«Третя світова війна Павла Глушаниці»

Григорій ЖИБАК
У кожного народу є свої велети, світочі, пророки, які уособлюють його історію, яким судилося стати героями або співцями тієї чи тієї віхи. Поразки та звитяги, смуток і радість, здобутки й втрати — складові минувшини, величної й трагічної. Але, разом із знаковими постатями, кожна людина, нехай не так грандіозно і масштабно, без пустої помпезності, є віддзеркаленням долі свого народу. Кожна. Через вік смиренно несе свій Хрест. Сіє. Зводить. Лупає скалу. Творить. Чи, як Павло Глушаниця, б’є у дзвін, аби не забулася та страшна доба українського життя — Голодомор. А ще — поразка національновизвольного руху, колективізація, масові репресії, війна супроти гітлерівських загарбників, нищення національної свідомості українців. Все це, як свідок і безпосередній учасник подій, автор поклав на папір у своїй книжці “Третя світова війна Павла Глушаниці”.

О, Господи, прости во ім’я Сина,
За те, що завжди у чужім краю
Молитву найдостойнішу свою
Я починаю словом — Україна.
Якщо вже це такий великий гріх —
Мене одного покарай за всіх!
Михайло Ситник

Вірний син України, патріот, непримиримий борець із комуністичною ідеологією та злочинами Московії сповідається перед власним сумлінням і читачами, несучи та роздаючи їм борошно, взяте в дивному сновидінні від Божого Сина. Господь ще жодній людині не дав більшого тягаря, ніж вона годна підняти, понести. Переконався, що “ці два лантухи муки” йому під силу і що треба вилазити з цього окопу у бік Заходу й Павло Глушаниця. Вже за мить його важко поранено. Далі був полон. Нелюдські поневіряння і кров. Та загинути тоді він не міг. Все оминуло його, бо мав велику місію, благословенну Богом — донести людям Правду. І робив він це до своїх останніх днів, і “виходив скрізь свідчити тільки із Богом”.
Комуністичну кару разом із своїми батьками Павло Глушаниця ніс із 1921 року. Наголошував, що моріння голодом українського народу, цей страшний геноцид в історії людства розпочався ще наприкінці 20х років минулого століття. Провина системи, яка спершу знищила українську структуру села, його еліту, а відтак, у 1932—1933 роках, звела голодною смертю мільйони українців. За приклад наводив свою рідну Новоселицю на Житомирщині. Зокрема у книзі “Війна без пострілів”. Зпоміж 360 господарств 28 було виокремлено із тавром “куркулі”. “Ці люди були приречені до звірячої, голодної, холодної і кривавої розправи десь у далеких сибірах”. Логічно міркував, якщо в українській сім’ї було четверо людей, то тільки з його села понад сотню було безвинно засуджено на важкі тортури. А таких сіл в Україні було тоді близько 30 тисяч! Але ще до тих споминів були важкі поневіряння.
І хоч якою б тернистою і тяжкою була дорога Павла Глушаниці, на ній він завжди зустрічав добрих людей. Допомагали. Боронили. Рятували. Бо готовий був прийняти кару за всіх. Бо ніколи не важив власною совістю й Україною. Бо прагнув донести світові правду про трагедію українського народу — голодомори, репресії та вбивства. Фундатор “Білої книги про чорні справи Кремля”, однієї з перших, в якій йшлося про масове моріння голодом, яке вчинила Москва супроти українського народу. Він першим свідчив перед комісією ООН про Голодомор. Заснував часопис “Український Прометей”, в якому публікувалися численні факти злочинів та геноциду в Україні. Допомагав часопису “Наш вік”. Став одним із організаторів Союзу українців жертв російського комуністичного терору. За його допомоги побачила світ книга Семена Підгайного “Українська інтелігенція на Соловках”. Здавалося б, пересічний українець, яких за океаном тисячі, мало цікавить ворога. Але саме його, впродовж років, Кремль намагався виманити чи організувати його видачу. До уряду Канади було подано фальшиві документи, що Глушаниця був німецьким колаборантом. Відтак його негайно треба повернути на “Родіну”. Вишукана підлість Москви відома. Шантажували навіть донькою, яку вирвали з рук матері до дитячого будинку, аби виховати у ненависті до батька.
Його книжка — засторога, що не здобули ми ще тої України, за яку змагали та поклали голови патріоти. Нині маємо анексію Криму, вторгнення Московії на Донбас. На інших кордонах держави також непоодинокі виклики “добрих” сусідів. Та й в країні маємо тьму чужинців, перевертнів, зрадників, нащадків загарбників, готових розіп’яти її знову!
Павло Глушаниця вже у кращому світі. Господь покликав кілька років тому. Прожив довгий вік. Разом із сотнямитисячами борців за Суверенну Соборну Українську Державу тепер він “дивиться пильно з Небес”. Але навіть Звідти б’є у дзвін, по ковадлу та у рейку, аби ми не спали. Аби розпочинали свою щоденну молитву словом “Україна!”, переймалися Нею та жили для Неї.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment