Ольга БОЙЧУК
Приїжджий у Ягільницю мисливець Григорій Опацький випадково натрапив на лисячу нору. За долю секунди лис вже вислизав із ціпких рук. Лис опирався, пружинив хвостом, дер лапами землю… На траву разом із грудками землі впала людська кістка…
У жовтні 2017 року львівські експедитори відкрили поховання 60 осіб. Це були в’язні Чортківської тюрми, жертви нацистів, розстріляні за участь у національно-визвольній боротьбі. Впізнали з усіх тільки одного, котрий упав в яму останнім, перед тим висповідавши побратимів під стінами в’язниці. Отця впізнали за молитовником, підписаним “П. Витвицький”, а в ньому — мініатюрний тризубець і два медальйони: з образом Гошівської Богородиці та написом “Член братства”.
Священство: історія у спогадах
Павло Витвицький був третім із восьми синів Степана та Софії Витвицьких. Родина була освіченою і показовою, з непохитними переконаннями та цінностями. Вдома під образами лежали поруч Біблія і Кобзар. Зимовими вечорами родина збиралася для читання, молитви та змістовних розмов. Після зруйнування школи Павло приватно навчався у витвицького вчителя Михайла Волковецького, який окрім усього був головою читальні “Просвіти”. Отримавши добрі знання, Павло вступив спершу до гімназії, де ймовірно став членом юнацької спілки ОУН, згодом продовжив навчання у Львівській та Станіславській духовних семінаріях. 17 червня 1935 року Павло Витвицький рукоположений єпископом на священика, прийняв целібат та відслужив свою першу літургію у рідній сільській церкві.
Степан Янковський, перший голова Долинського РО “Просвіта”:
“Я був чотирирічним хлопчаком, коли о. Павло відправляв свою першу Службу Божу у Витвиці. Після служби усім присутнім парафіянам він роздав образочки Матері Божої. Мама берегла його, а потім віддала мені дорослому і нагадала, що то цінний подарунок від отця. І я зберіг образок до сих пір.
Родина Витвицьких унікальна. Не просто члени ОУН, а щось святе у плані цінностей. З Витвиці вийшло багато великих людей. Ми в боргу перед тими людьми, які творили культуру. А це більше, ніж патріотизм. Ми повинні відновити славу витвицької інтелігенції, згадавши історію, пам’ять і людей”.
Мирослав Янишівський, директор фізикоматематичного ліцею, член правління обласної “Просвіти”:
“Родина Янишівських дружила з родиною Витвицьких. У Янишівських було 6 хлопців і 2 доньок, а у Витвицьких — 8 синів. Це була сім’я особливої внутрішньої культури. Ідеальні, овіяні любов’ю стосунки між подружжям, між батьками і дітьми. Освічена родина, яка чи не єдина в селі передплачувала газети. Обидві родини працювали в “Просвіті”. Брали участь у культурній роботі й подіях. Першу богословську літературу Павло Витвицкий брав у сусідів Янишівських, серед яких були дяки. Родини влаштовували біблійні читання і це неабияк вплинуло на вибір Павлом священства. Під впливом родини Витвицьких і родина Янишівських влилася у національновизвольну боротьбу. Син Степан теж вступив у духовну семінарію, але не встиг висвятитися, бо пішов в УПА”.
“Просвіта”:
історія у вихованні
Батьки гартували синів у національнопатріотичному дусі, чудово розуміючи всю небезпеку для їхнього і власного майбутнього. Спосіб життя, родинне виховання і наставництво сформували особистість Павла настільки, що іншим він бути не міг і не хотів. Парох Витвиці о. Микола Дерлиця, священство якого остаточно вплинуло на вибір Павла, був ініціатором заснування в селі читальні “Просвіти”. Михайло Волковецький, учитель, ерудит і наставник сільської молоді, що наполегливо виховував учнів національносвідомими та непохитними в ідеалах був головою читальні. А читальня на той час стала основним центром культурноосвітнього життя села. Просвітяни організовували походи для молоді, театралізовані вистави про козаччину, голодомор, історичні бої. А Павло, окрім творчого таланту, мав організаторський хист. “Найбільше вражала у Павла безапеляційна справедливість, для нього не існувало напівправди, що найнебезпечніше для суспільства, здавалося, що необхідно обійти деякі “ями”, але у Павла була своя відповідь: у кожного своя стежка до Бога і її треба пройти, як належить християнинові, — без викрутасів і лукавства”*.
Радянськонімецька війна мобілізувала іншу боротьбу — національновизвольну, проголошену 30 червня 1941 року Актом відновлення Української Держави. На той час о. Павло був парохом у с. Жаб’є (Верховина), і з нагоди початку боротьби відправив службу Божу у своїй парафії, а його батько доповідав про останні події на зборах селян у Витвиці.
З того моменту розпочалися арешти та репресії причетних до ОУН.
Отець Вітольд Левицький:
“Павло Витвицький приніс себе в жертву Богу і народу. Його жертва заставляє нас думати про боротьбу зі злом. Як той лис, та тварина стали вказівкою, Божим знаком, щоб відновити правду і справедливість, так Його молитва — вказівка, як молитися жертовно заради миру у всьому світі”.
У неділю 12 лютого 1941 року в дім о. Павла прийшли гестапівці. Отець простягнув руки для кайданок і більше в село не повернувся…
«Просвіта»:
проекція в сучасність
77 довгих років історія села і “Просвіти” замотувалася у тугий вузол через брак відомостей та свідчень, через страх перед правдою і відсутність правди. Виростало покоління, яке повинно було безперервно проживати перипетії історії свогочасся і при тому зпоміж нагромадженого збіжжя відбирати добірну, підтверджену батькамидідами залякану правду.
15 лютого 2018 року школа с. Витвиця зібрала громаду села та просвітян області, щоб пригадати, пом’янути і повернути втрачене. Голова долинської районної “Просвіти” Катерина Тусик та голова витвицького просвітянського осередку Степан Штурмак організували вечірспомин славному земляку та всій шанованій великій родині Витвицьких.
Сільська “Просвіта” повернула свій статус громадськокультурного центру життя тепер уже Витвицької ОТГ. Священик, влада, вчителі, молодь, активна громада об’єднали зусилля у спільних прагненнях та цілях. Торік у листопаді делегація на чолі з парохом церкви о. Петром вирушили до Чорткова, де відбулося перепоховання останків о. Павла Витвицького на чортківському цвинтарі. Літня місцева мешканка Катерина Бандра, яка віднедавна взялася у формі художньої прози та спогадів писати історію села, теж була учасницею делегації і взяла з могили Отця грудочку землі, привізши з собою відновлену пам’ять про рідну для села людину. Вчитель української мови Степанія Лаврович з приводу своєї участі у перепохованні написала глибоку поезію, де переповіла всю історію страшної втрати і не менш страшної знахідки. А отець Петро має намір порушити питання перепоховання останків земляка на батьківщину, на чому він наголосив на вечорі пам’яті у школі. Він також нагадав присутнім про жертовність Павла Витвицького, про мучеництво і самопожертву. Ймовірно колись отця Павла зарахують до когорти мучеників, адже переховування ним євреїв від нацистів не може залишитися неоплаченим ні людьми, ні Господом.
Микола Шикор, голова Витвицької ОТГ:
“Родина Витвицьких — приклад самовідданої любові до людей і до Батьківщини. Любов до України — це дія, щоденна праця на громадських засадах. Їхній син Павломученик, бо переховував євреїв і йшов на вірну смерть. Я подбаю, щоб центр села (площу чи вулицю) було названо на честь родини Витвицьких”.
Михайло Січка, в. о. голови обласної “Просвіти”, уродженець с. Витвиця:
“Витвиця — місце сили, народження і становлення великих родин.
І дуже символічно, що “Просвіту” формували і воздвижували такі люди, як о. Павло, котрий через десятиліття повертає значимість просвітницької роботи задля об’єднання громади і для спільної праці на благо України і свого села. Нам залишається брати приклад і наслідувати подібні цілі. Стати людьми, на яких будуть рівнятися наші наступники”.
І справді йдеться про те, що Витвиця — одне з небагатьох місць, здатних породити духовно багатих і сильних людей. Місце, де назавжди вкорінюється пам’ять поколінь, передаються з роду в рід духовні й моральні неосквернені цінності. А роди ці розгалужені і знову вкорінені. Бо Витвиця — то вербна галузка, гілка освяченого родинного дерева. Це одне з сіл, яке не занепадає і не вироджується. Сюди повертаються, залишаються і продовжують справи своїх батьків.
Тішить, що Витвицький осередок “Просвіти” відродився. Тихою щоденною працею, а потім гарним підсумком, якот нещодавній вечір пам’яті, активні люди підтримують те, що зараз варте уваги і утвердження. Якраз “Просвіта” зі своїми незмінними ідеалами, але новітніми викликами та способами дій повинна знову згуртувати навколо себе ініціативних, мудрих патріотів та інтелігенцію. Голова осередку, вчитель історії Степан Штурмак гордий з того, що є перспектива у роботі і розвитку. З’явилися напрацювання та проекти, з’явилася команда. Управління культури Витвицької ОТГ на чолі з Віталієм Кульпою, який до того ж є керівником ГО “Сонячна Січ” готове співпрацювати та сприяти всім вартим уваги ініціативам. Обласна “Просвіта” завжди радо підтримує роботу активних осередків та надає допомогу у вирішенні проблемних моментів на рівні області у межах своєї компетенції та можливостей.
Вечір пам’яті, присвячений о. Павлу Витвицькому, став черговим підсумком історикопросвітницької роботи всієї громади. Їм направду вартує гордитися історією, людьми і привабливими можливостями. А “Просвіта” стане міцним фундаментом для всіх, хто горить у вчинках показати наступникам правдиву історію села і України, своїх людей, які творили ту історію, і всіх, ким зараз можемо гордитися і наслідувати.
————————
*Губка І. Дорогою боротьби \ Іван Губка. — Львів: ПТВФ “Афіша”, 2008. — Ч. VI. — 880 с.
