«Як довго ждали ми своєї волі слова»

Дарія БОБРИК,
фахівець Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою при НДУ імені Миколи Гоголя

Часто можна почути думку, що неважливо, якою мовою ми розмовляємо. Чи справді це так? Чи є українська мова лише засобом спілкування, чи це інструмент політичних маніпуляцій?! Ця тема викликає чимало дискусій і суперечок, згадати хоча б полеміку доктора філологічних наук, професора НУ “Львівська політехніка” Ірини Фаріон і професора мовознавства Інституту славістики Віденського університету Міхаеля Мозера під час ІХ Міжнародного Конгресу україністів у Києві.
Чи є ще одна така мова, яку стільки разів забороняли? Якби вона була лише засобом спілкування, то наші недоброзичливці не провадили б таку масштабну кампанію, спрямовану на її знищення. Здебільшого всі згадують про Емський указ та Валуєвський циркуляр, але загалом виявлено 134 спроби царського та більшовицького режимів на законодавчому рівні знищити українську мову. Поряд з міфом про те, що в Радянському Союзі створено всі умови для нібито вільного функціонування мов усіх республік, були переслідування, розстріли й арешти українців, знищення українськомовних видань. Наші вороги обрали підступну стратегію боротьби: запрограмувати українців на самознищення. Вони намагалися викликати ненависть у носіїв української мови, а російська поглинула б нашу мову. На думку французького історика Алена Безансона, “радянська влада намагається надати українській мові статусу “фольклорної”, “сільської”, від якої кожен, хто хоче зробити кар’єру, має відмовитися”. Для українців рідна мова в період її вигнання була виявом національної ідентичності, засобом демонстрації непокори.
Позиції української мови у світі досить хиткі. Саме ця проблема була головною на V Міжнародній конференції “Українська мова у світі”, яка відбулася у Львові 17 серпня 2018 року в рамках Першого світового форуму українознавчих суботніх і недільних шкіл. Представники 36 країн, яким небайдужа доля української мови, взяли участь у цьому важливому заході. Вони розповіли про проблеми, пов’язані з викладанням української мови у суботніх та недільних школах діаспори: більшість учителів ентузіасти, які навіть не мають педагогічної освіти, але вони хочуть запалити іскру любові до України, яка жевріє в серцях дітей українських емігрантів. Для більшості з них недільна школа — уособлення Батьківщини. Гостро стоїть питання вивчення української як іноземної.
Богдан Ажнюк, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу мов України Інституту мовознавства імені О. Потебні НАНУ, зазначив: “Суб’єктом мовної політики є не тільки держава (органи державного апарату), а й громадськість: учителі, науковці, працівники ЗМІ, громадські активісти, представники культури. Усі чинять вплив на якість української мови”.
За часів Марії Заньковецької, нашої землячки, щоб продемонструвати виставу українською, потрібно було отримати дозвіл, нині ж влада ухвалює закони, покликані захистити українську мову, яку в медійному просторі витісняє російська. Верховна Рада ввела квоти на вживання української мови на телебаченні та радіо. Це рішення має позитивні наслідки: збільшився відсоток українськомовного контенту, але якщо в українців не буде внутрішньої потреби спілкуватися рідною мовою, то жодні закони не врятують нас, адже мова не може існувати в оранжерейних умовах, вона має функціонувати в живому, розмовному мовленні.
Голова Спілки українців Португалії Павло Садоха наголосив на тому, що потрібно розробляти стратегію поширення української ідеї. Адже в Португалії довго вважали, що молдавани — це слов’яни. Португальці тільки віднедавна почали переглядати історію про Голодомор, раніше тут побутувала думка про те, що в Радянському Союзі представникам усіх республік було дуже комфортно жити.
Як зауважили учасники конференції, Росія популяризує вивчення російської мови за кордоном, таким чином вона збільшує сферу свого впливу. Влада розглядає мову як один з основних інструментів просування й реалізації стратегічних зовнішньополітичних інтересів країни. Вона активно пропагує ідею панславізму, яка є спорідненою з інтернаціоналізмом тим, що нерідко за цими двома гаслами замаскована русифікація. Не випадково Михайло Грушевський свого часу виступав проти панславізму, вбачаючи в ньому загрозу для національних інтересів українського народу.
Прибічники ідеї панславізму акцентують на братерстві народів і спорідненості мов. Так, українська та російська мови належать до однієї мовної сім’ї, але своїм лексичним складом українська найбільш подібна до білоруської. Не можна говорити про те, що українська мова є діалектом російської, адже англійська та німецька також належать до однієї мовної сім’ї, мають спільні риси, але їх ніхто не ототожнює.
Держава має забезпечувати гармонійне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Водночас вона повинна дбати про престиж мови за кордоном.
Погоджуюся зі словами координатора курсів Українського культурного товариства “Просвіта” в БуеносАйресі Романа Данилишина: “Мова — це перша жертва в асиміляційних процесах”. Але попри брак належної підтримки з боку держави, брак матеріальної бази, українцям, які покинули материкову Україну, проте не викинули її зі свого серця, все ж вдалося зберегти високий рівень володіння мовою, знання української культури та звичаїв.
І хоч як би дивно це звучало, але навіть за часів незалежності були спроби знищити українську мову. Згадати хоча б сумнозвісний закон “Про засади державної мовної політики”, або так званий закон Ківалова—Колесніченка (ухвалений Верховною Радою 3 липня 2012 року), який розширював використання регіональних мов і зробив українську необов’язковою в окремих сферах. Після цього в Києві й інших містах розпочалися акції протесту, які назвали Мовним Майданом. Ухвалення закону відбувалося з порушенням Конституції, він втратив чинність 28 лютого 2018 року.
Нині ми реанімуємо українську мову, боремося з росіянізмами, які є рудиментом колоніальних часів. Нещодавно було винесено на загальне обговорення проект нового правопису, який покликаний реанімувати деякі норми репресованої “скрипниківки”.
Наявність власної мови й активне її функціонування — ознака повноцінної життєдіяльності нації. Оборонні укріплення української мови охороняють культурні діячі, котрі своєю творчістю сприяють її регенерації. Нині з’явилися волонтери, які популяризують українську мову: проводять мовні марафони, допомагають російськомовним перейти лінгвістичний рубікон, адже з початком гібридної війни в деяких російськомовних з’явилося бажання українізуватися.
Перший світовий форум українськознавчих суботніх і недільних шкіл, який організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету “Львівська політехніка”, виявився дуже актуальним і результативним. Варто пам’ятати слова професорки Національного університету “КиєвоМогилянська академія” Лариси Масенко: “Країна, в якій панують мова і культура колишнього колонізатора, не розвиватиметься як країна незалежна, а розвиватиметься як країна постколоніальна”. Тому є нагальна потреба проводити подібні форуми, конференції та семінари, створювати майданчики для пошуку ідей, втілення яких дозволило б побороти врештірешт почуття меншовартості української мови і розвинуло б мовну стійкість в українців.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment