувати за правилами мови, яка його прийняла”. Ця засада видається найвагомішим арґументом для того, щоб перестати хвилюватися, як наш переклад сприймуть носії мови, з якої ми перекладаємо, а почати турбуватися про те, щоб воно правильно й органічно звучало нашою рідною мовою. Але для цього треба любити свою мову.

Переклад імен та прізвищ
Поляки не бояться і не соромляться одну з найбільших вулиць своєї столиці назвати іменем Єжеґо Вашинґтона (Jerzy Washyngton), сполонізувавши і його ім’я, і навіть прізвище; французького короля Henri III Valois іменувати Генриком Валезієм (Henryk III Walezy); ополячити всіх Овідіїв з Гораціями (Owidiusz, Horacy, Wergiliusz)… Ми, натомість, починаємо вигадувати правила, за якими нібито імена та прізвища визначних постатей, які вже твердо запам’яталися в історії, слід перекладати так, як це вже вклалося роками, а ті, що не настільки відомі, — так, як вони звучать в ориґіналі. Є питання: а хто визначатиме рівень їхньої відомости? Чи це не уклін на схід? Адже протягом періоду совєтського поневолення в Україні не перекладалося того, що вже існувало в російському перекладі. Це був закон! А російською, звичайно, починали перекладати класиків. Тому донині маємо Гьоте замість Ґете, Хемінгуея замість Гемінґвая, Фрейда замість Фройда, зрештою й Лейпциг замість Ляйпциґа.
Повертаючись до відомих історичних постатей, ми цілком природно говоримо про Папу Римського Івана Павла ІІ і Якова Собеського. Однак за жодних умов не маємо права сина останнього, що став польським королем, “обізвати” Іваном ІІІ Собеським — можемо тільки Ян! Чому? Відкриймо ту ж Вікіпедію на сторінці Jan III Sobieski. Ця ж стаття в англійській мовній версії називатиметься John III Sobieski, у французькій — Jean III Sobieski, в німецькій — Johann III Sobieski. Бо це нормально, це природньо. І тільки поукраїнськи король буде Яном ІІІ Собеським, подекуди навіть Собєським (www.istpravda.com.ua). Чому ми не перекладаємо нормально українською імен спільного давньослов’янського походження: чому пишемо Анджей, Павел і Пйотр? Чому не приймаємо до української мови географічних назв так, як би це було природніше чути і писати для нас?

Невживання родового відмінка
при запереченні
Перше враження, що колись почало складатися, тепер, на жаль, переросло у тверде переконання: у школі НЕ ВЧАТЬ, що при запереченні обов’язково мусить вживатися родовий відмінок. Наприклад, не маю чобіт (адже ми не скажемо: не маю чоботи!), не люблю борщу (неправильно говорити: не люблю борщ!), у мене немає сина, у мене немає дочки, у мене немає брата, у мене немає сестри… То чому ж повсюдно чуємо: “я не люблю французькі пісні”, “ти не вмієш вишивати квіти”, “він не хоче чути цю маячню”, “ми не планували купувати будинок” і так до безконечности.
Вперше з самою наявністю цієї проблеми зіткнення відбулося на лекціях української мови для іноземних громадян Львівського національного університету ім. Івана Франка. У процесі навчання іноземців, для яких українська мова цілковито чужа, вони ніколи раніше, можливо, навіть не чули її, а тут приїхали і протягом року повинні вивчити так, щоб уже наступного академічного року слухати нею лекції в університеті, робити конспекти і складати іспити. Пояснюєш, закріплюєш і перевіряєш знання правила про вживання родового відмінка при запереченні. А наступного дня вони приходять до тебе з питанням: “А чому сусідка в гуртожитку сказала “я не люблю арабську мову” або “я не сприймаю азійську кухню”?” І що маєш відповісти на це?
“Водій таксі Шкода Фабія, не врахувавши погодні умови, не встиг загальмувати авто” [Espreso.tv]. У цьому реченні дві проблеми. Перша — невживання родового відмінка при запереченні. Друга — зі словом авто. Слово “авто” має кілька значень. Розгляньмо основне — це слово означає те ж, що й автомобіль. Українська мова спокійно прийняла й узаконила відмінювання слова пальто (в пальті, без пальта, з пальтом), бо це органічно лягає на нашу вимову, розуміння і звучання. У розмовному стилі повсюдно чуємо: ходжу по квартирі в бігудях, люблю грати на піаніні, на роботу їздимо метром. І це нормально, тому що ці слова ввійшли в нашу мову, не маючи українського відповідника (можна сперечатися про метро — видається цілком відповідним рідний термін підземка, який використовують українці поза кордонами), одомашнилися і набули українських ознак. Тому й відмінюються за загальними правилами.
Настільки розповсюджене авто вже давно мало б зукраїнізуватися. І було б цілком органічним, якби воно у значенні автомобіль вживалося з наголосом на перший склад: авто. Бо ж в інших значеннях цього слова ми його наголошуємо саме так (автопарк, автоперегони, автомайстерня)! То чому ж у цьому випадку наголос змінив своє місце? І тоді ми мали би: у мене нема авта, приїдемо до вас автом, в авті у спеку важко дихати…
Зрештою, наступне значення авто як частини складних слів, ми вже зачепили: автовокзал, автогараж, автопробіг, — тобто, ті складні слова, які пов’язані зі словом авто у значенні автомобіль. Ще два значення складової авто — перша частина складних слів, що відповідає слову автоматичний, самохідний: автовага, автозварювання, автовагон, автоплуг. І останнє — перша частина складних слів іншомовного походження, що відповідає словам свій, власний або основі само: автогравюра, автопортрет, автогіпноз. То звідки в українській мові взялися: аутоагресія, аутоімунний гепатит, аутодонорство, аутотрансплантація, аутотренінг, аутопсія, аутизм, аутогенний? Адже в кожному з цих випадків ідеться про процес, стан і т. д., звернений на себе самого. При цьому науковці тут же пояснюють: “Слово “аутогенне” грецького походження: “аутос” — сам і “генос” — що народжує: сам себе породжує”. То як же Словник української мови в 11 томах, який наполягає, що мало б бути авто (1970, т. 1, С. 10).
Для української мови невластиве зіяння, себто, збіг двох голосних. Тому аутизм, аутотренінг і т. п. — чуже для української мови не лише за походженням, але й за звучанням. Для того, щоб уникнути такого зіяння, у деяких випадках другий голосний йотується: діяспора, проєкт, президія (але вже невідомо чому — президіум, а не президіюм, як би мало бути). В інших випадках [у] нескладотворче (бо ж знаємо з першого класу — у слові стільки складів, скільки голосних) передається буквою в. Саме тому мало б бути: автизм, автоген, автотренінг… У нинішніх словниках (попри те, що майже всі вони були складені на підставі зросійщеного правлпису 1933 року) збережено випадки, де [у] нескладотворче передається буквою в: космонавт, лаври, плавні… То ж логічно повинно бути скавт, а не скаут; павза, а не пауза. Але годі дошукуватися логіки.
Так само, як немає логіки у випадку з родиною слів від давньослов’янського кореня імать (брати). Ми маємо затверджені у словнику: займатися, зайнятий, зайнятість, виймати, вийняти, приймати, переймати. А куди поділося –й у словах заняття, виняток? Це ж спільнокореневі слова!
До цієї ж категорії відсутности логіки відноситься спрощення у групі приголосних ст. Як пам’ятаємо зі школи, спрощення відбувається у наступних групах приголосних: стн => сн, стл => сл, здн => зн, здл => зл. Але не буває спрощення у групі приголосних –с. То чому ж ми маємо мистецтво, мистецький, але митець?
Якщо вже зачепили “у”, то тут є про що поговорити. Останнім часом у масмедія — справжній бум повсюдної заміни в на у. Причини не шукай! Наші медія, на жаль, люблять щось підхопити, не заглиблюючись у суть чи значення слова, і почати його відмінювати направо і наліво, вздовж і впоперек. Якот колись вхопилися до слова наразі і почали його тицяти всюди, підміняючи ним слово зараз, тоді як насправді слово наразі означає поки що. От і вийшло: Наразі комісія займається вивченням причини аварії. А чим же вона займатиметься потім, якщо й була створена спеціяльно для з’ясування цих причин?
Тепер же не лише журналісти, але й, на жаль, деякі мовознавці вирішили, що у всіх випадках в можна замінити на у: уживати, упрівати, усиновлювати, удочеряти, — ще якось сприймаються. Але: усихати, усипати, увічливий, убирати, устигати, увозити, угадати… — це вже якою мовою? А цими словамипокручами рясніють журналістські матеріяли, ба навіть наукові статті.

Інші нюанси перекладу
Поякому ми говоримо? Тут ідеться про те, що в українській мові слід розрізняти питання до прислівників як? (високо, швидко, голосно, широко) і питання поякому?: помоєму, повашому, тому і поукраїнському, побатьківському. До цього ж розділу можна віднести питання Котра година? (не яка?), У котрій кімнаті ти живеш? — У десятій; У якій кімнаті ти живеш? — У великій і світлій.

І ще про патріотизм
Українці часто (це проглядається в різних інтерв’ю, наукових статтях чи й просто дописах на Фейсбуці) при потребі висловитися про двосторонні взаємини, говорять “польськоукраїнський”: співпраця, договір, кордон чи союз. Щоб усвідомити вагу проблеми, варто з прикрістю зазначити, що так пише на своїй сторінці в ФБ Надзвичайний і повноважний посол України в Республіці Польща, так навіть називається в українській версії ПольськоУкраїнська господарська палата, ПольськоУкраїнський гадяцький договір; Виклики польськоукраїнського діалогу (Патріярхат); radiosvoboda.org, zik.ua, vholos.ua, dt.ua пишуть про польськоукраїнські відносини. Натомість, беремося стверджувати, що жоден поляк не сказав би ukraiсskopolska wspуіpraca чи relacje чи stowarzyszenie. Йому б таке навіть не спало на думку. Поляки (і не лише) завжди на першому місці поставлять свою націю, свою державу.
Професор Олександра Сербенська якось у розмові згадала, що при третьому поділі Польщі (1795) хтось сказав, мовляв, “Польща ніколи не зникне з мапи світу, бо поляки мають її в серці”. Ми ж, українці, ще не витворена нація, ми шарпаємося з боку в бік у пошуках своєї ідентичности. І частогусто замість утвердження своїх правил, норм, засад, насамперед мовних, хапаємося за чуже, намагаючись прийняти його за ідеал. Приклади? Будь ласка! З найпростіших. Спікер замість речника; дедлайн замість реченця; юзер замість користувача і чізкейк замість сирника! Загальновживане сьогодні слово чтиво: кримінальне, вечірнє, цікаве… Навіть ціла електронна бібліотека так називається: chtyvo.org.ua. А звідки таке слово взялося? Адже в нашій мові є споріднені питво, шитво, литво. Природньо, мало б бути читво. Далі — ще гірше. Всеукраїнський фестиваль “Книжкова Буча”, номінація “Краща дитяча книга”; краща українська музика; краща цінова пропозиція; кращий фільм року; кращий державний службовець і кращий двірник Львова… Згідно з правилами, якщо є вищий, довший, грубший, ніжніший, кращий, то мусить бути порівняння — ніж інший: вищий за мене, довший від Дніпра, ніжніша за шовк, відповідно — кращий ніж хтось інший. Якщо ж ми вибираємо лідера, то тоді тільки і виключно: найкраща книга, найнижча (а ніяк не найдешевша) ціна, найкраща музика… І найкращий переклад, чого сердечно бажаю всім колегам по цеху.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment