Сюрґюн на сторінках нової пригодницької повісті для дітей Зірки Мензатюк «Дике літо в Криму»

Мензатюк З. Дике літо в Криму: пригодницька повість/Зірка Мензатюк. — Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. — 192 с.

Марина ШТОЛЬКО
Пригодницька повість “Дике літо в Криму” Зірки Мензатюк побачила світ у видавництві “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. Вона захоплює не лише квестовим сюжетом пошуку скарбів із неочікуваними поворотами, а й значною інформативністю про кримських татар, які жили віддавна на території Кримського півострова. “Дике літо в Криму” презентоване як своєрідне продовження повісті “Таємниця козацької шаблі”. Авторка продовжує подальші пригоди Наталочки Руснак, проте порушує вже інші проблеми.

Квестовість оповіді повісті
Сюжет пригодницької повісті “Дике літо в Криму” побудований за стандартною схемою: зав’язка, пошуки втраченого, типи героїв, помічники, навколишнє середовище, ускладнення, щаслива розв’язка. Сюжет передбачає пошук об’єкта, в процесі якого герої вирішують складні завдання, долають різноманітні перешкоди. Така схема має назву квест.
Протягом усього періоду герої стикаються з різними загадками, що є елементами таємничості й вимагають вирішення. Дорогою трапляються пастки та неочікувані події, що ускладнюють, відтерміновують або роблять емоційнішими пошуки.

Сюрґюн
“Червоною ниткою” через повість проходить тема вигнання (сюрґюн) татар із Кримського півострова, коли 18 травня 1944 року, поки татарські чоловіки воювали на фронті, жінок з дітьми примусово вивезли за Урал чи в Узбекистан. Так виселили прабабусю Асії разом із родиною, яку розділили: Гульнару (прабабусю) з дітьми вивезли в Узбекистан, а її батька — на Урал, де він невдозі й помер. Після розпаду Радянського Союзу вони повернулися назад.
Зірка Мензатюк проводить паралель між примусовим виселенням кримських татар і вивезенням українців. Це трагічні історії родини Сабрієханум. Її маленькою разом із мамою та сестричкою Наргізою, братиком Айдером забрали з Криму. Айдер, захворівши у дорозі, помер, бо не було чим лікувати дитину. Тато Северина пригадав, що так само в дорозі помер і братик їхньої бабусі, коли їх із Західної України вивозили в Сибір.
Під пильний погляд письменниці потрапляє колонізація Криму Російською імперією. Оскільки це дитячий твір, Зірка Мензатюк “перевдягає” описуване в казкову тканину. Наталочка вигадує казку про вітермусабет. Перший подув вітру розніс людей, що мешкали в сонячному краю біля моря, розкидав по світу; другий — змів села і домівки; третій звіяв давні назви, посіявши натомість “штучні одноманітні”, якот: Гвардійське, Красногвардійське, Пушкіно, Октябрське, Совєтське, Колхозне, Танкове, Партизанське тощо.
Персонажі повісті
“Дике літо в Криму” як віддзеркалення
типових рис ментальності
Чотири групи персонажів, що презентують образну систему повісті, — це чотири версії людських характерів: справжня україночка Наталочка, суворий і принциповий Северин, негативний Антипко, татарські діти Асіє та Абдюль. Вони ніби ілюструють основні ментальні портрети: Наталочка — представниця центральної України, жвавість, готовність знаходити компроміс, захищати інших; Северин — типовий західняк, пластун; Антипко — зло, підступність; Асіє та Абдюль — стриманість у емоціях.
На прикладі поведінки Северина — ворожості до татарського хлопчика Абдюля — читач може пересвідчитися в такій людській рисі, як недалекоглядність, поверховість поглядів. На противагу цьому дорослі з радістю наводять своїм дітям приклади дружби татар із козаками, братання Богдана Хмельницького з Тугайбеєм, спільних перемог козаків з татарами під Жовтими Водами, під Корсунем, під Зборовом, розповідають, що кошовий Тарас Трясило насправді був татарином, розтлумачують причини зради козаків татарами під Берестечком, пояснивши, що козаки, “кажучи сучасною мовою, були краще вмотивовані: вони билися за волю, за віру, за вітчизну”.

Взаємовідносини народів
Пригодницька повість “Дике літо в Криму” ставить перед читачем низку запитань про взаємовідносини народів, відповідаючи на ці запитання, він учиться жити в світі людей. На перший план виходять людські стосунки, в основі сюжету не тільки пригоди, а й конфлікти. Помітне прагнення авторки до всезагальності й універсальності, хоча вона чудово відтворює місцевий колорит кримських татар. З. Мензатюк цілеспрямовано намагається окреслити взаємодію української і татарської культури, побуту, вказуючи на широкий спектр такого взаємопроникнення, взаємоіснування. Найтонші деталі: згадки про татарські солодощі (пахлава, грушевий бекмес); танці татар; облаштування татарського джерела; розповідь дачника про те, що татарикримчаки були знавцями садівництва, щепили садові сорти на особливих дичках — маслинколистих грушах, такі дерева не засихали без поливу, взимку не замерзали, давали великі плоди — все це входить у фокус бачення авторки, поетика якої базується на максимально широкому, зрозумілому вираженні предметного змісту цього життя. Звертаючись до деталей побуту кримських татар, З. Мензатюк стверджує відчуття реальності “татарського тексту”, насичує його образний вимір. Деякі символічні речі (срібний пояс) мають сюжетотвірну функцію. Письменниця “прочитує” через ці речі історію тих, хто до них причетний.
Авторка береться за непросту тему конфліктування народів, оскільки відчуває бажання віддати належне кримським татарам, відзначити різний менталітет українців і росіян. У тексті це втілюється в описі поведінки сусідок Оксани та Клави. Саме Оксані Гульнара довіряє передати пояс для сховку. Оксана з честю виконує доручене, навіть передає на дорогу харчі. А Клава безсоромно заходить до будинку Гульнари і вибирає посуд, взуття при господині, навіть не питаючи дозволу. Вражає простота та водночас місткість епізоду.
Зірка Мензатюк впевнено і захоплено пише про багатющу історію півострова. “У тому Криму стільки давніх міст процвітало, стільки народів перейшло! Таври, скіфи, сармати, греки, алани, Боспорське царство, хозарський каганат, генуезькі містафортеці, татарське ханство…”

“Родзинки” мови
Яскраві емоції та захоплення авторською майстерністю викликає мова книги: соковита, жива, сповнена народною мудрістю. “Родзинкою” повістей З. Мензатюк виступає поглиблена, деталізована мовна інформація. Так, у повісті “Дике літо в Криму” це мовні паралелі між українською та кримськотатарською мовою: схожі слова (вишня — вішне, майдан — мейдан, сірник — сернік, штани — штан, полин (євшан) — юшан), відмінні (яхши — добре, ярингадже — до завтра, бунунь — сьогодні, баба — тато, ана — мама, мераба — привіт, чокрак — джерело, сув — вода, кавун — карпиз, пшениця — богдай, жито — чавдар, брехня — ялан, толока — хашар).
Думаю, якщо читач захоче відчути неповторний присмак, аромат Кримського півострова та мати хоч якесь уявлення про невідомий для нас народ — кримських татар — йому необхідно прочитати повість “Дике літо в Криму” З. Мензатюк. Тут є все: і краплинки історії, і шматочки побуту, і родзинки описів краєвидів, і шурхіт рослин, і плюскіт риб, і підтримка друзів, і посил бути неворожим, налаштованим на добро та взаємодопомогу…