Микола ГОЛОМША: «Той, хто забуває минуле, приречений на його повторення»

Сенат США одностайно ухвалив двопартійну резолюцію, яка стала першим в історії правовим актом Конгресу США, де Голодомор 1932—33 років визнається геноцидом українського народу.
Про це повідомило 4 жовтня Посольство України в США.
“Так, зокрема, до постановляючої частини документа включено визнан­ня Сенатом висновків Урядової комісії США щодо Голоду в Україні (від 22 квітня 1988 р.) про те, що “Сталін та його оточення вчинили у 1932—1933 рр. геноцид проти українців”, — йдеться у повідомленні. 
Резолюція також засуджує систематичні порушення прав людини, зокрема права на самовизначення та свободу слова, вчинені радянським урядом проти українського народу. Висловлюються найглибші співчуття жертвам, тим, хто пережив Голодомор, та їхнім родинам, а також міститься заклик до розповсюдження інформації з метою підвищення обізнаності у світі про штучну природу цієї трагедії, додали в посольстві.
“Щиро вдячні Сенатові США та головним співавторам резолюції — співголовам Сенатського українського кокусу, сенаторам Роберту Портману та Річарду Дурбіну за це історичної ваги рішення. Резолюція стала результатом плідної взаємодії Посольства України в США, української громади Америки та друзів України в Сенаті США”, — йдеться у повідомленні.
Як повідомляло агентство “Укрінформ”, наприкінці вересня Комітет із закордонних відносин Сенату США затвердив та рекомендував до схвалення верхньою палатою американського парламенту резолюцію, в якій Голодомор 1932—1933 років визнається геноцидом українського народу.
Раніше Президент Петро Порошенко високо оцінив зусилля української громади у США в питанні визнання Голодомору 1932—1933 років геноцидом українського народу. 
З 1 вересня, за 85 днів до Дня пам’яті жертв Голодомору, Україна і світ почали вшановувати загиблих під час геноциду 1932—1933 років українців.
Редакція “Слова Просвіти” звернулася до очільника партії “Патріот”, відомого юриста Миколи Ярославовича Голомші з проханням прокоментувати цю подію.

— Миколо Ярославовичу, Сенат США одноголосно визнав Голодомор 1932—33 років геноцидом українського народу. Це вже не перше визнання. Голодомор визнали геноцидом українського народу 16 країн. Ще 9 країн в офіційних зверненнях засудили Голодомор як злочин проти людства, вчинений тоталітарним сталінським режимом або вшанували пам’ять жертв української людності.
Свого часу Ви як перший заступник Генерального прокурора долучилися до розслідування і передали до суду справу про визнання Голодомору геноцидом.
— Офіційно порушувати питання про геноцид українського народу я почав ще 2003 року. Але тоді не знайшов підтримки у керівництва Генеральної прокуратури України. А коли перемогла Помаранчева революція, поставив це питання перед Генеральним прокурором України, перед колегією Генеральної прокуратури, що цей злочин ми зобов’язані розслідувати.
Я говорив про Голодомори 1921—23, 1932—33, 1946—47 років. Але ми зосередилися саме на найжахливішому злочині: Голодоморові 1932—1933 років.
Я вийшов на голову СБУ Валентина Наливайченка. Він охоче відгукнувся до цієї теми. Також говорив з Ігорем Юхновським, який тоді очолював Інститут народної пам’яті і працював над темою комуністичного терору. Президент Віктор Ющенко схвалив ініціативу. Але, на превеликий жаль, системності в цій роботі не було. Ніхто в Генеральній прокуратурі нам не допомагав. Мене звинувачували в політиканстві. Мовляв, не було ніякого геноциду, а був звичайний голод.
Коли виніс постанову “Про порушення кримінальної відповідальності”, то її навіть не зареєстрували. Але В. Наливайченко разом зі своїми підлеглими зареєстрували кримінальну справу і почали розслідування.
— І це тоді, коли тему Голодомору серед українських патріотів, письменників, інтелігенції порушували значно раніше. Іван Драч на письменницькому з’їзді ще 1986 року. З цією темою виступив на пленумі ЦК КПУ 1987 року Борис Олійник. Уже був рух у суспільстві. Ліда Коваленко та Володимир Маняк збирали свідчення, оприлюднювали їх у рухівських та інших демократичних виданнях. Вийшла книжка спогадів, які зібрав письменник Олександр Міщенко. Приїхав у Україну і продовжив вивчати тему Голодомору в 1991 році Джеймс Мейс, заговорили про неї широко історики. Тобто інформацію в суспільстві вже обговорювали.
— Але вона не отримала правового обґрунтування. Тому СБУ почала досліджувати всі жахливі картини цього злочину.
Що мені найбільше впало у вічі? Була постанова ЦВК і РНК СРСР “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів, кооперації та зміцнення суспільної соціалістичної власності” від 7 серпня 1932 року. (Більш відома в народі як “закон про п’ять колосків”.) Постанова передбачала розстріли з конфіскацією всього майна. У кращому випадку — ув’язнення на 10 років. Цього виявилося замало. Під керівництвом Сталіна та його поплічників цілі села по всій країні режим виносив на чорні дошки.
А чорна дошка означала смерть не лише людини, а всього населеного пункту. Проти громад, занесених на чорні дошки, вчиняли військові операції і села зникали разом із мешканцями. Так вбивали людей — силу української землі, яка століттями була оберегом українського народу.
Я читав спогади одного з учасників тих подій. У своєму щоденнику він пише: “Нас оточили війська. У нас забрали їжу, навіть одежу і нове взуття. Ми голодуємо, ми не маємо що їсти… Я похоронив батька, матір, дружину, брата. А ось веду за руку трьохлітнього сина, на руках півторалітня донька. Уявляю, якою вони смертю будуть помирати, якщо я ось-ось помру”. І він несе їх до ставу і топить, щоб вони померли при ньому. Ця родина — жертва режиму. Це просто не вписується в психіку сучасної людини, але ми маємо це знати й оцінювати і за моральними критеріями, і за буквою закону.
Голодомор — один з найбільших злочинів проти людяності. Такого не розслідувати було неможливо. Але у нас, на превеликий жаль, за стінами державних установ і правоохоронних структур незалежної України залишалися колаборанти, які ще жили законами радянської імперії. Вони виправдовували злочини проти української нації. Такі злочини потрібно розслідувати. А нині такими самими способами знищення українського народу послуговується путінський режим.
Про те, що відбувалося на нашій землі, знав світ — посли, які були на території України, переказували керманичам своїх країн, що у нас лютує штучно створений голод і від нього вмирають люди. А в той же час Радянський Союз на чолі зі Сталіним продавав українське зерно. Були й досить совісні керівники районів, які зверталися з відповідними скаргами, що на залізниці стоять ешелони з зерном, а люди вмирають. Їх знищували…
Під час розслідування слідчі органи Служби безпеки України, а керував розслідуванням начальник слідчого управління генерал СБУ Василь Вовк, куратором був генерал Микола Герасименко, — геополітично, хронікально і організаційно довели факт злочину. Ці злочини стосувалися всього українства.
— Сьогодні серед дослідників геноциду тривають великі дискусії, якою є справжня цифра загиблих. А які документи Ви залучали, які свідчення?
— Було напрацьовано 216 томів кримінальної справи. Інформація свідчила, що жертв понад 10 мільйонів. А вчені нам давали цифру 3 млн 800 тисяч. Це вражало. На ці розбіжності негативно зреагував Президент Віктор Ющенко. До речі, хоча Президент у нас тоді був справді український і цим питанням переймався, але Генеральна прокуратура постійно пресувала мене з цього приводу. Не міг там навіть відверто говорити.
Доводилося спілкуватися з представниками СБУ мало не в приватних розмовах. І ми таким чином координували дії. Слідчі допитували людей, з’ясовували всі обставини на місцях. Але люди не мали офіційних цифр. Не мали документів про те, стільки загинуло дітей, літніх людей. А в наявних записах приховували інформацію про чисельність селянства, яке загинуло від голоду.
Ми ретельно вивчали матеріали. Опрацьовували різні документи. Серед них — надбання Інституту народної пам’яті, які нам надав Ігор Юхновський. Ці матеріали також лягли в основу розслідування. Але, звісно, основну частину становили допити свідків, очевидців, їхніх дітей.
— 28 листопада 2006 року Верховна Рада ухвалила Закон, у якому Голодомор визнано Геноцидом. Але з приходом до влади Віктора Януковича ми побачили зречення від теми геноциду, від звинувачень кремлівської влади в злочині щодо України.
— Після того, як Янукович прийшов до влади, він заявив, що геноциду не було. Після цього мене відразу запросив Генеральний прокурор і сказав, що мені доведеться залишити посаду. До мене приходили відповідні працівники і говорили, що вихід є, якщо відмовлюся від постанови, яку підписав.
Це постанова про скерування кримінальної справи стосовно Голодомору до суду, яку я підписав у кінці грудня 2009 року. Тому що Генеральний прокурор і його заступники не хотіли підписувати. Суддя Віктор Скавронік передав цю справу до суду. На засідання запросили молодих прокурорів, їх лякали звільненням, але вони витримали всю процедуру. Віктор Скавронік визнав факт геноциду і закрив справу у зв’язку зі смертю Сталіна, Косіора та інших його поплічників.
Таким чином ми отримали підтвердження того, що в Україні таки був геноцид. Це стало історичною віхою. Бо одна справа, коли це визначається законодавчим органом, а зовсім інша — судом.
За те, що я скерував до суду кримінальну справу про визнання Голодомору 1932—1933 рр. геноцидом українського народу, злочинний режим Януковича понизив мене на посаді із заступника Генерального прокурора до військового прокурора Центрального регіону України.
Звісно, тоді ж Москва почала проти мене брудну кампанію. Були публікації дискредитаційного характеру. Знайшли онука Сталіна, який подався до московського суду, аби оскаржити рішення українського суду. Я сказав, що проти такого рішення повстане все Україна.
— 2018 рік — рік 85-річчя Голодомору. Чи віддала Україна належне пам’яті загиб­лих людей? Як правник, яким Ви бачите майбутнє цієї теми в Україні і за кордоном?
— Тема Голодоморів для мене мала і має особливе значення — і як для заступника Генерального прокурора, і як для політика, громадського діяча та громадянина.
Вдумайтесь тільки — Україна за роки радянської влади пережила три голоди: 1921—1923, 1932—1933 та 1946—1947 років, які суттєво позначилися на генофонді української нації. Кожне з цих жахливих явищ має свої специфічні відмінності, але поєднує їх одна спільна риса: державні примусові хлібозаготівлі.
Робота з відновлення історичної правди, вшанування жертв винародовлення в Україні має бути постійною, має пов’язати в одне ціле державників, істориків, освітян, культурологів.
Дякуючи відповідним діям Валерія Чалого, посла України в США, Конгрес цієї країни ухвалив одностайне рішення, яким Голодомор 1932—33 років визнано геноцидом українського народу.
7 грудня 2016 року Верховна Рада ухвалила Постанову про звернення до демократичних країн із закликом визнати голодомор геноцидом. Нам треба було це зробити ще раніше і одразу побудувати модель донесення інформації до світової спільноти. Звернутися до всіх українців, зокрема й влади, щоб з’явилося усвідомлення, що такі злочини передбачають невідворотність покарання і не мають термінів давності. Тому що коли таке забувається, то завжди є охочі продовжувати подібні злочини. А те, що робить Путін на сході нашої країни, це якраз непокараний злочин Кремля.
Путінський режим діє зараз у такий самий спосіб, що й сталіністи. В Криму і на окупованих територіях Донецької і Луганської областей кремлівські терористи вбивають мирних людей, арештовують і утримують у застінках невинних громадян, влаштовують штучний голод в окремих районах, руйнують артилерійськими і мінометними обстрілами будинки. Вони руйнують середовища мирного життя українців і розхитують спокій і мир інших народів.
Неоімперія сучасного варварства досі “малює” свої страшні, божевільні візерунки на чорних дошках — вже для Майданної України. “Малює” танками і “Градами”, мінометами, терористичними актами, засиланням чергових загонів нищення історично-ментальної пам’яті українців. Це — агонія осердя імперії, яка будувалась і розвивалась на принципах тотальної ненависті до всього національного, людського в нашому світі.
Українці знову гинуть, захищаючи рідну землю, свою волю і мир у світі. Ми вистояли в голодоморах. Ми не здалися під більшовицькою окупацією, коли радянська влада робила все можливе, щоб знищити історичну пам’ять і сам дух українства. Вистоїмо і зараз. І неодмінно — переможемо!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment