Від автора. Читаю Вас регулярно і тішуся, що маємо таку цікаву і правдиву українську газету, яких у нас досі, на жаль, мало. Позаяк їй, на мою думку, потрібно більше гумору і сатири, надсилаю добірку своїх веселин.
Про свою творчість. Працюю на трьох творчих верстатах: у журналістиці, літературі та краєзнавстві. Член НСПУ, НСЖУ, НСКУ. Автор понад 4 тис. пресових публікацій у близько 50 часописах України і діаспори, 70 книг, зокрема трьох збірок веселин. Володар звання “Апостол сміху” газети “Веселі вісті” за 2000 р.
Пан Юрко
Б’є не слабше від картечі
Пан Юрко “Просвіту”, —
І у груди, і у плечі
Всю її еліту.
Товариство це повинно,
За його словами,
Вже займатися невпинно
Іншими ділами.
Бо, мовляв, стоїть тепера,
По страшнім терорі,
Самостійна, світла ера
В нації надворі.
А “Просвіта” — всі старцюги,
Молодь не пускають,
Перед владою у дуги,
Знай, себе згинають…
Раз, і два, і три, вчетверте
З присмаком отрути
Кпинить: — Краще їй умерти,
Ніж такою бути!
— Ми, — в одвіт йому, — не цяці,
А як ти із жаром —
Теж зголошуйся до праці
У “Просвіті” даром!
На лиці його гнівному
Блиснула зловтіха:
— Ви гадаєте, дурному
Я утік із міха?!
Олігарх
Найбільшого в країні олігарха
Рішилась потривожити листом,
Неначе найяснішого монарха,
Стара бабуся — скромно й лагідком.
— Я мушу операцію на очі
Перенести, але катма грошей,
А олігархи менші — неохочі
Підтримати в біді простих людей.
Як ваша ласка, поможіть небозі
Пошвидше хоч би гривнями стома,
І я знайду їх, мовби на дорозі,
Бо жде мене інакше повна тьма…
Десь через рік, не менше, їй додому,
Уже сліпій, доправили одвіт:
— Мені приємно власноруч, самому
Сердечний надіслати вам привіт.
А щодо вказаної вами такси,
То не морочте, бабо, голови:
Мій капітал — на сто відсотків “бакси”,
А гривень я не маю, як і ви!
Наш
Наш такий я від роду довіку,
Що й у сні не побачити вам,
І святого, на сміх та публіку,
Ворогам розпинати не дам!
Хай на світочів наших огуду
Вони мечуть, поганці, як дріб,
Але знайте: я їм не забуду
Цього, доки не ляжу у гріб!
З калинової нашої мови
Норовлять залишити кістки,
Та на них я ще стисну, братове,
Непомітно тверді кулаки!
Як знущатись полізуть ордою
Над матусею, напоготів
Я ношу неодмінно з собою
У душі спопеляючий гнів!
А коли вони нашій державі
Оголосять, не дай Біг, війну,
Вірний предків нескорених славі,
Я їх перший тихцем проклену!
Тин мій — це неприступна фортеця,
Що ховає надійно мене,
А тікати якщо доведеться,
То і дідько не наздожене!
Зцілювач
У набитій знов великій залі
Зцілювач наступний виступа,
І дарма, що ціни — небувалі:
Неміч-бо ніколи не скупа.
Перед ним такі самі приблуди
Лікували хворі тіло й дух,
А новий зі сцени легко буде
Від майбутніх зцілювать недуг.
Говорив він мудро й без упину.
Але встала жіночка одна
І сказала, плачучи в хустину:
— Нас цікавить лекції ціна.
Хто від неї помочі діждався,
Ви конкретно й чесно доведіть,
Бо народ уже засумнівався,
А в окремих скупчилася їдь…
— Хай ніхто з вас сумніву не має, —
Озирнув він залу і її, —
Перш за все найбільше помагає
І мені, і всій моїй сім’ї!
Сміливець
Якби я не боявсь піднести слово
Ув обороні рідної землі,
То ворогам її відняло б мову!
А втім, ми люди скромні і малі…
Якби я не боявсь піти в атаку,
Їй-Богу, фронт би міг прорвати сам
І мчати уперед без переляку!
Та пальму слави іншому віддам…
Якби я не боявся раз чи двічі
За правду заступитись од брехні,
Здобув би вже всі риси чоловічі!
Признатись мушу, лячно щось мені…
Якби я не боявся від бандита
Порятувати жінку чи хлоп’я,
Пішов би він давно у землю гнити!
Тільки ця справа, знову ж, не моя…
Якби я не боявся критикнути
Хоча б одного з армії чинуш,
Не зупинив мене б і кат прелютий!
Але я, знаєте, обачний муж…
Якби я не боявся вийти з хати
Вночі поглянути, чи не горить,
Я, певно, міг би й вовка упіймати!
На щастя, я прогавив слушну мить…
Якби я не боявсь набити пику
Собі самому, що завжди боюсь,
Могутнішого ви б не чули крику!
Однак я й цього не зроблю. Чомусь…
м. Дрогобич
