Ігор ФЕДІРКО: «Театр ляльок для дорослих більшості невідомий»

У Київському академічному театрі ляльок відбулася прем’єра вистави “Кайдашева сім’я”, яку поставив режисер Ігор Федірко. Сьогодні пан Ігор гість “СП”.

— Яке місце в репертуарі Вашого театру посідає українська класика?
— Одне з провідних. Тут уже багато років представлена вистава за п’єсою Михайла Старицького “За двома зайцями”. Минулого сезону були дві прем’єри за українською класикою: “Як загинув Гуска” Миколи Куліша та “Кайдашева сім’я” Івана НечуяЛевицького. Маємо плани щодо реалізації відомих і не дуже сюжетів національної класики (літератури, драматургії, прози) на сцені нашого театру. Прагнемо допомогти кожному глядачеві зрозуміти національну класику. Але починаємо з того, що прагнемо, аби глядач захотів почути українське слово, насолодитися ним.
— Нова вистава це вже не перша Ваша робота в театрі?
— Першою моєю режисерською роботою в цьому театрі була вулична вистава “Легенда про Київ”. Це такий вуличний перформанс під відкритим небом із гігантськими ляльками. Створення цього проекту ініціювала адміністрація театру для презентації під час церемонії відкриття І Київського міжнародного фестивалю театрів ляльок “Puppet.UP” (30 вересня—4 жовтня 2017 року, місце проведення — Поштова площа). Це була така поетична інсталяція, перформанс про зародження Києва зокрема й української нації загалом. Сюжет вистави створено за мотивами української народної казки про Котигорошка. Наступною постановкою став казковий мюзикл для всієї родини “Красуня і чудовисько”, який презентували під час новорічноріздвяних свят. Третя вистава — виставагра для зовсім юних театралів та їхніх батьків, створена за шлягером радянської драматургії “Гусеня”, але ми вирішили її зовсім поновому. Драйвово.
“Кайдашева сім’я” — моя четверта робота за цей рік у театрі. Я довго працював над п’єсою. Ми разом із художником Миколою Даньком розробляли сценографічне вирішення. Після цього була копітка робота над пісенним репертуаром. Я шукав невідомі зразки українського фольклору. Актори більше року розучували пісні під керівництвом концертмейстера Олени Яцкулинець. Можливо, через те, що це одна з перших вистав, де вокал — основа атмосфери спектаклю, ми намагалися якомога більшу увагу приділити вокальним репетиціям.
Для вистави виготовили 56 ляльок, 6 з них — головні персонажі.
— Початок вистави відрізняється від того, що писав Іван НечуйЛевицький.
— Експозиція вистави — це зародження сім’ї. Прагнення показати, ніби в цій сім’ї все є. Діти, земля, пісня, культура, любов і благословення є, і янголи над ними. А потім егоїзм та індивідуалізм руйнують родину. Хотів показати, що ми маємо дуже багато всього у житті, але не вміємо цінувати. А після смерті Кайдаша показано роздуми про смерть. А текст старовинної пісні “Помишляйте”, яка звучить у цей час, дає відповіді на багато запитань.
У спектаклі звучить 10 композицій. Поминальна — “Помишляйте человеце”, фінальна — “Зберімося, роде”, а також: “Веснянка”, “Я птичка невеличка”, “Ой у полі грушечка”, “Під яблунькою”. Я намагався підібрати пісні, які невідомі сучасному глядачеві, більш автентичні у мелодиці і виконанні. Спочатку пісень було значно більше. Перевіряв у акторів, чи хтось знає ці твори. Якщо були відомі пісні, то відразу ж їх відкидав. Прагнув підібрати пісні, які територіально відповідають центральній Україні.
— На якого глядача розрахована вистава?
— На дорослого. Адже головна тема — стосунки в сім’ї. Але “Кайдашева сім’я” є в шкільній програмі, тому на виставу приходять учні старших класів. Можливо, і вони для себе тут знайдуть щось корисне.
— У новій виставі Ви вирішили зробити ставку на молодь?
— Не тільки, тут є й досвідчені актори. Але переважають молоді виконавці. У виставі чотири партії вокалу, маріонетки, пластика і все це в просторі. Серед акторів хотів би відзначити Вікторію Огородню — Баба Палажка, Янгол, Чорт; Юлію Шаповал — Кайдашиха, Юрія Друга — Кайдаш, Руслана Драпалюка — Лаврін, Валентину КорсунськуМарченко — Мелашка, Романа Молодія — Карпо. Хотів би також подякувати репетитору по пластиці Тетяні Чеглюк, по вокалу — Олені Яцкулинець, головному художнику театру Миколі Даньку.
— Чи задоволені першими показами вистави?
— Я починав свій шлях з акторства. А акторові важко дивитися на свої роботи. Здається, зараз триває період наповнення вистави. Перші покази були емоційними, і ця емоційність перекривала деякі недоліки. Зараз треба “наростити м’язи” вистави, щоб досягти ансамблевості. Вистава триває дві години, маріонетки забирають багато сил, плюс вокал. Це складно.
— Чому на цю виставу ходить мало глядачів, адже “Кайдашева сім’я” дуже популярний твір?
— Театр ляльок для дорослих — для більшості це щось невідоме. І я з цим зіштовхуюсь уже не вперше. Раніше грав у виставі “Оскар”, що йшла на сцені Київського муніципального академічного театру ляльок на Лівому березі Дніпра. За цю постановку здобули “Київську пектораль” у номінаціях “Краща вистава драматичного театру” (хоча це театр ляльок) і “Краща режисура” 2015 року. Але глядачі все одно мало на неї ходили. Так тривало 2 роки. Потім ситуація почала змінюватися на краще.
На виставу “Як загинув Гуска” глядачів теж ходить небагато. Але треба мати терпіння і працювати, робити нові вистави й шукати свого глядача. Розширюватимемо репертуар вистав для дорослих. Наступна прем’єра має відбутися на початку літа. Сьогодні вистави для дорослих йдуть раз на тиждень і переважно в робочі дні. Працюємо над тим, аби вже з листопада їх показувати двічі, можливо, і в суботу чи неділю.
— Чи плануєте з виставою “Кайдашева сім’я” брати участь у театральних фестивалях?
— Думаю над цим. Але виставі потрібен певний час, аби ожити. Більшість задіяних авторів навчаються на п’ятому курсі Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. КарпенкаКарого, їм треба набути певного досвіду, навчитися відчувати глядача, працювати ансамблево, щоб вони стали впевненішими. На це потрібен час і терпіння кожного.
— А як щодо творчих планів?
— Наступною моєю виставою для дорослих буде “Собаче серце” за Михайлом Булгаковим. Працюємо над українським перекладом. Події відбуватимуться не в Москві, а в іншому місці і в інший час. Але тема залишається тією самою.
Для найменших у театрі ставлять виставу “КрапЛя”, на Новий рік — мюзикл “Карликніс” і “Рукавичку”. Намагаємося дивувати маленького глядача чимось новеньким і сучасним. Планую зробити виставу за мотивами відомої історії про Петрика П’яточкіна української письменниці Наталії Гузеєвої, яка зараз живе у Німеччині. Українських героїв не так багато, чому б не дати нове життя Петрику саме в театрі ляльок. А зараз співпрацюю з Миколаївським обласним театром ляльок, де ставлю виставу для дітей “Буратіно”.

Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment