До портрета Івана Ющука

Те, що нам судилося, — від Бога!
Із Іваном Ющуком ми близькі ще з 1953 р. — були однокурсниками української філології Львівського університету. Через рік журналістику відділили, але й далі деякі курси читали спільно. Якось склалося, що були приязними, симпатизували один одному.
Потім довго не бачилися.
Тепер знову перегукуємося — часом листовно, але більше через Інтернет. Ділимося книгами. Зокрема рік тому Іван відгукнувся у газеті “Слово Просвіти” схвальною рецензією на мою книгу малих новел і притч “У Бога за пазухою” — це з часів повоєнних в Західній Україні, коли ще тривала жертовна боротьба за Українську Державність, — а як же діти, як школа? Близька Іванові тема, бо й сам пережив ті непрості часи…
До ювілею маю для Івана подарунок, який нагадає йому Львів — книга “Коливо”. Це розповіді про письменників, художників, композиторів, акторів, яких уже немає між нами.
Вітаю тебе, мій добрий друже Іване, цим ось віршем.

Спроба творення
Моєму другові зі студентських літ
відомому мовознавцеві Іванові Ющуку

Що неслава — над полями дим,
Слава — понад світом позолота:
Я прибивсь до гурту — йти за Ним,
Бо ж така до дива заохота!

І уже таємна правота
Виграє під вітром, наче грива,
І уже до сонця виліта
Віра у можливе й неможливе.

І уже сія понад межу
Небом подарована спромога:
Він сказав — а я перекажу:
Те, що вам судилося, — від Бога!

Я кажу кривому: “Встань і йди!”
Я кажу сліпому: “Встань, ти зрячий!”
На весіллі черпаю води
З джерела, — а то вино у чаші!

Дивно — бо розхмарилась пітьма,
Рідна хата зодяглася в клечень:
Я ж іще невірний, як Фома,
Я іще не помину трьох зречень.

Я лиш призвичаююсь до гри
У високе, як небесні брами,
Та уже із Божих уст: “Твори!”
Слово, мову — власними устами!

Я прошусь: “Це Божа правота,
Це Твої закони та скрижалі!”
Та уже із горла пророста
Крик чи пісня, горді та зухвалі.

Дивно — тільки постраху нема,
Славно як — Ти віруєш у мене!..
І вже я впрягаюсь до ярма —
На усе життя моє тружденне!

І душа світліє, далебі,
І моя зоря крізь хмари блима —
Наче я бажаю сам собі:
Будь щасливий! —
гасло нездійсниме…

Микола ПЕТРЕНКО,
м. Львів

Світовий рекорд Івана Ющука
Ледве почувши, він запротестував:
— Це неможливо!
— Може, просто ніхто не пробував, — спокійно відповів я.
Ідея була красивою і такою ж мірою нахабною.
Не знаю, чи є менш надійне підґрунтя для серйозної справи.
Варто було Іванові Пилиповичу сказати своє “ні” категоричніше, й моя піщана хатка розсипалась би.
Йшов 1990 рік. У країні прокидавсь інтерес до української мови. Гості, що потяглись у наші краї, старанно вимовляли українські слова. Ми вдячно усміхались, але рідної мови ставало шкода.
Ось і придумалося видати підручник. У вигляді вкладки в “Однокласник”.
— На восьми журнальних сторінках? — опирався професор.
Я ж розумів: якщо не зробить Ющук — не зробить ніхто.
“Українська мова для початківців” вийшла у жовтневому випуску. Майже чотиритисячним накладом. Найкоротший у світі мовний посібник. Щоправда, книга Гіннеса рекорд Івана Ющука проґавила.
Проте — це її проблеми.

Сергій ЧИРКОВ

Подвижник
Такі люди, як Іван Ющук, у нас буквально на вагу золота. По-перше, першорядний знавець мови, незаперечний авторитет у всіх мовних питаннях. Талановитий педагог, який приохотив до вивчення нашого слова, зацікавив рідномов’ям багато молодих людей. А яка масова аудиторія з глибокою цікавістю (і практичною користю) слухала його, коли він вів авторську передачу, присвячену мовним таємницям, що була на каналі “Культура” Українського радіо. Шкода, що нині немає цієї передачі, — Ющук мав широку аудиторію. І ці уроки державної мови від Ющука годі переоцінити. Хоч як парадоксально, але ситуація з українською саме в незалежній Україні не перестає бути загрозливою. Вона не тільки глибоко ненормальна, вона відзначається тотальним наступом російської на українську, брутальним потоптанням усіх національних цінностей. Безнаціональна влада нашої держави абсолютно глуха до всіх тих гуманітарних питань, що й складають основу буття повноцінної нації. Жоден із високопоставлених достойників не може гнівно повторити резонне запитання Черчилля: “То за що ж ми воюємо?!” І це — в час такого напруженого нашого протистояння “русскому миру”!
Постать Івана Ющука сьогодні виразно бачиться поряд із такими подвижниками рідного слова, як Ірина Фаріон, Павло Гриценко, Лариса Масенко, Дмитро Павличко, Павло Мовчан, Олександр Пономарів, Дмитро Пилипчук, Любов Голота. На жаль, їх мало. І щось не видно молодих енергійних людей, що так само присвятилися б утвердженню нашої мови, боротьбі за піднесення її соціального престижу.
Окрема тема для розмови про “труди і дні” Івана Ющука — його перекладацтво, в котрому виразно помітно його симпатії до балканських літератур. Я особливо вдячний йому за переклад грандіозного роману Меші Селімовича “Фортеця”, що, на моє глибоке переконання, належить до найкращих творів усієї європейської літератури другої половини XX століття. Характерно, що перекладач Ющук спинив свою увагу саме на цьому творі, вибравши його для українськомовної інтерпретації.
З великим захопленням і подивом думаєш про цього архіскромного і роботящого, мов бджола, чоловіка. І розумієш, наскільки біднішими ми були б без нього.

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ

Замість телеграм
Пан Іван був моїм викладачем в університеті. Чудова людина! Надзвичайно грамотний, чуйний і талановитий педагог! Міцного йому здоров’я та довгих років життя!

Злата БІНЕВИЧ

Завжди відчував до нього щиру симпатію, ба навіть більше, ніж симпатію. Блискучий розум, ґрунтовні знання, безкорислива любов до України, мила, м’яка делікатність й очевидна незрадливість обраному шляху. Вірилось його кожному слову. Як його не любити? Їх, таких людей, було і є нині мало. Як їх не вистачає, просто душа розривається.

Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ

Просто — дякую! Від себе і від своїх учнів. Ми навчаємося за Вашими книгами, Іване Пилиповичу! Многая літа!

Світлана КОРЖЕНІВСЬКА

Добре пам’ятаю пана Ющука по Товариству української мови ім. Т. Шевченка ще в кінці “совка”. Він був членом Правління. Як член Головної Ради, міг відвідувати його засідання. Запальний, безкомпромісний, принциповий…
З роси й води ювіляру!

Валерій СТЕПАНЕНКО

Тільки його “Практикум з української мови” настільна книга для людей, які справді хочуть знати українську. Для мене честь мати Івана Пилиповича серед друзів на ФБ.

Ольга КАРПЕНКО

Захоплююсь Іваном Пилиповичем дуже давно… Ще з часу, коли я очолював підрозділ мовної політики в Мінкультури, і ми працювали групою, куди входив і Іван Пилипович, над Концепцією мовної політики держави. Стільки конструктиву, глибини, високої фаховості і твердої патріотичної позиції виявив він тоді, що я був у захопленні й зберігаю його всі ці роки. Радий нашому доволі частому спілкуванню, зустрічам на різних конференціях та імпрезах: завжди його присутність піднімає їхній рейтинг, значимість і вагомість! Спасибі Вам, Іване Пилиповичу!

Василь НЕВОЛОВ

Знаю цю родину від 1969 року. Працювала з дружиною Івана Пилиповича світлої пам’яті Ольгою Ющук у видавництві “Здоров’я”. Прийшла я туди одразу після закінчення університету, тобто з теоретичними знаннями, але без практичних навичок. Треба сказати, в університеті ми не проходили курсу літературного редагування. Пані Ольга як старша колега допомагала мені опановувати його премудрощі. І навчала не тільки шанувати Слово, а й не забувати, хто ти й звідки походиш. Створювала ауру українськості, що було на той час ой як небезпечно. У редакції утворився своє­рідний колектив реліктових редакторів, хоча медичну літературу видавали переважно російською. Та й більшість працівників розмовляли російською. Я не чула жодного російського слова від неї. Вродлива, розумна, ерудована, спокійна, доброзичлива… А ще — чудова мати й дружина. Дуже хвалила чоловіка: мовляв, виховує сина й доньку. Одне слово, справжня українка. Рано пішла в засвіти. Поховали ми її на Лісовому кладовищі. Земля їй пухом.

Віра КУЛЬОВА

Іван Пилипович Ющук — наш славний земляк, волинянин. Беручи до рук його підручники, згадую про це і пам’ятаю. І не лише я. Його навчальні книги — завжди чіткі, зрозумілі, творчо осмислені й переконливі. Справді-таки: Учитель учителів! Низький уклін! Пошли, Господи, Многії літа!!!

Ніна ГОРИК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment