З піснею по Україні

Петро ШУЛЬГА,
журналіст, письменник

Академічний аматорський хор “Просвіта” нещодавно запросили на Черкащину до села Тарасівка Звенигородського району на обласне свято вокально-хорового мистецтва “Вереснини” з нагоди 143-ї річниці з дня народження видатного українського хорового диригента, композитора, етнографа Олександра Кошиця. Ми відвідали у Тарасівській сільській школі Музей Олександра Кошиця.
Зі “Спогадів Олександра Кошиця” (К.: Рада, 1995): “І так батько перебрався у Тарасівку тоді, як уже складалась уся сім’я наша… Про Ромашки не пам’ятаю нічого, бо до свідомого віку прийшов тільки в Тарасівці, яку через те й вважаю моєю колискою… Я ще пам’ятаю в Тарасівці старий рундук-канапу з ґратовою спинкою з білого дерева, не мальований… У Тарасівку приїхали досить бідними і тільки тут поступово стали на ноги, а як брати (особливо Митрофан) взялись до хазяйства, то стало жити пристойно: мали досить велике господарство — машини, коней”.
У Музеї нас привітно зустріли вчитель історії Микола Гичак, заступник директора з навчально-виховної роботи, Тетяна Коміненко та дві старшокласниці — Сніжана Павлик й Анна Плахотник, які провели нам цікаву й змістовну екскурсію в Музеї. Тут зібрано артефакти, дотичні до життя О. Кошиця в с. Тарасівці: портрети Кошиця та його родини, фото, друковані коментарі. Олександр Кошиць 1903 р. та фотознімки Симона Петлюри і Миколи Лисенка. Ось “Збірник українських пісень” О. Кошиця, різноманітні фотоілюстрації, газетно-журнальні статті та листи. У великій рамці під вишитим рушником гасло: “Моє життя — це моя пісня” (О. Кошиць). А в куті кімнати-музею Дідух із пшеничних колосків, старовинна прядка, рубель, гребінка, а на дерев’яних полицях — різноманітні горщики, глечики, вази.
На одному з центральних стендів яскравим шрифтом надруковано текст Маестро: “Це та Земля, де лунають найкращі у світі пісні, де чутно найчистішу нашу мову, де сяє найясніше між усіма сонцями сонце, що вкрило найблакитніше небо — свідок козацької слави; Земля, де ходили гайдамаки “Зі святими ножами”, Земля, по якій ходив “босими ногами” Великий Тарас, яку оспівав він у своїх геніальних піснях; Земля з найкращими людьми на світі, де стоїть моя люба Тарасівка”.
Вабить погляд живописний портрет фарбами — О. Кошиць на тлі розкішної природи, а на столику — Книга відгуків. У ній багато записів різних років від колективів та окремих осіб, навіть від українців Канади, котрі тут побували. Ось деякі з них:
“Ми щасливі з того, що в моїй любій Тарасівці нарешті відкрився Музей О. Кошиця. Спасибі за нього, за величезну роботу, за змістовну екскурсію всім, хто причетний до цієї справи, — повернення в Україну імені її славного сина. Від імені родини О. Кошиця — Наталя Павлівна Веселовська-Кошиць. 24.09.2005 р.
“Хочемо щиро подякувати колективу школи за те, що в селі, у школі, з’явився цей музей. Дякуємо екскурсоводам Данилюк Людмилі та Недоступ Раїсі. Від імені жителів села Тарасівка Невмитий Ілля. 28.02.2005 р.”.
Побували ми і біля Пам’ятного знака О. Кошицю, відкритого 2000 р. неподалік родинної хати, що, на жаль, не збереглася.
А на обласному святі “Вереснини” наш хор виконав кілька творів, зокрема “Ой на горі та женці жнуть”, “Тебе в піснях славимо” в обробці Олександра Кошиця.
Нашими добрими супутниками були ст. науковий співробітник НДІ українознавства, кандидат філософських наук Світлана Бойко, завідувачка музею О. Кошиця у Київській школі № 296 Світлана Літвинова та родич О. Кошиця Олександр Костик (Кошиць).

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment