Нарешті в четвер Верховна Рада України планує ухвалити в першому читанні закон про українську державну мову. А напередодні ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, громадські організації і політичні партії, що входять до Всеукраїнського форуму “Українська альтернатива”, провели в Укрінформі розширену пресконференцію “Українська мова — надбання нації: Хто проти?”.
— Фундаментальні національні проблеми нашої державності, які не вирішувалися упродовж всього часу української незалежності, — сказав, відкриваючи пресконференцію, голова Товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Павло МОВЧАН, — нині даються взнаки і ще будуть відлунюватися нам завтра. Історичний ворог нищить українців цілеспрямовано і послідовно. Якщо ми глянемо на нинішню мапу України і порівняємо з етнічним розселенням українців, то побачимо, що ми втратили за короткий час — 100 років — надзвичайно потужні колись українські етнічні землі. Внаслідок імперської шовіністичної політики Москви їхнє населення зденаціоналізовано, зрусифіковано і тільки прізвища на ко нагадують, якого вони родуплемені. Нищення національної ідентичності розпочали з нищення українських національних інституцій. На Кубанщині, Вороніжчині, Курщині, на Зеленому Клині — вони були всюди.
Тепер, у власній державі, ми маємо не менші виклики, ніж 100 років тому, а гуманітарна політика, яка започаткована нашою новоюстарою політичною елітою, невпинно посуває країну до незворотних процесів. Росія щодень розмиває, нищить наш інформаційній, освітній, культурний простір. На їхню вимогу Україна мусить бути інтернаціональною. А тим часом у нас, як писав Юрій Яновський, запанує дух “розпанаханої гармошки і російського мата”.
Нічого подібного немає у світі. Кожна держава, кожна нація дбає про своє, національне. Можна навести сотні прикладів, як це робили поляки, чехи, французи, румуни, росіяни та багато інших націй об’єднаної Європи.
Бо кожен державотворець і пересічний громадянин розуміє, що тільки мова є консолідуючим чинником держави. Я займався природою мови все своє свідоме життя, починаючи від роботи “Мова — явище космічне”. Нещодавно вийшов друком мій збірник публіцистики “Український формат”, де впродовж багатьох років простежується моя боротьба за мову. У всі часи богослови, філософи незмінно стверджували, що мова — основа нації. Немає нації без мови. У своїх працях посилаюся на важливу тезу, що кожна мова — це програма для всіх нас. Хто поступається, хто зрікається її, той відступається від себе, від тої програми, яка закладена в нас Господом Богом.
Далі Павло Мовчан навів приклади того, як різні мураєви, рабіновичі, червоненки намагаються, заполонивши український національний простір своїм антиукраїнським телепродуктом, посіяти зневагу до всього національного.
— Це все надумана, непродуктивна і зла річ, — резюмував Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПНУ, співголова форуму “Українська альтернатива”, — привнесена ззовні й продиктована зовсім іншими інтересами. Упродовж уже ось десяти років нас, українських громадян, змушують ковтати сентенції на кшталт того, що українська мова зокрема і українська справа загалом не належать до суспільних і державних пріоритетів. Це є велика облуда, велика брехня, результат агресивної політики так званої “м’якої сили” в гібридній війні. Надзвичайно чутливо, навіть реактивно люди сприймають те, що сьогодні відбувається в Україні з найбільш важливим чинником національної безпеки і зміцнення української державності — українською мовою.
Георгій Філіпчук небезпідставно вважає, що допоки ми, українці, не зрозуміємо, що жодне питання, зокрема й мовне, вирішуватися не буде, доки об’єднане громадянське суспільство, громадські організації і політичні партії не зламають становий хребет фінансовополітичній олігархії.
Якщо говорити мовою соціології, то, за його підрахунками, Україна втратила за період незалежності більше 3 млн дітей. Це втрати не лише фізичні, а найстрашніше, — духовні. Тому українці з такою наполегливістю вимагають від влади ухвалення закону про українську державну мову. Бо Україна єдина країна на Євразійському просторі (не лише в Європі), яка сьогодні живе без такого закону. Його не замінять ні рішення Конституційного суду, ні навіть ст. 10 Конституції України, що й довела Партія регіонів (читайте: Москва) своїм законом КіваловаКолесніченка. Руїна, розгорнута цими агентами “русскоміровського” впливу довела до того, що лише 21% українських вищих навчальних закладів, студентів — майбутньої української інтелігенції сьогодні отримують освіту державною мовою. А майже 80% — мовою нашого ворога. Якщо така статистика нікого не турбує, то яка сьогодні в нас перспектива єдності нації і незалежності держави? Що говорити, коли, як розповів доктор педагогічних наук Г. Філіпчук, проректор НУ “КПІ ім. Сікорського” заявляє, що впродовж 120 років у їхньому виші ніхто зі студентів ніколи не скаржився, що йому викладають російською мовою! Ось така позиція тих, хто зобов’язаний власним прикладом, зрештою, посадою, утверджувати принаймні дотримання 10 статті Конституції України. Така ж міна під українську державу закладена в законі про вищу школу, який був ухвалений у липні 2014 року.
Ось що зазначено в статті 48, пункт 4: “За бажанням здобувачів вищої освіти заклад вищої освіти зобов’язаний створювати для здобувача вивчення мови національної меншини, що дає змогу провадити професійну діяльність у вибраній галузі з використанням цієї мови”. На практиці це означає, що весь навчальний комплекс для медика, інженера, ІТспеціаліста чи будьякої іншої професії зобов’язані давати недержавною мовою. Творці цього закону, наші освітяни, переплутали те, що нам рекомендувала Венеційська комісія. Адже в Хартії записано, що будьяка мова національної меншини не може обмежувати офіційну чи державну мову, яка є інструментом громадянської єдності й стабільності. У державі має бути стрижень, і стрижень цей — державна мова. У нас це — українська. Навіть президент США Трамп, виступаючи нещодавно в ООН, заявив, що для американців цінністю є не глобалізація, а патріотизм! Патріотизм американської нації вибудуваний на історичній традиції, на культурі, мові, історії і на якості життя цієї нації. Українці мусять вчитися у передових держав.
Якщо в Україні перші посадові особи не розмовляють державною українською, то про який патріотизм нашої влади можна говорити? На превеликий жаль, стверджували учасники пресконференції, чиновники і їхнє керівництво у Міністерстві внутрішніх справ, Кабміні послуговуються лише мовою окупанта.
Вони внутрішньо неукраїнці, вони сповідують зовсім інші, неукраїнські цінності, — зазначив Георгій Філіпчук. — Бо кожна людина, попри етнічне походження, мусить бути патріотом своєї держави.
Іван ЗАЄЦЬ, співголова громадської організації “Україна — НАТО”, оцінює політику нашої влади як хаотичну, так звана політика малих кроків, коли розбудовується український світ якимись малими рішеннями, окремими проектами, не виправдовує себе. Вони не дають цілісної картини, не дають системного ефекту. Україна потребує нової, системної мовної політики. Про її відсутність свідчать саме ці хаотичні рухи. Процес українізації призупинено. Це бачимо в радіо і особливо в телеефірі. А українська мова — це і оборонний мур, і водночас зброя захисту національного життя. Він підтримав заклик Товариства “Просвіта”, усіх учасників пресконференції прийти 4 жовтня ц. р. під стіни Верховної Ради України і підтримати ухвалення проекту закону про українську державну мову №5760 за виключенням статті, яка вивищує права національних меншин над правами державної нації.
І другим, не менш важливим, ніж мова, питанням для утвердження української незалежності учасники назвали створення помісної української автокефальної церкви, бо церкву Московського патріархату використовує наш ворог для поширення імперської ідеології “русского міра”.
Свою позицію щодо ухвалення закону про державну українську мову, яка була суголосною з попередніми промовцями, висловили інші учасники пресконференції: голова партії “Патріот” Микола ГОЛОМША, голова Української республіканської партії Сергій ДЖЕРДЖ, голова Конгресу українських націоналістів Степан БрЯцюнь і його заступник Тарас ПРОЦЕВЯТ, голова Київського міського об’єднання Товариства “Просвіта” Кирило СТЕЦЕНКО та ін.
Влас. кор.
